Реферат: Особистості на ниві національної публіцистики XX ст.

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Інститут журналістики

РЕФЕРАТ

з дисципліни „Історія української журналістики”

на тему

„Особистості на ниві національної публіцистики XX ст.”

Виконала:

студентка 3 курсу

1 групи

Дегтярьова Ю.Г.

Перевірила:

Н.М. Сидоренко

ПЛАН

1. Особистість М. Євшана в літературно-критичному громадському українському місячнику “Українська хата”

2. Коротка життєва і творча біографія М. Євшана

3. Перелік часописів, у яких друкувався М. Євшан

4. Лаконічна характеристика часопису “Українська хата”, та тих номерів, де друкувався М. Євшан

5. Аналіз публіцистичних та журналістських праць м. Євшана (№ 4 і 5, № 7 і 8, № 12 за 1913 рік)

6. Список знайдених публікацій М. Євшана

Список використаних джерел

1. Особистість М. Євшана в літературно-критичному

громадському українському місячнику “Українська хата”

Для написання даної роботи було обрано постать М. Євшана. Його справжнє прізвище – Федюшка Микола Йосипович. Також він користувався такими псевдонімами та криптонімами: Лебедик, Явір, М. Євшан, Микола Євшан, М. Ф. [2]. У літературно-критичному громадському українському місячнику “Українська хата” письменник використовував псевдонім М. Євшан.

2 . Коротка життєва і творча біографія М. Євшана

Мико́ла Йо́сипович Федюшка - український літературний критик, публіцист, літературознавець, перекладач, громадський діяч. Саме Федюшка започаткував власний напрямок у критиці, заснований на філософії Ф. Ніцше та Й. Фіхте. Також він займався аналізом творів Лесі Українки, О. Кобилянської, М. Коцюбинського та ін. [1].

Народився 19 травня 1889 у селі Войничів, тепер смт. Калузького р-ну Івано-Франківської обл. Навчаючись у Станіславській гімназії, спробував писати рецензії та літературознавчі розвідки, вміщені в альманасі “На розсвіті” та журналі “Бджола”. Вступивши до Львівського університету на філософський факультет, не обмежувався фаховими студіями, цікавився германістикою та україністикою. Обдарованого студента помітив М. Грушевський, який запросив його не лише особистим секретарем, а й порадив працю у бібліотеці НТШ, запропонував також посади адміністратора “Академічного дому” та урядника Видавничої спілки. За активну участь у студентських заворушеннях М. Федюшка відрахований із університету, пізніше освіту завершив у Відні. У 1909 році вдалося надрукувати в журналі “Будучність” перші ґрунтовні праці про І. Франка та М. Драгоманова. Відтоді активно працював над проблемами розвитку українського письменства, подавав свої рецензії, замітки, огляди, статті до ЛНВ та “Української хати”. Тут М. Євшан надрукував літературно-критичні статті: “Проблеми творчості”, “На літературні теми”, “Релігія Шевченка”, “Леся Українка”, “Поетична творчість Івана Франка”, низку творчих характеристик М. Яцкова, В. Пачовського, Б. Лепкого, О. Кобилянської, а також кілька рецензій. 1910-го року Микола Федюшка здійснює свою давню мрію: виїжджає до Києва, відвідує Ганну Барвінок, Сріблянського, знайомиться з Лесею Українкою, Коцюбинським. Під час світової війни працював деякий час в українських виданнях Відня, а потім добровільно зголосився до війська. Після важкого поранення і тривалого лікування повернувся додому. У перші дні проголошення ЗУНР поручник М. Федюшка знаходився у лавах її оборонців, у 1919 році став комендантом військової комісії округу в рідному селі, друкувався в Станіславській газеті “Республіка” та часописах “Нове життя” і “Народ” [1]. 31 жовтня 1919 року він виголошує свою знамениту промову «Великі роковини України», присвячену річниці проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. 23 листопада того ж року Микола Євшан помирає від тифу. Тільки тридцять років відміряла йому доля. З них трохи більше десяти він віддав літературі, написав і опублікував понад 170 літературно-критичних та публіцистичних творів, переклав української мовою цілий ряд філософських та літературознавчих праць німецьких, польських, чеських, італійських авторів [8].

3 . Перелік часописів, у яких друкувався М. Євшан :

«БУДУЧНІСТЬ» — літературно-науковий двотижневий ілюстрований журнал ліберально-буржуазного спрямування. Видавався у Львові 1909—1910 рр. за ред. М. Венгжина. В липні 1909 вийшов один номер під назвою «Будучина» (видавець X. Алчевська). Далі виходив під назвою «Будучність». Друкував реалістичні твори письменників Галичини, Буковини й Сх. України — оповідання і поезії, а також рецензії та літ.-наукові статті; Часопис “НАРОД” – проіснував з 1 січня 1890 до 15. 04 1895 рр. Це був офіційний орган радикалів. Його редагував Франко при співучасті Михайла Драгоманова, Володимира Охримовича, В’ячеслава Будзиновського та інших; Літературний місячник “НА РЗСВІТІ” видавали громадівці Станіславова. Його дійсним редактором М. Федюшка, а видавцем та відповідальним редактором Ї.В. Пачовський. У червні та восени 1907р. вийшли два числа місячника; Часопис “НОВЕ ЖИТТЯ” виходив у Станіславі; «ЛІТЕРАТУРНО НАУКОВИЙ ВІСНИК» («ЛНВ») — загальноукраїнський літературний і науковий часопис, заснований М. Грушевським, І. Франком, О. Борковським, О. Маковеєм. Двох останніх невдовзі замінив В. Гнатюк. Фактичним редактором першого періоду існування був І. Франко. Виходив у Львові (1898—1906), у Києві (1907—1914, 1917—1919), у Львові (1922—1932); «УКРАЇНСЬКА ХАТА» — літературно-критичний і громадсько-публіцистичний місячник національного поступово-демократичного напряму, журнал молодої інтелігенції, виходив з березня 1909 р. до вересня 1914 р. у Києві за ред. П.Богацького і М.Шаповала;

4 . Лаконічна характеристика часопису “Українськ а хат а ” , та тих

номерів, де друкувався М. Євшан

Журнал, що мав назву «Українська хата», і який у 1910 р. виходив з сільською хатою й коровами на обкладинці, та у своїй рекламі оголошував себе як журнал за напрямом «національно-поступово-демократичний», продемонстрував колосальну асиметрію між назвою й реальними культурними звершеннями. Заклавши в назві дві тези: ізоляціонізму — «українська» і народництва, народу як села — «хата», його автори робили щось діаметрально протилежне. Наміром редакторів та авторів «Української хати» було розширити рамки української культури, модернізувати її. Вони прагнули модерної нації й модерної культури, отже, головним об'єктом їхньої критики було «старе» народництво або українофільство в усіх його політичних та мистецьких виявах. Як зазначала сама редакція журналу, “Українська хата” мала на меті обслуговувати інтереси інтелігенції [6].

Було проаналізовано такі номери: № 4 і 5, № 7 і 8, № 12 за 1913 рік. У журналі були такі розділи: художньо-літературний (поезії, нариси, малюнки, оповідання, новели, повісті, романи, драми), критичний (критичні статті, літературні огляди, характеристики письменників), науковий (теорія, історія і філософія літератури, психологія творчості), публіцистичний (статті, в яких обговорювалися нагальні проблеми українського і світового життя), мистецький (статті про музику театр, малярство, архітектуру) - це була, передовсім, нещадна критика українського національного театру. В статтях і репортажах про художні виставки й салони підтримувалися нові стилі мистецтва на противагу старому реалізмові У 1913 році було введено нові розділи, а саме: “Журнал журналів” - з маси друкованого в українській пресі обиралося те, що найбільше цікавило інтелігентного читача. Тобто журнал, у такий спосіб, вводив читача в курс літературних і громадських справ. Та “Літературна хроніка”, у якій занотовувалися всі новини українських видань.

Що стосується авторського складу, то в “Українській хаті” друкувалася поезія і проза модерністів М. Вороного, В. Винниченка, О. Кобилянської, М. Семенко, Г. Хоткевича, П. Тичини, М. Рильського, В. Свідзінського, О. Олеся, М. Філянського, О. Авратинського,, П. Богацького, М. Сріблянського, М. Євшана, Ол. Неприцького-Грановського, М. Семенко, Я. Мамонтова, Сави Крилача, П. Хистюка, Гната Хоткевича, А. Товкачевського та багатьох інших письменників, чия творчість була позначена естетичними, а не утилітарними інтересами.

Журнал друкував деякі переклади художньої літератури й наукових праць: Арне Гарбоґ “Новий рік”, переклад М. Євшана ( у номерах, де друкувався М. Євшан). Та переклади Моріса Метерлінка, Серена Кіркеґора, Кнута Гамсуна, Петера Альтенберґа, Шарля Бодлера, Генріха Манна (в інших номерах). Слід зауважити, що це були переклади не старої хрестоматійної літератури, а сучасної, яка підсумовувала тенденцію переорієнтації українського інтелектуального життя.

Журнал мав високий поліграфічний рівень: використовувалися рамки, та інші види оздоблення тексту. Щодо ілюстрацій, то вони мали високу якість, проте у розглянутих номерах зустрічалися дуже рідко.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--