Реферат: Основні типи та моделі побудови кредитних систем
Основні форми діяльності цих установ на ринку позикових капіталів зводяться до акумуляції заощаджень населення, наданню кредитів через облігаційні позики корпораціям і державі, мобілізації капіталу через всі види акцій, наданню іпотечних і споживчих кредитів, а також кредитній взаємодопомозі.
Вказані інститути ведуть гостру конкуренцію між собою як за залучення грошових заощаджень, так і у сфері кредитних операцій.
Страхові компанії конкурують з пенсійними фондами за залучення пенсійних заощаджень і вкладення їх в акції.
Ощадно-позичкові асоціації ведуть боротьбу із страховими компаніями у сфері іпотечного кредиту і вкладів в нерухомість, а також в області інвестування в державні цінні папери.
Фінансові компанії змагаються із страховими компаніями у сфері споживчого кредиту.
Інвестиційні і страхові компанії, пенсійні фонди конкурують між собою за вкладення в акції. Крім того, всі види цих установ конкурують з комерційними і ощадними банками за залучення заощаджень всіх верств населення [4, с. 182].
При цьому необхідно відзначити, що конкуренція як між спеціалізованими небанківськими установами, так і між ними і банками має так званий неціновий характер. Це пояснюється перш за все специфікою пасивних операцій кожного виду кредитно-фінансових установ.
Так, в банківській справі діє процентна ставка по вкладах (депозитам) і кредитах, що надаються, в страховій справі – страховий тариф, який визначає розмір страхової премії і страхового відшкодування; в інвестиційних компаній – курсова різниця акцій, що випускаються і придбаються ними.Тому нецінова конкуренція визначається перш за все непорівнянністю операцій і ціни на них. Порівнянність можлива лише при інвестуванні в однорідні фінансові за своєю природою об'єкти.
В даному випадку можна говорити про порівнянність в державні цінні папери і деякі види акцій, а також в іпотечний і споживчий кредити.
Створення і розвиток пенсійних фондів – нове явище на ринку позикових капіталів, цінних паперів і в цілому в кредитній системі.
Ощадно-позичковими асоціаціями є кредитні товариства, створені для фінансування житлового будівництва.
Фінансові компанії – особливий тип кредитно-фінансових установ, які діють у сфері споживчого кредиту. Фінансові компанії служать важливим інструментом «проштовхування» товарів тривалого користування на ринки для крупних промислових корпорацій, особливо в умовах низького попиту і погіршення економічної кон'юнктури.
Кредитні союзи призначені в основному для обслуговування фізичних осіб, об'єднаних за професійною і релігійною ознакою.
Розвиток добродійних фондів пов'язаний з рядом обставин [2, с. 386]:
1) добродійність стала частиною підприємництва;
2) прагнення власників крупних особистих коштів уникнути великих податків при передачі спадків і дарувань;
3) дозволяє крупним власникам вкривати свої капітали від обкладення прибутковим податком і податком на спадок.
Інвестиційні компанії шляхом випуску власних акцій залучають грошові кошти, які потім вкладають в цінні папери промислових і інших корпорацій. Таким чином, вони фінансують різні сфери економіки.
Особливістю накопичення капіталу страхових компаній є надходження страхових премій від юридичних і фізичних осіб, розмір яких розраховується на основі страхових тарифів або ставок, а також доходу від інвестицій.
Монополістична стадія капіталізму зумовила появу нових кредитно-фінансових інститутів, які стали швидко розвиватися після кризи 1929–1933 рр. Сталося повніше розмежування функцій між різними фінансовими інститутами усередині кредитної системи.
Швидко виросли і зайняли найважливіші позиції на ринку позикових капіталів страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії, позиково-ощадні асоціації і інші спеціалізовані установи.
Вони стали основним джерелом довгострокового капіталу на грошовому ринку, потіснивши в цій сфері комерційні банки.
Проте падіння питомої ваги комерційних банків не означає зниження їх ролі в економіці. Вони продовжують виконувати найважливіші функції кредитної системи: розрахункові операції, депозитно-чекову емісію, коротко- і середньострокові фінансування, а також певну частину довгострокового фінансування.
Кредитно-фінансові установи здійснюють свої функції в економіці по трьох основних напрямах [4, с. 183]:
- надання позикового капіталу промисловості і державі;
- акумуляція вільного грошового капіталу і грошових заощаджень населення;
- володіння фіктивним капіталом.
Широка мережа спеціалізованих кредитно-фінансових установ дозволила зібрати вільні грошові капітали і заощадження і надати їх в розпорядження торговельно-промислових корпорацій і держави. Таким чином, розвиток кредитної системи виявився однією з найважливіших передумов забезпечення відносно високої норми накопичення капіталу, що сприяло зростанню виробництва і реалізації науково-технічної революції.
Висновок
Сучасна кредитна система – це сукупність кредитно-фінансових інститутів, що діють на ринку позикових капіталів і здійснюють акумуляцію та мобілізацію грошового капіталу. Вона складається з наступних інституційних ланок або ярусів: 1. Центральний банк, державні і напівдержавні банки, 2. Банківський сектор, 3. Страховий сектор, 4. Спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути. В багатьох країнах останні ланки об’єднані.