Ідеї соціологів отримали новий імпульс після закінчення Другої світової війни, коли виникла школа нового соціального захисту, що об'єднує юристів, медиків і соціологів більш 70 держав. Своїм вчителем вона називає бельгійського соціолога Адольфа Ірніса. Фундатором концепції нового соціального захисту вважається французький юрист Марко Ансель (1902-1990), що є представником демократичного напрямку цієї течії. Новий соціальний захист відстоює зберігання основних концепцій класиків, закріплених в КК цивілізованих країн. Це принцип відповідальності за вину, застосування покарання відповідно до тяжкості злочину, вимагаючи лише вилучення з наукового вжитку різноманітного роду фікцій, пов'язаних з “пануванням юридичного апріорізму” класичної школи (наприклад, вчення про негідний замах). У той же час головним завданням кримінального права новий соціальний захист вважає “ресоціалізацію" особи з тим, щоб повернути злочинця “велику родину людей”. Ансель і його прихильники виступають за зберігання суду і кримінального судочинства, але пропонують ввести спеціальне “досьє злочинця”, у якому б фіксувалася “біографія” засудженого. Вони вважають за необхідне введення посади спеціального “судді по покаранню”, який би контролював поведінку засудженого. У той же час новий соціальний захист пропонує застосування мір безпеки, у тому числі, і до деяких “предделіктних станів” - до бродяг, жебраків.1 Слід зазначити, що ідеї нового соціального захисту знайшли своє відоме закріплення в новому КК Франції 1992 р.

Висновки

Таким чином на підставі всього викладеного вище можна зробити висновки, що у розвитку кримінологічної науки розрізняють три основні періоди: класичний, що тривав з другої половини XVIII ст. до останньої третини XIX ст.; позитивістський - з останньої третини XIX ст. до 20-х років XX ст.; сучасний - з 30-х років XX ст. дотепер. Класичний період кримінології випливає безпосередньо з ідейних течій просвіти періоду переходу від феодалізму до капіталізму (XVII-XVIII ст.). Він передував, а потім супроводжував перетворення в державному, суспільному та духовному житті, що зумовлювались буржуазно-демократичними революціями в Європі.

Під класичною школою кримінології слід розуміти систему ідей про злочини й боротьбу з ними, що сформувались у межах так званої класичної школи кримінального права, яку заснував дворянин Ч. Беккаріа з Мілана. Основні положення свого вчення він сформулював у вже згадуваній праці “Про злочини і покарання". Ґрунтуючись на ідеях Ш. Монтеск’е та інших великих просвітителів XVII-XVIII ст., Ч. Беккаріа створив принципово нову для того часу теорію. Обстоюючи позиції популярної на той час “суспільної угоди”, він вважав, що існує три основних джерела моральних і політичних засад, які керують із людьми: боже начало, природні закони і добровільні суспільні відносини.

Джерело злочинів Ч. Беккаріа вбачав у загальній боротьбі людських пристрастей, у зіткненні окремих інтересів. Злочинну активність людини вчений пояснював, звертаючись здебільшого до основних, на його думку, рушійних джерел, що спонукають людину до будь-яких дій: як корисних, так і шкідливих. Цими джерелами він вважав насолоду і страждання. Отже, у класичній праці Ч. Беккаріа відображено не лише діалектичне усвідомлення відтворення злочинності під впливом суспільних суперечностей, а й психологічне тлумачення механізму індивідуальної злочинної поведінки.

Для кримінології велике значення має також прогностичний погляд Ч. Беккаріа на перспективи протидії держави злочинам. Його висновок реалістичний: “Неможливо попередити все зло”. Особливо цінні ідеї Ч. Беккаріа щодо методів реагування держави на вчинені злочини. Ці ідеї й нині істотно впливають на теорію кримінального права і практику карального законодавства. Під впливом цих ідей у різних країнах з різними соціальними системами виникла соціальна профілактика злочинів як один з напрямів державної діяльності.Ч. Беккаріа категорично відкидав жорстоке покарання й висловлював сумніви щодо отримання від нього користі. Ще свого часу Ч. Беккаріа був проти смертної кари. На його думку, метою покарання повинно бути не катування людини і знущання з неї, а застереження винного щодо заподіяння шкоди суспільству й утримування від цього інших. Запропоноване ним вирішення питання про мету покарання й досі відображається в законодавстві багатьох країн світу.

Недолік класичної школи полягає в тому, що в центр обґрунтування кримінального покарання вона ставила злочин, а особу злочинця не лише відсувала на другий план, а й взагалі ігнорувала. Представники цієї школи вважали, що не повинно бути однакового покарання за два злочини, які завдали суспільству різної шкоди. Однак з цього твердження випливало, що в разі однакової кари за однаковий злочин однаковому покаранню повинні піддаватись як дорослі, так і неповнолітні, як особа, що навмисно вчинила діяння, так і людина, яка вчинила таку саму дію у стані душевного хвилювання, як людина, що вперше вчинила злочин, так і рецидивіст. Представники класичної школи сформулювали систему каральних принципів, насамперед незволікання з покаранням; подібності між природою злочину і покарання; невідворотності покарання.Ч. Беккаріа беззаперечно слід вважати кримінологом, а класичну школу кримінального права - відповідно школою кримінології ще й тому, що кілька розділів праці “Про злочини і покарання" спеціально були присвячені попередженню злочинів. Саме Ч. Беккаріа належать слова: “краще попереджати злочини, ніж за них карати”. Найнадійнішим, але й найскладнішим і важким засобом попередження злочинів Ч. Беккаріа вважав удосконалене виховання.

Ідеї класичної школи безперечно були плідними, але недооцінювали особливості особи у вчиненні злочину. Класична школа спиралася тільки на “чистий розум" і майже не враховувала практики й існуючого фактичного матеріалу про злочини та боротьбу з ними.

Список використаної літератури

1. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України (2-е вид., перероб. та доп.) /За заг. ред.П. П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. - К., 2008. - 1428 с.

2. Науково-практичний коментар Кримінального Кодексу України від 5 квітня 2001 року. // За ред. М.І. Мельникова, М.І. Хавронюка. - К.: Каннон, А.С.К., 2003. - 1104 с.

3. Уголовное право Соединенных Штатов Америки: Сборник нормативних актов. - М., 1986.

4. Уголовный кодекс Франции / Научн. ред. и предисл. Н.Е. Крыловой, Ю.Н. Головко / Пер. с франц. Н.Е. Крыловой. - СПб., 2002.

5. Крылова Н.Е., Серебренникова А.В. Уголовное право современных зарубежных стран (Англии, США, Франции, Германии) Учебное пособие - 190 с.

6. Крылова Н.Е. Основные черты нового Уголовного кодекса Франции. - М.: Спарк, 1996. - 124 с.

7. Никифоров Б.С., Решетников Ф.М. Современное американское уголовное право. М.: Наука, 1990. - 153 с.

8. Преступление и наказание в Англии, США, Франции, ФРГ, Японии: Общая часть уголовного права. - М.: Юрид. лит., 1991. - 288 с.

9. Уголовное право зарубежных государств.М., 1973. Вып.3.