Реферат: Паливно-енергетичний комлекс України

• виробничо-технологічні потреби, включаючи втрати при збе-і реженні, транспортуванні і формуванні держрезерву;

• закачка природного газу в підземні сховища газу;

• експорт;

• залишок у постачальників та споживачів на кінець року.

В структурі виробництва (видобутку) палива в Україні пере­важає вугілля. Питома вага вугілля становить майже 60%, тоді як на нафту припадає близько 7%, на природний газ — 25%. Разом з тим в споживанні паливно-енергетичних ресурсів домінуюча роль належить природному газу. Питома вага природного газу в загальному споживанні котельно-пічного палива становить бли­зько 54%, тоді як вугілля — лише 24%, паливного мазуту — 6%.

Таким чином, якщо в структурі виробництва власних енерге­тичних ресурсів переважає вугілля, то в структурі споживання провідна роль належить природному газу.

Розрив господарських зв'язків з республіками колишнього СРСР, який в основному і призвів до енергетичної кризи в Украї­ні, посилює негативний вплив на забезпечення країни паливно-енергетичними ресурсами. Забезпеченість потреб України у при­родному газі і нафті за рахунок власного виробництва надто ни­зька. В основному вся потреба в цих видах енергетичних ресурсів забезпечується за рахунок постачання з-за меж України (переважно з Росії та Туркменистану). Разом з тим відсутність валютних коштів на закупівлю необхідної кількості цих видів ресурсів лише по­гіршує стан в економіці. За цих умов надійне забезпечення на­родногосподарських потреб паливно-енергетичними ресурсами — найважливіша умова стійкого функціонування економіки Украї­ни. Тому концепція формування паливно-енергетичного балансу України на довгострокову перспективу повинна випливати з необ­хідності саме цієї умови. До того ж, враховуючи в цілому слабку забезпеченість України виробництвом власних паливних ресур­сів, необхідно проводити цілеспрямовану і систематичну роботу по перебудові структури виробництва з метою значного змен­шення питомої ваги енергомісткої продукції, впровадженню енергозберігаючих технологій та інших досягнень науково-тех­нічного прогресу. Зазначене стосується насамперед таких галу­зей, як чорна металургія, машинобудівна і хімічна промисловість. Структурна перебудова виробництва і науково-технічний прогрес повинні привести до істотного зменшення питомих норм витрат енергетичних ресурсів на одиницю продукції і сприяти зменшен­ню обсягів їх споживання в країні. Виходячи з оцінки запасів вугілля в Україні, основна роль у забезпеченні потреб народного господарства в паливі повинна належати вугіллю.

В результаті значного вичерпання запасів нафти і газу на ос­новних родовищах України, введення в експлуатацію переважно дрібних родовищ, а також внаслідок інших негативних факторів виникає серйозна проблема щодо збільшення обсягів видобутку цих найбільш прогресивних паливних ресурсів і, як наслідок, — необхідність їх ввезення в Україну у постійно зростаючих масш­табах. Це ускладнює економічну ситуацію і вимагає вирішення ряду нелегких питань (політичних, економічних, технічних), оскіль­ки без надходження певних обсягів нафти і газу не можна сфор­мувати прийнятний паливно-енергетичний баланс.

Для підвищення надійності паливо- і енергозабезпеченості на­родного господарства України (зважаючи на значні поставки наф­ти і газу в Україну) доцільно і необхідно розширити кількість джерел постачання нафти і газу з тим, щоб залежність від поста­чання по кожному паливному ресурсу з одного джерела не пере­вищувала 30% (з урахуванням загальних обсягів постачання).

Виробництво електро- і теплоенергії повинно збільшуватися за рахунок використання твердого палива (вугілля), що вимагає будівництва і розширення мережі електростанцій поряд з реалі­зацією заходів щодо охорони навколишнього середовища. Крім того, потрібно збільшувати потужність атомних електростанцій.

В умовах значних ускладнень у забезпеченні потреб народно­го господарства України в паливно-енергетичних ресурсах особ­ливо актуальним є використання в усе більших обсягах нетради­ційних відновлювальних джерел енергії (вітрові, сонячні, тепла землі та інших видів).

Основними стратегічними напрямами вдосконалення структу­ри паливно-енергетичного балансу України та вирішення інших проблем у цій сфері є:

• концентрація народногосподарських зусиль на всебічному прискоренні проведення енергозберігаючої політики. Цей найваж­ливіший напрям вимагає, крім проведення різноманітних заходів щодо підвищення ефективності використання палива і енергії, вдосконалення самої структури народного господарства з пріори­тетним розвитком менш енергомістких виробництв;

• вдосконалення структури балансів енергоносіїв кінцевого використання. Передбачається збільшення питомої ваги електро­енергії і тепла при зниженні частки моторного палива і котельно-пічного палива безпосереднього використання. Значно збільши­ться також частка споживання природних енергоресурсів як си­ровини, а також для інших непаливних потреб.

Генеральним напрямом розвитку електроенергетики в най­ближче десятиліття є зростання ролі атомної енергетики.

В балансі енергоносіїв кінцевого використання передбачаєть­ся подальше збільшення частки переробних і облагороджених ви­дів палива з підвищенням як якості, так і рівня переробки пер­винної сировини. Особливо характерним у цьому відношенні є розвиток нафтопереробки із зростанням потужностей по вторин­них процесах і скороченням споживання мазуту як котельно-пічного палива. Зростання затрат на видобуток нафти обумовлює економічну доцільність перевищення обсягів виробництва мотор­ного палива та інших світлих нафтопродуктів за рахунок збіль­шення глибини переробки нафти замість отримання цих продук­тів за рахунок додаткового видобування нафти при незмінній глибині переробки.

При формуванні територіальної структури паливно-енерге­тичного балансу особливого значення набуває запровадження енергозберігаючих заходів у дефіцитних на енергоресурси райо­нах, а також залучення нетрадиційних джерел палива (енергії). Ці заходи створюють можливість скорочення транспортних витрат на доставку енергоресурсів з інших районів, що забезпечує суттєвий ефект, особливо для зон, які віддалені від енергетичних баз.

3. ВУГІЛЬНА ПРОМИСЛОВІСТЬ УКРАЇНИ:

СУЧАСНИЙ СТАН, ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Запаси вугілля на території України зосереджені в основному в трьох басейнах: Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпров­ському (табл. 6). В загальних запасах вугілля в Україні (117,1 млрд. т) найвища питома вага належить Донецькому басейну — 87,0% (101,9 млрд. т), Львівсько-Волинському та Дніпровському — відповідно 2,0% (2,3 млрд. т) та 3,5% (4,1 млрд. т). ;

Крім того, запаси вугілля є на території Харківської і Полтавської областей — 8,7 млрд. т та Закарпатської вугленосної площі — 0,2 млрд. т. Із загальних запасів 42,5 млрд. т віднесено до прогноз­них ресурсів.

Запаси вугілля в Україні цілком достатні для задоволення влас­них потреб і забезпечення експортних поставок. Однак складні гірничо-геологічні та технологічні умови розробки вугільних ро­довищ України, в першу чергу Донбасу, суттєво впливають на економічну ефективність виробництва у вугільній промисловості.

Таблиця 1

РОЗМІЩЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАПАСІВ ВУГІЛЛЯ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ на 01.01.1998 p.*

Запаси всього		Балансові запаси						Забалансові запаси
басейни	млрд	%	А+ В + С,		С2		Всього		млрд. т	%
			млрд. т	%	млрд. т	%	млрд. т	%
Україна	117,1	100,0	45,7	100,0	11,2	100,0	56,9	100,0	17,4	100,0
Донецькуй басейн	101,9	87,0	42,2	92,3	10,7	95,5	52,9	93,0	16,7	96,0
Львівсько-Волинський басейн	2,3	2,0	1,2	2,6	0,25	2,2	1,5	2,6	0,4	2,3
Дніпровсь­кий басейн	4,1	3,5	1,9	4,2	0,25	2,2	2,2	3,9	0,2	1,1

* За даними Державного балансу запасів корисних копалин України (вугілля).

Наведені в табл. 7 дані характеризують стан вугільних басей­нів України. Вони свідчать про те, що геологічні запаси вугілля в Донецькому басейні зосереджені переважно в тонких і надто тонких пластах потужністю до 1,2 м. Середня глибина розробки родовищ наближається до 700 м, а максимальна — становить 1400 м. На горизонтах понад 600 м функціонує майже 60% шахт, на част­ку яких припадає понад половини всього видобутого вугілля. Пласти, які вважаються небезпечними щодо раптових викидів вугілля і газу, характерні для 40% шахт.

Умови розробки вугільних пластів Львівсько-Волинського і Дніпровського басейнів більш сприятливі. Максимальна глибина розробки пластів Львівсько-Волинського басейну становить 550 м, а потужність пластів вугілля — від 1 до 1,5 м. Небезпека рапто­вих викидів вугілля і газу майже відсутня. Разом з тим зольність видобутого вугілля (47,6%) значно перевищує аналогічний пока­зник в Донбасі (36,2%) і до того ж запаси вугілля досить обмеже­ні (2,0% усіх запасів вугілля України).

В Дніпровському басейні зосереджені запаси бурого вугілля, яке на відміну від кам'яного має більш низьку теплотворну здатність і

Таблиця 2

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВУГІЛЬНИХ БАСЕЙНІВ УКРАЇНИ

(заданими 1997р.)

Показники	По Мін-вугле-прому	Доне­цький басейн	Львівсько-Волинсь­кий басейн	Дніпров­ський басейн
Промислові запаси вугілля кат. А + В+ С1 млрд . т	45,7	42,2	1,2	1,9
Розроблювані і підготовлені до осво­єння запаси, млрд. т	23,3	21,5	0,7	0,8
Середня потужність розроблюваних пластів, м	1,18	1,06	1,24	3,27
Максимальна глибина розробки, м	1400	1400	550	100
Мінімальна глибина розробки, м	24	123	345	24
Середня глибина розробки, м	651	692	456	77
Виробничі потужності, млн. т	115,1	109,1	4,0	2,0
Видобуток вугілля, млн. т	75,9	70,9	3,6	1,4
в тому числі: коксівного, млн. т	31,6	31,6
енергетичного, млн. т	44,3	39,3	3,6	1,4
Зольність видобутого вугілля, %	36,0	36,2	47,6	21,7
Середньоспискова чисельність НИМ, тис. чол.	428,0	403,2	19,3	5,5

використовується головним чином для виробництва буро-вугільних брикетів, які споживаються населенням на комуналь­но-побутові потреби. Розробка буровугільних родовищ прово­диться підземним та відкритим способом. Частка відкритих роз­робок становить 88,2%. Глибина залягання пластів невелика — максимальна 100 м. Середня глибина розробки пластів на шахтах сягає 90 м, на розрізах — 64 м. Зольність видобутого вугілля ниж­ча, ніж у Донбасі та Львівсько-Волинському басейні і становить 21,7%, однак запаси вугілля також невеликі (3,5% від усіх запасів вугілля України).

Великий вплив на ефективність роботи галузі має стан вироб­ничих фондів шахт. Сьогодні до 40% шахт працює понад 50 ро­ків, а найбільш старі шахти мають строк служби понад 70 років. Лише 8% шахт експлуатуються менше 20 років.