Реферат: Особливості клінічного перебігу та прогнозування наслідків первинних і вторинних гнійних менігоенцефалітів

82

(100,0)

15

(100,0)

22

(100,0)

30

(100,0)

28

(100,0)

В результаті проведеного нами аналізу патогенетичних моделей перебігу первинних і вторинних гнійних МЕ слід зазначити, що у всіх випадках несприятливий наслідок захворювання був пов’язаний з розвитком церебральних та екстрацеребральних ускладнень. Загальна летальність при первинному ГМЕ склала 13,8%, що було в 2,3 та 3,75 рази менше у порівнянні з вторинним (31,8%) та післяопераційним (51,7%) ГМЕ (р=0,01). В останньому випадку збільшення летальних наслідків було пов’язано з загальним тяжким станом хворих, обумовленого пухлинним ураженням головного мозку, імунодефіцитом та хірургічною травмою.

Особливості клініко-біохімічних порушень у хворих на гнійні менінгоенцефаліти при інфекційній патології. З метою визначення прогнозу захворювання нами був проведений аналіз основних факторів ризику пов’язаних зі станом організму хворого. Групу ризику склали хворі з первинним та вторинним ГМЕ, у яких були виявлені онкологічні захворювання (відповідно 1,8% та 8,1%), хронічні гематологічні захворювання (відповідно 0,9% та 10,8%), хронічна алкогольна хвороба (відповідно 8,0% та 27,0%), наркоманія (відповідно 0,9% та 2,7%), черепно-мозкова травма в анамнезі (відповідно 1,8% та 13,5%), цукровий діабет (відповідно 4,5% та 2,7%), імунодефіцит різного ґенезу (відповідно 3,6% та 16,2%), вік понад 70 років (11,6% та 2,7%). При первинному ГМЕ до групи ризику увійшло 32,1% пацієнтів, з них 69,4% хворих загинули. В підгрупах «померли-одужали» відносна частка хворих з групи ризику відповідно становила – 83,3% та 18,3%. При цьому ризик летального наслідкупідвищувався в 4,6 рази (р = 0,0001). При вторинних ГМЕ до групи ризику ввійшло 59,5% хворих, з них 45,5% померло. Але, при порівнянні відносних

частот хворих в підгрупах «померли-одужали» (відповідно 66,7% та 54,3%) статистично значущої різниці між ними не виявлено (р >0,05).

Факт ранньої (1-2 доба з моменту захворювання) чи пізньої (3 доби та більше) госпіталізації хворих на первинний (р=0,048) та вторинний ГМЕ (р=0,0027) в 1,7 рази збільшував ризик виникнення летальних наслідків в обох нозологіях. Наявність тяжких гострих та хронічних захворювань легень було абсолютно несприятливим фактором щодо ризику летального наслідку, як при первинних так і вторинних ГМЕ (р = 0,001). Декомпенсований стан хворих за шкалою Карновського (ІК ≤50 балів) мав абсолютно несприятливе значення щодо високого ризику летального наслідку у хворих на первинний (54,5%) та вторинний(53,8%) ГМЕ, відповідно підвищуючи його в 3,3 та 1,7 рази (р = 0,0001; р=0,02).

На основі вже існуючого поділу перебігу первинного ГМЕ на циклічний та ациклічний (В.В. Пилипенко, 1998), з метою детального аналізу особливостей перебігу ГМЕ ми розглядали кожну групу хворих в динаміці захворювання. При циклічному перебігу захворювання нами були виділені наступні періоди: маніфестації – день захворювання, розгорнутих клінічних проявів – 1-3 доба хвороби, стабілізації стану – 4-7 доба, ранньої реконвалесценції – 8-14 доба та реконвалесценції – понад 14 діб з початку захворювання.

При диференційованому аналізі впливу окремих клінічних факторів на ризик розвитку життєво небезпечних ускладнень та результати лікування хворих визначено, що найбільш прогностично несприятливими клінічними ознаками при первинному та вторинному ГМЕ було утримання гектичної лихоманки, патологічних знаків, вираженого гіпертензивного синдрому та застійних явищ на очному дні упродовж 7 діб лікування. Проте диференційне урахування ступеня виразності окремих клініко-діагностичних факторів не завжди адекватно відбивало клінічну картину та тяжкість захворювання, що обумовлювало доцільність пошуку інтегральних методів оцінки стану хворих. Єдиним фактором, що мав статистично значущі відмінності в підгрупах хворих на первинні та вторинніГМЕ, був показник санації ліквору. При первинному ГМЕ серед померлих хворих повна санація ліквору не наступила в жодному випадку, лімфоцитарна лише в 1 спостереженні (6,7%), тоді як в підгрупі одужавших вже на 7 добу в 56,1% спостережень відбулася лімфоцитарна та повна санація СМР (р=0,007). При вторинномуГМЕ в летальній підгрупі хворих в динаміці лікування санація ліквору не наступила в жодному випадку, тоді як в підгрупі одужавших – вже протягом 7 діб у половини пацієнтів (50,0%) відбулася лімфоцитарна санація СМР (р = 0,001), але повної санації ліквору за даний період не спостерігалось.

Особливості клініко-біохімічних порушень при післяопераційних гнійних менінгоенцефалітах у нейроонкологічних хворих. Для визначення найбільш важливих чинників, що сприяли розвитку ЦІЗУ після хірургічного втручання, суттєво впливали на перебіг післяопераційного періоду та результати лікування хворих, ми детально проаналізували основні фактори, які характеризували стан хворих в периопераційному (до-, інтраопераційному) періоді, провівши порівняльний клініко-статистичний аналіз в групах (основна та контрольна) та підгрупах (померли-одужали) на кожному з етапів перебування хворого в клініці.

Аналіз впливу доопераційнихфакторів на ризик розвитку ЦІЗУ, перебіг післяопераційного періоду та результати лікування хворих показав, що: наявність різноманітної супутньої соматичної патології в 1,5 рази (р = 0,002) збільшує ризик виникнення післяопераційних ЦІЗУ; найбільш небезпечними супутніми соматичним захворюванням, що суттєво в 7,8 раз (р = 0,04) збільшує імовірність розвитку післяопераційних ЦІЗУ з летальними наслідками – є цукровий діабет в стадії суб- та декомпенсації та хронічні обструктивні захворювання легень (р=0,008); наявність в анамнезі попередніх (дві і більше) операцій з приводу продовженого росту пухлин в 3,7 рази підвищує імовірність (р=0,0001) виникнення ЦІЗУ в післяопераційному періоді; наявність в анамнезі життя хворого менінгоенцефаліту має суттєве значення щодо ризику ЦІЗУ в післяопераційному періоді, але істотно не впливає на імовірність летального виходу; виразні застійні явища на очному дні є несприятливими в імовірності виникнення ЦІЗУ; декомпенсований стан хворих до операції (50 і менше за ІК) є абсолютно несприятливим фактором, що в 3,2 рази збільшує (р=0,0032) ризик виникнення ЦІЗУ в післяопераційному періоді з високою імовірністю летальних наслідків.

Аналіз впливу інтраопераційних факторів показав, що: ризик виникнення ЦІЗУ в післяопераційному періоді збільшується в 2,06 рази (р=0,012) при крововтраті понад 500 мл; стабільність системної гемодинаміки під час операції при САТ = 70 мм рт.ст. та вище є запорукою відносно низького ризику післяопераційних ЦІЗУ (р=0,0001); порівнюючи ефективність застосування Gelfoam, Spongostan та Surgicel у якості допоміжних засобів гемостазу з мінімальним ризиком виникнення ЦІЗУ перевагу слід віддавати останньому; реляпс мозку після видалення пухлини спостерігається втричі частіше у хворих контрольної групи (р=0,0001), що дозволяє віднести цей фактор до прогностично позитивних щодо низької ймовірності ризику виникнення ЦІЗУ після операції; використання сучасних хірургічних технологій видалення пухлини мінімізує ризик виникн