Реферат: Особисті немайнові права за новим Цивільним кодексом

В широкому розумінні під ім'ям особи розуміють власне ім'я грмадянина, його по батькові та прізвище. У Декларації прав дитини 1959 р. проголошено, що "дитині від народження має належати право на ім'я". Аналогічна норма містить­ся у ч. 1 ст. 7 Конвенції про права дитини.

Відповідно до ст. 146 Сімейного кодексу України ім'я дитини визначається за згодою батьків, а в разі народження дитини жінкою, яка не перебуває у шлюбі і за умови відсутності добровільного визнання батьківства — матір'ю дитини. За ч. 2 ст. 295 ЦК України фізична особа має право на транскрибований за­пис її прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції. Стаття 295 ЦК України надає право фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років, змінити своє прізвище та ім'я у порядку, встановленому законом, а фізич­на особа, яка досягла чотирнадцяти років наділяється правом змінити своє пріз­вище за згодою батьків або одного з батьків, з ким вона проживає, чи піклуваль­ника. По батькові фізичної особи може бути змінено у разі зміни її батьком свого імені (ч. З ст. 295 ЦК України). Що стосується прізвища фізичної особи, то воно може бути змінене відповідно до закону у разі реєстрації шлюбу або визнання його недійсним.

Використання імені може бути обмежене в таких випадках, наприклад, використання імені фізичної особи в літературних та інших творах як персонажа (дійової особи) допускається лише за її згодою, а після її смерті — за згодою її дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає — батьків, братів чи сестер.

Важливими особистими немайновими благами є честь, гідність та ділова репутація фізичної особи.

Згідно зі ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гід­ності. Ніхто не повинен зазнавати такого, що принижує його гідність, поводжен­ня і покарання, а також посягання на його честь та репутацію (статті 5, 12 За­гальної декларації прав людини; статті 7 і 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права).

На думку ряду авторів, зі словом "честь" пов'язується оцінка суспільством моральних та інтелектуальних якостей людини, а зі словом "гідність" — усвідом­лення самою людиною факту, що вона володіє незганьбленими моральними та інтелектуальними якостями. Враховуючи те, що честь і гідність є особистими немайновими благами, не­віддільними від особистості, можна вважати, що це право виникає з моменту на­родження людини.

В юридичній літературі досить часто право на честь і гідність та право на ді­лову репутацію об'єднуються в одне суб'єктивне право громадян. Відповідно до ЦК України право на недоторканність ділової репутації є самостійним осо­бистим немайноьим правом фізичної особи (ст. 299), а право на повагу до гід­ності та честі міститься у ст. 297, в якій вказано, що кожен має право на пова­гу до його гідності та честі, а гідність та честь фізичної особи є недоторканними

Автори вказують на те, що якщо право на честь і гідність належить кожній особі, то носіями ділової репутації можуть бути далеко не всі суб'єкти цивільного права, наприклад, не можуть мати ділову репутацію непрацюючі пенсіонери, ін­валіди, які не мають фізичної можливості займатися певною справою та ін. Із цього робиться висновок, що ділову репутацію можуть мати громадяни, які здійс­нюють підприємницьку діяльність та юридичні особи.

Серед особистих немайнових прав ЦК України визнає і право фізичної особи на індивідуальність, тобто право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів вияву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Фізична особа має право на особисте життя, самостійно визначаючи своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб, зберігаючи у таєм­ниці обставини свого особистого життя. У повному обсязі це право у чинному цивільному законодавстві ще не закріплено. Визначено лише правовий режим певних відомостей про особисте життя окремих осіб. Немає в цивільному законодавстві також ефективних спе­цифічних заходів захисту права громадянина на таємницю особистого життя.

Право на особисті папери дає можливість громадянину перешкодити тре­тім особам доступ до особистої документації В ПК України йдеться про правову охорону особистих паперів — документів, фотографій, щоденників та інших за­писів, особистих архівних матеріалів тощо.

Що стосується авторського права на листи, нотатки, щоденники, помітки та інше, то необхідно відрізняти його від права громадянина на особисту докумен­тацію. Слід пам'ятати, що авторське право лише визнає громадянина автором твору, забороняючи третім особам публікацію, відтворення або розповсюдження творів, що містяться у документах, але не встановлює заборони для третіх осіб знайомитися зі змістом самого твору (листа, щоденника тощо).

Важливим особистим немайновим правом завжди визнавалося право на таємницю кореспонденції (ст. 306 ЦК України). Фізична особа має право на таємницю листування, телеграм, телефонних розмов, телеграфних повідомлень та інших видів кореспонденції.

У кодексі розроблено положення, згідно з якими кореспонденція, що стосу­ється особи, може бути долучена до судової справи (але не публічно розголоше­на) лише у разі, якщо в ній містяться докази, що мають значення для розв'язан­ня справи (ч. 4 ст. 306 ЦК України).

Конституція України закріплює право кожного громадянина вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно. письмово або в ін­ший спосіб — на свій вибір (ст. 34).Право на інформацію проголошується і ЦК України (ст. 302).

Інформація — це те найважливіше, що передувало появі матеріального. Бу­дучи нематеріальною за своєю сутністю, інформація є першоджерелом і пояснен­ням усього існуючого

К-во Просмотров: 338
Бесплатно скачать Реферат: Особисті немайнові права за новим Цивільним кодексом