Реферат: Особливості відповідальності за шкоду заподіяну неповнолітніми недієздатними і громадянами не

Об'єктом деліктних зобов'язань є відшкодування, яке борж­ник зобов'язаний надати потерпілому. Воно полягає в поновленні майнової сфери потер­пілого в натурі (надати річ того ж самого роду і якості, виправи­ти пошкоджену річ і таке інше) або в повному відшкодуванні заподіяних збитків. При ушкодженні здоров'я та заподіянні смерті відшкодування здійснюється у формі грошової компенсації втра­ченого заробітку, а також інших витрат[3] .

Зміст деліктного зобов'язання складають право кредитора та обов'язок боржника. Згідно з статтею 440 ЦК України обов'яз­ком боржника є вчинення дій, за допомогою яких була б понов­лена майнова сфера до такого рівня, в якому вона знаходилась до її порушення, а право кредитора — одержати таке відшкоду­вання.

2. Особливості позадоговірної відповідальності та її функції.

Деліктне зобов'язання — це правоохоронні відносини, в яких реалізується цивільна позадоговірна або деліктна відповідальність. Позадоговірній відповідальності властиві риси, що притаманні договірній відповідальності. Вона, як і договірна, — це завжди юридичний обов'язок примусового характеру, реалізація якого викликає у правопорушника негативні майнові наслідки. Разом з тим, позадоговірна відповідальність має свої особливості, що зумовлюють суб'єкт відповідальності, обсяг відповідальності, підстави звільнення від відповідальності[4] .

Договірна відповідальність — це відповідальність за порушен­ня існуючого між сторонами відносного зобов'язання, і тому вона як юридичний обов'язок має характер додаткового, що при­єднується до невиконаного. Наприклад, на постачальника, що вчинив прострочення виконання юридичного обов'язку, змістом якого є постачання певної кількості продукції у передбачений договором строк, покладається обов'язок сплатити неустойку і відшкодувати завдані кредиторові збитки. Такий обов'язок борж­ника, порівнюючи з договірним, не замінює останнього, а лише приєднується до нього і має характер додаткового.

Позадоговірна відповідальність наступає за порушення юри­дичного обов'язку, що має абсолютний характер, входить в аб­солютне правовідношення, змістом якого є необхідність утри­муватися від порушення суб'єктивного права чи особистого блага. Його порушення щодо конкретного носія права породжує но­вий обов'язок замість невиконаного — відшкодувати завдану шко­ду. Внаслідок цього позадоговірна відповідальність — це завжди новий юридичний обов'язок, який покладається на правопоруш­ника замість невиконаного.

Як договірна відповідальність, так і позадоговірна за змістом є майновими. Проте форми їх вираження різні.

Договірна відповідальність поділяється на дві форми: загальну і спеціальну. Загальна форма — це стягнення збитків. Вона за­стосовується в усіх випадках, за винятком тих, де закон виклю­чає її. Спеціальні форми, навпаки, можуть застосовуватися там де це передбачено законом або договором. Неустойка, сплата чи втрата завдатку, позбавлення суб'єктивного цивільного права — спеціальні форми договірної відповідальності.

У деяких випадках, передбачених законом, за порушення до­говірного зобов'язання може водночас застосовуватись як за­гальна, так і спеціальна форми.

Позадоговірна відповідальність має своїм змістом, відповідно до статті 453 ЦК України, відшкодування шкоди шляхом відшко­дування її в натурі (надати річ того самого роду та якості) або повне відшкодування заподіяних збитків.

Маючи майновий характер, позадоговірна відповідальність в окремих, передбачених законом випадках за своїм змістом може бути немайновою. Наприклад, наслідки порушення заборони, що передбачає стаття 7 ЦК України, зокрема, заборона поши­рювати відомості, які порочать честь, гідність чи ділову репута­цію громадянина та організації. Вчинення таких дій є порушен­ням пасивного юридичного обов'язку, що кореспондував абсо­лютному суб'єктивному праву на недоторканість честі, гідності чи ділової репутації громадянина та організації. Замість невико­наного на правопорушника покладається новий активний юри­дичний обов'язок з властивим йому примусом — спростувати відповідним способом відомості, які поширені про потерпілого. За своєю суттю цей обов'язок є мірою цивільної відповідаль­ності з немайновим змістом. Відсутність майнового змісту не впливає на її сутність, оскільки в даному випадку зміст обов'яз­ку зумовлюється порушеним особистим (немайновим) правом. Одночасно необхідно зазначити, що підставою для позадоговір­ної відповідальності у передбачених законом випадках може бути заподіяння моральної (немайнової) шкоди (ст.440¹ ЦК Украї­ни).

Важливе значення для розмежування договірної та позадого­вірної відповідальності має характер норм, що регулюють види відповідальності. Позадоговірна відповідальність регулюється імперативними нормами, а тому встановлені ними правила не можуть бути змінені за згодою сторін. Якщо це стосується дого­вірної відповідальності, то, за винятком окремих випадків, підста­ви і обсяг її можуть визначатись сторонами. Відповідальність за порушення договірного зобов'язання, коли беруть участь кілька осіб на стороні боржника, презюмується частковою (частина пер­ша ст.173 ЦК України). При позадоговірній відповідальності особи, які спільно заподіяли шкоду, несуть солідарну відпові­дальність перед потерпілим (ст.451 ЦК України).

Відмінність між видами відповідальності полягає в дії принци­пу повного відшкодування шкоди. Хоча він властивий обом ви­дам відповідальності, проте у сфері договірних відносин, особ­ливо між організаціями, законодавство містить деякі винятки, що призводять до значного обмеження дії принципу повного відшкодування збитків. Не змінює становища й той факт, що за порушення окремих видів договірних обов'язків встановлена штрафна неустойка, оскільки вона передбачена в тих договір­них зобов'язаннях, де власне діє принцип повного відшкодуван­ня шкоди.

При позадоговірній відповідальності шкода відшкодовується повністю незалежно від об'єкта посягання. Наприклад, при по­шкодженні автомашини відшкодовуються не тільки витрати, по­несені на її ремонт, а й на вартість втраченого машиною товар­ного вигляду. Ця структура відшкодування відповідає правилу статті 453 ЦК України. В судовій практиці, на жаль, немає ви­падків, коли б відшкодування здійснювалось у вигляді вартості втраченого товарного вигляду щодо іншого майна.

По-різному вирішується питання про підстави зменшення роз­міру позадоговірної і договірної відповідальності. В деліктних зобов'язаннях до уваги береться майновий стан однієї сторони — заподіювача в особі громадянина. Відповідно до статті 454 ЦК суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, заподія­ної громадянином, залежно від його майнового стану. В до­говірній відповідальності розмір збитків, завданих невиконан­ням або неналежним виконанням договірного обов'язку не може бути зменшений органом, який розглядає спір. Щодо неустой­ки, то вона може бути зменшена відповідно до майнового стану не тільки боржника, а й кредитора. Підставою зменшення неустойки може бути ступінь виконання зобов'язання, а також й інші інтереси, що заслуговують на увагу.

При позадоговірній відповідальності заподіювач шкоди звільняється від обов'язку відшкодування, коли шкода виникла внаслідок умислу потерпілого (ст.450 ЦК України). Груба не­обережність також може бути підставою для відмови у відшко­дуванні[5] . При договірній відповідальності боржник звільняється від відповідальності, якщо невиконання чи неналежне виконання обумовлено умислом або необереж­ністю кредитора (ст.210 ЦК України).

Різниця у вимогах передбачення, пред'явлених до потерпілого та кредитора, обумовлюється тим, що при заподіянні шкоди поза зв'язком з договірним зобов'язанням правовідношення виникає для потерпілого неочікувано, тому підвищеного передбачення в цьому випадку вимагати від потерпілого неможливо. При дого­вірних зобов'язаннях, оскільки кредитор очікує виконання зо­бов'язання і готується до прийняття виконання з моменту укла­дення договору, від кредитора власне і повинна вимагатись така сама передбачливість, яка вимагається від боржника. Боржник несе відповідальність і за просту необережність.

Зазначені особливості позадоговірної відповідальності, її відмінності від договірної мають важливе значення не тільки для теорії цивільного права, а й для практики.

Суть і соціальне призначення позадоговірної відповідальності, як і будь-якого правового явища, можуть бути розкриті за допо­могою її функцій, внаслідок чого реалізується призначення відпо­відного правового явища. Функція виражає основний напрям розвитку того чи іншого правового явища. З точки зору соціо­логії функція вказує на ту роль, яку виконує соціальний інсти­тут. При цьому характеристика сутності функцій цивільної відпо­відальності, в тому числі позадоговірної, залежить від юридич­ного змісту і соціальної направленості відповідальності.

Як міра державного примусу, позадоговірна відповідальність виступає як особлива реакція держави стосовно особи, яка вчи­нила правопорушення. Вона виражається в осуді її поведінки та супроводжується для неї негативними наслідками. Останні по­лягають у покладенні на правопорушника нового юридичного обов'язку, змістом якого є відшкодування заподіяної шкоди. Та­ким покладенням здійснюється вплив на правопорушника через його майнову сферу, що призводить до її зменшення, до позбав­лення благ, належних йому. Позадоговірна відповідальність, ви­кликаючи такі наслідки для правопорушника, карає його і тим самим здійснює щодо нього карну (репресивну) функцію. Ступінь кари і способи впливу позадоговірної відповідальності на правопорушника істотно відрізняються від інших видів юридичної відповідальності. Карна функція однаково направлена на грома­дянина та організацію, що є суб'єктами відповідальності.

Впливаючи на особу правопорушника, позадоговірна відповідальність, як й інші види юридичної відповідальності, направ­лена на попередження нових правопорушень. Примус, мож­ливість примусу здатні психологічно спонукати до певної пози­тивної поведінки. Проте превенція здійснюється не тільки в ви^ падку покладення відповідальності. Саме існування правової норми, що передбачає відповідальність за вчинене правопору­шення, так само є стимулюючим фактором. На відміну від кар­ної функції, яка діє тільки при покладенні відповідальності, пре­венція здійснюється і без правозастосувальної діяльності. Як міра державного примусу позадоговірна відповідальність входить у систему спеціальних засобів, які здійснюють виховну функцію. Якщо карна функція здійснюється щодо правопорушника, то превентивно-виховна функція діє не тільки на правопорушни­ка, а й на всіх осіб. Зазначені функції притаманні і договірній відповідальності, а також іншим видам юридичної відповідаль­ності, кожна з яких здійснюється властивим їй методом.

Загальновизнаним у юридичній літературі є положення за яким особливості відповідальності, що застосовується на основі норм тієї чи іншої галузі права, являє собою один із виразів характер­ного і специфічного для неї методу правового регулювання, що в свою чергу обумовлюється природою предмету даної галузі права. Цивільне право регулює майнові відносини в вартісній формі та немайнові, пов'язані з майновими і без такого зв'язку. Законодавство, встановлюючи міри цивільно-правової відпові­дальності, в тому числі позадоговірної відповідальності, чи інші цивільно-правові міри примусу, передбачає таку їх направленість, яка б забезпечила нормальне функціонування відповідної групи суспільних відносин. Враховуючи об'єкт правопорушення, чин­ним законодавством у статті 6 ЦК України передбачені й спосо­би захисту цивільних прав. Наприклад, захист майнових прав здійснюється шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або дого­вором, сплатою неустойки, втратою завдатку чи його сплатою, позбавленням суб'єктивного права.

Перелічені міри державного примусу за своєю юридичною сут­ністю є цивільно-правовою відповідальністю. Майновий харак­тер порушеного права, а в окремих випадках передбачених за­коном, немайновий, обумовлює майновий і немайновий зміст відповідальності. Позадоговірна відповідальність — це обов'я­зок особи, відповідальної за шкоду, відшкодувати її в натурі або повністю відшкодувати заподіяні збитки. Разом з тим характер порушеного права зумовлює і можливість його відновлення (ком­пенсації) шляхом передачі потерпілому стягнених з правопоруш­ника грошових сум або майна, за допомогою позадоговірної відповідальності усуваються несприятливі для потерпілого май­нові наслідки, викликані правопорушенням. Така соціальна направленість позадоговірної відповідальності обумовлює у неї правовідновлювальної (компенсаційної) функції. Правовідновлю-вальною функцією цивільна відповідальність відрізняється від інших видів юридичної відповідальності, окремим видам яких також властивий майновий зміст (наприклад, штраф і конфіска­ція як міри адміністративної або кримінальної відповідальності).

Правовідновлювальна (компенсаційна) функція позадоговір­ної відповідальності взаємопов'язана з її карною функцією. Цей зв'язок виявляється у тому, що здійснення правовідновлюваль-ної функції повинно викликати зменшення майнової сфери пра­вопорушника. Коли відновлення майнової сфери потерпілого не призводить до зменшення майна правопорушника, тоді така міра не може бути позадоговірною відповідальністю. Прикладом може служити двостороння (одностороння) реституція, що має місце у випадку визнання угоди недійсною, повернення одержа­ного майна без правової підстави (ст.469 ЦК України).

Втрата тієї чи іншої функції призводить до припинення існу­вання позадоговірної відповідальності як правової категорії. За­значені функції тісно між собою пов'язані, ні одна з них не має переваги перед іншою.

Мета позадоговірної відповідальності — виконання всіма учас­никами цивільно-правових правовідносин диспозиції правової норми.

3. Підстави позадоговірної відповідальності.

Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення (ст.440 ЦК України). Необхідні еле­менти складу такі: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина. Фактич­ною підставою є вчинення правопорушення. У цій формі вира­жена формула генерального делікту: “Хто за своєї вини заподіяв іншому шкоду, зобов'язаний її відшкодувати”. Встановлений стат­тею 440 склад цивільного правопорушення поширюється на всі норми, що входять до глави 40 ЦК України, тією мірою, в якій його не змінюють спеціальні правила, передбачені окремими статтями цієї глави.

Шкода — зменшення або знищення майнових чи немайнових (особистих) благ, що охороняються законом[6] . Виступаючи як зменшення наявних майнових, особистих благ, шкода може бути майновою і моральною (немайновою). Майновою вважається шкода, яка має певну економічну цінність і виражається в гро­шах. Моральною, в свою чергу, буде шкода, яка не має еконо­мічного змісту і не може бути виражена в грошах. У судовій практиці моральна шкода визначається як моральні або фізичні страждання, заподіяні внаслідок порушення особистих немай­нових прав громадянина або організації чи їх майнових прав (постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. “Про судову практику в справах про відшкодування мо­ральної (немайнової) шкоди”). Необхідно зазначити, що харак­тер шкоди не визначається об'єктом, якому вона завдається. Майнова і моральна шкода може мати місце як при порушенні майнових, так і особистих благ. Наприклад, заподіяння каліцт­ва, що викликало зниження працездатності, призводить до змен­шення заробітної плати. Привласнення чужого авторства поз­бавляє автора одержати авторський гонорар. У наведених при­кладах майнова шкода є наслідком порушення особистих не­майнових благ. У зв'язку з цим знищення фотографії близької людини викликає певні душевні страждання (моральну шкоду), проте майнова шкода відсутня.

Вказуючи на шкоду як елемент цивільного правопорушення, стаття 440 ЦК України передбачає майнову шкоду, внаслідок якої до складу правопорушення входить лише майнова шкода. Її відсутність виключає кваліфікацію поведінки як цивільного пра­вопорушення. Разом з тим до складу правопорушення входить і моральна шкода (ст.440¹ ЦК України). Хоча вона, на відміну від майнової, не визначає розміру її відшкодування, суд виносить рішення про відшкодування у грошовій або іншій матеріальній формі моральної шкоди.

Розмір відшкодування моральної шкоди визначається з ураху­ванням суті позовних вимог, характеру правопорушення, глиби­ни моральних і психічних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.