Реферат: Особливості онтогенезу моральності індивіда
Моральна сутність людини в своїй дійсності то - ансамбль конкретних відносин, в які вона включена в якості суб’єкта, що духовно й практично засвоює їх й творить в процесі діяльного існування. А отже, моральний розвиток індивіда - то складний, багатогранний процес соціалізації його та індивідуалізації. Кожна людина - не просто продукт середовища й об’єкт виховання, вона - суб’єкт практичної діяльності, спрямованої на активну зміну обставин та на самовдосконалення; не лише стихійно, а й свідомо розвивається, оновлює внутрішній та оточуючий світ, а отже, є творцем самої себе, як свій власний продукт і результат [141, 97].
Саме при сприянні соціального оточення особистість підлітка здійснює моральну саморегуляцію не лише як ситуативну самозміну на рівні конкретних вчинків, але й у формі свідомого управління процесом перспективного саморозвитку, планомірного й стихійного самоформування й самоперетворення в масштабі всієї життєдіяльності. В певні моменти людське життя в цілому (а отже, включаючи моральний аспект) стає об’єктом розумної вільної самоорганізації й самоконструювання зі сторони суб’єкта.
Потреби й здібності при цьому морально самовизначаються, самоутверджуються й самовдосконалюються. Багатогранне моральне життя людини найбільш глибоко виражає саму сутність її соціальної життєдіяльності. Устрій, стиль життя особистості стає справді моральним в тій мірі, в якій моральні цінності суспільства виступають як сутнісні характеристики, своєрідно відображувані в свідомості та самосвідомості індивіда через мотиви обов’язку, честі, гідності, совісті тощо [92, 104].
Для свідомого вибору й реалізації самобутньої програми, планів і лінії життя особистості підлітка необхідні як соціальні, так і індивідуальні передумови. Фундаментальна моральна потреба стати особистістю і ствердити себе як особистість виступає в якості прагнення визначитись й утвердитись в плані вільної самобутньої індивідуальності, повнокровного члена суспільства.
Морально самовизначитись означає свідомо зорієнтуватись в системі етичних цінностей, у виборі життєвої позиції, виходячи із єдності як особистих, так і суспільних інтересів. У результаті виникає стійка моральна визначеність способу мислення, способу життя, що виражає соціальну надійність особистості, її здатність бути господарем своєї долі, власного щастя [92, 105].
Зрештою, моральний розвиток виступає як імманетний діалектичний процес зародження, визрівання і розв’язання специфічних внутрішніх і зовнішніх протиріч, що детермінують якісні зміни в моральній свідомості та поведінці. При цьому об’єктивні причини (соціальне макро- і мікро- середовище) визначають моральну життєдіяльність індивідів, переломлюючись через суб’єктивні детермінанти й умови їх перебігу. Моральний розвиток індивіда проходить на основі усвідомлення й розв’язання внутрішніх суперечностей між його етичними знаннями й переконаннями, моральними (чи аморальними) спонуками, між ідеалом й наявним рівнем моральної діяльності, цілями, засобами й результатами останньої, між новими ціннісними орієнтаціями й застарілими звичками, між моральними потребами й здібностями [92, 106].
Індивід може морально формувати й розвивати себе подвійно: по-перше, опосередковано - через практичну діяльність, спрямовану на удосконалення соціального середовища, котре в кінцевому результаті змінює й його самого моральну свідомість та поведінку; по-друге, безпосередньо - шляхом самовиховання, найближчою ціллю якого стає моральне удосконалення власного «Я» в системі взаємовідносин з іншими людьми. Обидва ці аспекти життєдіяльності виступають в єдності і взаємозумовленості.
Прогресивна частина вчених вважає, що головну роль відіграє самовиховання, бо воно в цілому здійснюється як цілеспрямований, діяльний розвиток відповідно до особистого ідеалу, виступаючи закономірним продовженням, посиленням, поглибленням й завершенням формуючого впливу середовища й виховання як вихідних передумов. Але його не слід зводити до соціальної адаптації, конформізму, пристосуванства. За певних умов, особливо в конфліктних ситуаціях, самовиховання може послаблювати, нейтралізувати, перекручувати позитивний чи негативний вплив оточуючих. Активний спротив пагубному впливові середовища й виховання має ніскільки не менше значення для морального удосконалення людини, ніж готовність повною мірою сприяти позитивному впливові. Особливо інтенсивно та суперечливо цей процес перебігає у підлітковому й ранньому юнацькому віці. У тривалих й важких пошуках підлітка нерідко відбувається формування його морального ідеалу, здійснюється воно на основі засвоєння соціальних концепцій сенсу життя і призначення людини, моральних вимог і ідеалів суспільства, синтезу й узагальнення моральних якостей авторитетних педагогів, сучасників взагалі, історичних героїв, художніх персонажів. Разом з тим, оскільки людина вважається вищою істотою, то те, що складає її істинну сутність не може не позначитись на тому, що кожен від себе приносить в свій моральний ідеал (щось неповторно індивідуальне), що виражає його глибинну сутність, життєві потреби, запити, інтереси, цілі, плани, мрії [93, 103]. Залежно від морального ідеалу підлітка можна судити про те, яким він в даний момент є, в чому бачить своє життєве покликання й головне завдання. Моральний ідеал підлітка як елемент його світогляду стає надбанням його свідомості та самосвідомості, критерієм й ціллю самовдосконалення в тій мірі, в якій сприймається свідомістю в якості піднесеного образу власного Я. Доки педагогічний зразок залишається на рівні надособистісного і ззовні нав’язуваного, абстрактного, повинного, не персоніфікуючись в конкретній моделі потрібного, емоційно притягального, інтимного Я, він не може бути вищим орієнтиром, внутрішнім стимулом і ефективним засобом морального удосконалення. Лише тоді, коли підліток співставляє себе зі своїм ідеалом як вільно вибраним еталоном моральної досконалості, він здатний правильно оцінювати й корегувати власні вчинки й спосіб життя. Даючи відповідь різної модальності на актуальні сенсожиттєві питання, (яким я повинен, можу й хочу стати?) ідеал виконує пізнавальну, світоглядну, нормативну, ціленаполягаючу, мотиваційну, імперативну, програмуючу функції в моральному удосконаленні особистості підлітка [94, 106].
Ідеал підлітка Я не зводиться ні до фрейдівського «над -Я», ні до ідеалізованого «Я» - уявлення особистості про свої кращі (реальні чи уявні) якості в даний час, а виступає як проекція себе в порівняно віддалене, добре й прекрасне, бажане уявне майбутнє. Прогрес в моральному розвитку підлітка не може не включати змін в змісті й структурі його морального ідеалу в сторону збагачення й зближення з ідеалом найбільш прогресивних сил соціуму. В міру того, як ідеали суспільства й особистості підлітка співпадають, моральний розвиток стає єдино спрямованим і взаємообумовленим, а отже, зростає його ефективність.
Чим правильніше й повніше пізнає підліток невідповідність між ідеальним й реальним Я, тим гостріше він переживає потребу в моральному вдосконаленні: все глибше входячи в образ «кращого Я», подумки ідентифікуючи себе з ним й практично переносячи в нездійснене теперішнє уявні риси своєї майбутньої досконалості, неухильно наближаючись до заповітної моральної мети. В міру досягнення нових успіхів на цьому шляху дистанція між потенційним й реальним рівнями його морального розвитку скорочується, та все ж зберігається, доки вимоги до себе починають зростати [94, 107]. Вочевидь, абсолютна, моральна досконалість як остаточна довершеність, вищий ступінь розвитку, вершина надій і мрій недосяжні, оскільки суспільний й особистий моральний ідеали завжди відносні, історично обмежені, динамічні.
Зрозуміло, що в підлітковому періоді розвитку особистості всі ці процеси перебігають набагато складніше, часто для них характерна стихійність, незпрогнозованість. Вони рідше носять цілеспрямований, планомірний характер. І пов’язано це все, насамперед, із тими фізіологічними метаморфозами, які відбуваються в цей час в організмі: інтенсивний гормональний розвиток, становлення нервово-психічної системи, а отже, й характеру тощо. А поруч з цим підліток хоче вже бути не просто самостійним, а й дорослим в очах однолітків, інших оточуючих. Прагне ствердити себе в колективі, для нього зараз є дуже високим авторитет товариша, в переважній більшості випадків значно вищим від авторитету батьків чи педагогів [36, 31].
Мають місце прояви закоханості, статевий потяг. В характері - слабка воля, нестриманість, невитриманість, імпульсивність. В середовищі хлопців - не рідкістю стають хибні форми утвердження себе засобами бійки, паління, грубості.
Подібне поширене й серед дівчат, і при цьому надмірна увага до своєї зовнішності (зачіски, одягу). А в моральному плані маємо неабиякі проблеми. Процес соціалізації та індивідуалізації в цей період ускладнюється. А рівень абстрактного розуму - ще низький. Дає про себе знати й обмеженість знань.Тож, хоча підліток й визнає моральні норми, не завжди здатний їх реалізувати [36, 32].
В цей період починають формуватись почуття совісті, обов’язку, честі, з’являється яскраво виражене прагнення до самовиховання, самореалізації. Підлітки заводять щоденники, де оцінюють свої дії, вчинки, наміри, думки, почуття з моральної точки зору. В багатьох із них спостерігається надмірне невдоволення собою, яке інколи лягає в основу комплексу неповноцінності, заважає розвиткові особистості. Закономірним в цей період є піклування підлітка про власний авторитет — зародження честі у вигляді гіперболізованих почуттів величності, недовіри, скепсису, негативізму. В багатьох підлітків поняття моралі мають неправильний характер: сміливість зводиться до хвацькості, принциповість — до впертості, вимогливість до інших проявляється в категоричній формі. Характерною ознакою вважається невміння прощати, що веде до розриву стосунків. Досить поширеним серед підлітків є максималізм, хоча щодо себе — вимогливості часто мінімум. Закономірним, нерідким явищем в цей період є дефіцит самокритичності. За умов моральної глухоти поширені, навіть, бійки, нечесність, черствість, брехня, крадіжки тощо.
Не менш яскравим штрихом є й духовні суперечності, адже все, що здійснюється навколо підлітка, глибоко його хвилює, стає особистим інтересом. Підліток при цьому бурхливо реагує на навколишні протиріччя типу: в житті — одне, на словах — інше. Спричиняє подібну реакцію підлітковий максималізм, прагнення докопатись до істини, непримиренність до зла, кривди — з одного боку, з іншого ж — невміння розібратися в складних життєвих ситуаціях, низька здатність до абстрактного мислення [39, 101].
Саме тому підлітковий період вимагає від педагога та батьків неабиякої уважності, серйозності, гнучкості в стратегії відносин з цією віковою категорією. Крім того, в цей період відбуваються інтенсивні метаморфози в становленні характеру підлітка, а тому педагогові, разом з батьками, дуже важливо докласти максимум вміння та зусиль, аби спрямувати вектор руху цього процесу в потрібному напрямку. Врахування перерахованих вище закономірностей допоможе зробити це на науковій основі.