Реферат: Паливно-енергетичний комлекс України

Однією з причин такого важкого стану було обмеження капі­тальних вкладень на оновлення виробничих потужностей вугіль­ної промисловості України. Це пов'язано з тим, що протягом трьох останніх десятиліть вся інвестиційна діяльність у вугільній промисловості була орієнтована на розвиток видобутку вугілля у східних регіонах колишнього СРСР.

Усе це і визначило різке гальмування процесу оновлення ви­робничих потужностей і погіршення структури шахтного фонду в Україні.

Виробничі потужності, що вибули у 1991—1997 pp., склали 78,7 млн. т. Це призвело до втрати реальної виробничої потужно­сті шахтного фонду в обсязі 77,3 млн. т і зниження видобутку ву­гілля до надзвичайно низького рівня — 75,9 млн. т в 1997 р. при 164,8 млн. т в 1990 p., або більше ніж у два рази (табл. 8).

Найбільше зниження обсягів видобутку відбулося за цей час у Дніпровському буровугільному басейні — на 84,8%, тоді як у Донецькому — на 51,1 %, а Львівсько-Волинському — на 65,7%.

Таблиця 3

ВИДОБУТОК ВУГІЛЛЯ В УКРАЇНІ у 1990—1997 pp., млн. т

1990	1991	1992	1993	1994	1995	1996	1997
Україна	164,8	135,6	133,6	115,7	94,4	83,6	71,7	75,9
Донецький басейн	145,1	120,4	119,4	103,6	85,3	76,4	66,3	70,9
Львівсько-Волинський басейн	10,5	8,0	8,4	8,0	6,4	4,9	3,8	3,6
Дніпровський басейн	9,2	7,2	5,8	4,1	2,7	2,3	1,6	1,4

* За даними Міністерства вугільної промисловості України.

Із загального обсягу постачання вугілля на територію України до 95% припадає на донецьке вугілля, з якого майже 30% стано­вить коксівне. Львівсько-Волинське вугілля і буре вугілля Дніпров­ського басейну використовується головним чином як енергетичне паливо на електростанціях та в комунальному секторі економіки.

Основним споживачем донецького вугілля є Донецька, Дніп­ропетровська, Луганська і Запорізька області, де воно використо­вується головним чином для потреб енергетики та коксохімічної промисловості. В решту областей донецьке вугілля постачається лише для теплової електроенергетики.

Львівсько-Волинське вугілля постачається у західні області (Івано-Франківська, Львівська та ін.) і до того ж лише на енерге­тичні потреби. Буре вугілля використовується головним чином для виробництва буровугільних брикетів (Кіровоградська, Черка­ська області).

Частина вугілля із Луганської, Дніпропетровської та Донець­кої областей постачається на експорт, головним чином у Молдо­ву та країни далекого зарубіжжя.

Імпорт вугілля в Україну здійснюється в основному з Росії і Казахстану (для потреб коксохімічної промисловості) та Польщі.

Першочерговим завданням розвитку вугільної промисловості є компенсація вибуваючих потужностей за рахунок завершення вже початого будівництва і реконструкції ряду шахт. Крім того, слід закрити ряд нерентабельних шахт й переглянути політику цін на вугілля і вугільну продукцію. Це дасть змогу дещо спові­льнити спад виробництва, а потім стабілізувати видобуток вугіл­ля і створити передумови для його зростання завдяки будівницт­ву нових шахт, збільшенню обсягів реконструкції діючих та при-діленню особливої уваги технічному переозброєнню галузі.

Підприємства вугільної промисловості відносяться до еколо-гонебезпечних, оскільки розробка вугільних родовищ істотно впливає на гідрохімічний режим експлуатації поверхневих і під­земних вод, посилює забруднення повітряного басейну, погіршує родючість грунтів.

Специфічним забрудненням водних басейнів республіки є скидання значної кількості високомінералізованих шахтних вод у поверхневі водойми та водостоки, а також у накопичувачі, в яких відбувається відстій шахтного водозливу та зливу збага­чувальних фабрик.

Вугільна промисловість забруднює і повітряний басейн. Ви­киди забруднених речовин в атмосферу підприємствами Мінвуглепрому становлять до 25% від викидів цих речовин по Україні. На очисні споруди направляється менше половини всіх викидів, з яких уловлюється й обезводнюється 95%. Решта викидів здійс­нюється без очистки у вигляді газоподібних та рідких речовин.

Значним джерелом забруднення повітряного басейну, поверх­невих та підземних вод, а також зниження родючості грунтів є розміщення відходів вуглевидобутку і особливо вуглезбагачення в спеціальних природних відвалах та накопичувачах — щорічно у відвали скидається 60—70 млн. м3 породи. Кількість природних відвалів становить майже 1300, з яких близько 300 — це ті, що горять. Втрата родючості земель під відвалами становить більш як 7000 гектарів.

Незадовільний екологічний стан у вугледобувних районах, особливо у Донбасі, посилюється також високим рівнем концент­рації підприємств металургійної та хімічної промисловості, що по­силює техногенне навантаження на навколишнє середовище і харак­теризує його як надзвичайно небезпечне для здоров'я населення.

4. НАФТОВА І НАФТОПЕРЕРОБНА ПРОМИСЛОВІСТЬ УКРАЇНИ: СУЧАСНИЙ СТАН, ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

На території України вперше видобуток нафти розпочато в Передкарпатті на початку XVIIст. Як галузь промислового вироб­ництва нафтова промисловість розвивалась на базі Бориславського нафтового родовища в кінці XIX— на початку XXст. із засто­суванням глибокого буріння свердловин.

У той же час було відкрито і ряд інших родовищ у Передкар­патті. Найбільшого рівня видобуток нафти досяг в цьому районі у 1909 р. (2053,1 тис. т), однак у подальшому він почав знижувати­ся і становив у 1938 р. 370 тис. т.

У повоєнні роки нафтова промисловість Передкарпаття швид­ко розвивалась. Було здійснено докорінну реконструкцію підпри­ємств галузі на новій технічній основі. В результаті значного роз­ширення обсягів геологорозвідувальних робіт на нафту й газ було відкрито нові родовища в Передкарпатті — Долинське і Північно-Долинське, Бітків-Бабчинське, Орів-Уличнянське та ін.

В результаті зосередження геологорозвідувальних робіт на наф­ту і газ у східних районах України було відкрито майже 150 наф­тових родовищ у Полтавській, Сумській та Чернігівській облас­тях, які за видобувними запасами нафти значно перевищували родовища Передкарпаття. До найбільших належать — Гнідинцівське, Леляківське, Глинсько-Розбишівське, Рибальське, Качанів-ське, Новогригорівське та ін. Розробка цих родовищ стала основною базою для розвитку нафтовидобувної промисловості республіки.

Найбільшого розвитку нафтова промисловість досягла в роки дев'ятої п'ятирічки. Так, максимального рівня видобутку нафти й газового конденсату (14,5 млн. т.) було досягнуто у 1972 р. Потім обсяги видобутку нафти стали скорочуватися, і зараз вони становлять близько 4 млн. т. за рік. Тільки за 1990—1997 pp. видобуток нафти в Україні знизився майже на 22%.

Основний видобуток нафти припадає на Східний нафтогазо­носний регіон. Його питома вага у загальному видобутку нафти в країні досягає майже 80%. У Південному нафтогазоносному регіо­ні балансові видобувні запаси становлять 3% від запасів України, тому видобуток нафти практично відсутній.

Тенденція до скорочення видобутку нафти в Україні пояснює­ться не лише вичерпністю її запасів, а й тим, що більше ніж 90% механізованих свердловин мають насоси, які можуть працювати на глибині до 2000—2500 м, в той час як середня глибина основ­них покладів нафти становить 3000—4000 м.

Крім цього, застарілим є основний фонд більшості свердловин та їхнього обладнання. Так, загальне спрацювання основних фон­дів по AT«Укрнафта» становить майже 60%, не вистачає міцних труб, насосів, агрегатів.

Подальший розвиток нафтової промисловості в Україні обу­мовлює необхідність вирішення цілого ряду проблем. Одна з найголовніших — це пошук шляхів стабілізації та подальшого приросту видобутку нафти в Україні.

Зростання глибини залягання продуктивних покладів нафти, ускладнення технології їх освоєння, зниження темпів приросту промислових запасів є стримуючими факторами щодо збільшен­ня видобутку нафти. Одночасно наявність на території України значної кількості науково обгрунтованих прогнозних запасів ви­сокоякісної нафти з низьким вмістом сірчаних сполук, високим виходом світлих фракцій, а також зросла потреба в нафтопродук­тах стимулюють розвиток нафтовидобувної промисловості. Успі­хи цієї галузі прямо залежать від результатів геологорозвідуваль­них робіт по пошуку нафти.

Необхідно відзначити, що ці роботи проводились в останні роки з низькою ефективністю та систематичним невиконанням завдань щодо приросту промислових запасів. Практично в останні роки не було відкрито жодного нафтового родовища не тільки велико-об'ємного за запасами, але й середньооб'ємного.