Реферат: Павличко Дмитро Васильович

У “Правде” їхні імена!

Встають розстріляні поети,

Співці червоних барикад,

І правда ожила, та все те

Ненавидить камінний кат.

Він остовпів у новім сяйві

Великих Іллічевих слів,

Обтяли Шіві руки зайві –

Лишили дві для мозолів.

Для праці чорної лишили,

Та він їх ніжно береже…

Він ще готов сотати жили

З тих, що його забули вже.

У відкритій комуністичній боротьбі за оздоровлення всіх сфер суспільного життя Д.Павличко став у той авангард культурно-політичного фронту, що випередив свій час і сягнув дня теперішнього. Поклик правди, кинутий поетом і заглушений переляканими жерцями напівправд* , нині звучить на повну силу. Це видання вміщує всі вірші, які після 1958р. більше не публікувалися.

Але головне в тому, що мужнє слово Д.Павличка і тоді не завмерло в пустелі. Воно було почуте й оцінено. Вся творча молодь, яка за три-чотири роки могутньою когортою виступила на літературну арену й опинилася в центрі уваги, знайшла в цьому слові підтримку власному дерзанню, мала його за надійний тил своїх духовно-інтелектуальних пошуків.

Саме з цього погляду є слушною думка М.Ільницького про те, що творчість Д.Павличка виявилася зв’язковою ланкою між живими класиками та новопризовцями української літератури*. Завдяки безстрашному внутровуванню художньої думки в нові, досі не займані життєві сфери, реалізованій настанові докопатися до суті, до правди речей він має всі підстави іменуватися предтечею нині уславленої літературної хвилі. Від поетики Д.Павличка вельми різниться каскадно-метафоричний вірш І.Драча, неспішно-розважливий роздум Б.Олійника, матеріально відчутний образ М.Вінограновського. А поклик громадянського сумління і правди у всіх - єдиний.

Не раз писалося про спорідненість вірша Д.Павличка зі словом великого Каменяра. Думка ця ілюструвалася низкою присвячених І.Франкові поезій, ремінісценцій з його циклів та поем. А тим часом справжнім грунтом для неї була і є висока громадянськість поетичної мислі, вогонь сумління, що прибирається в своєрідне, відповідне часові слово. У Д.Павличко воно не раз набуває розючого публіцистичного звучання: «Як колись Шевченко, Франко, Олесь, так сьогодні Павличко часто бере в руки «бич Ювенала» і втручається в життєві справи сатиричним віршем, інвективою чи воззванням».

Кажучи про інтелектуалізацію лірики, виявлену в порозумнішанні і думки поетичної, і почуття, не забуваймо зробленого тут Д.Павличком. Вже 1968 р. це ясно бачив і розумів А.Малишко: «Ідейно-філософська масштабність віку викликає до дії поезію інтелектуальну, мудру на слові, безмежну в своїх категоріях і художніх потенціях, де сфера емоційного звучання виповнюється своєрідною гамою кольорів, звуків, душевних відтінків і найглибшим - у меті своїй, - найправдивішим і найпристраснішим зображенням і розкриттям людскої вдачі». Отже, і в цьому плані творчість Д.Павличка пов’язала традиції Франка, Рильського, Бажана та інших схильних до поглибленого роздуму митців із сучасними поетичними пошуками.

Дмитро Васильович Павличко — український поет, перекладач, громадсько-політичний діяч. Народився 28 вересня 1929р. в селі Стопчатові на Івано-Франківщині у селянській родині. Від осені 1945p. по літо 1946р. був ув'язнений за сфабрикованим сталінськими каральними органами звинуваченням у приналежності до УПА. 1953р. закінчив філологічний факультет Львівського університету. Завідував відділом поезії редакції журналу «Жовтень» (нині — «Дзвін»), після переїзду до Києва працював у секретаріаті СПУ. В 1971 — 1978 pp. Д. Павличко редагував журнал «Всесвіт». Перша збірка поезій «Любов і ненависть» з'явилася у 1953р. Пізніше побачили світ поетичні книги «Моя земля» (1955), «Чорна нитка» (1958). Визначальною особливістю творчості Д. Павличка цього періоду була підкреслена публіцистичність, громадянська напруга художнього слова, хоча, звичайно, молодий поет вимушений був іти й на певні компроміси з пануючою тоді ідеологією. Та вже збірка «Правда кличе» (1958), яка побачила світ на самому початку хрущовської «відлиги», засвідчила, що він був сповнений віри в можливість появи в тогочасних суспільних умовах справді вільної, духовно багатої людини. Однак вісімнадцятитисячний тираж книжки було знищено за вказівкою партійних цензорів. Етапною для Д. Павличка стала збірка «Гранослов» (1968), в якій автор утверджував ідею незнищенності національної культури. Але чи не найповніше талант поета розкрився в його ліриці. Збірки «Сонети подільської осені» (1973), «Таємниця твого обличчя» (1974, 1979) стали помітним явищем в українській літературі другої половини XX ст. Традиції пристрасного слова І. Франка продовжують книги поезій «Спіраль» (1984), «Поеми й притчі» (1986), «Покаянні псалми» (1994). Перу Д. Павличка належить також антологія перекладів «Світовий сонет» (1983). Літературно-критичні праці зібрані в книжках «Магістралями слова» (1978), «Над глибинами» (1984), «Біля мужнього слова» (1988). Д. Павличко — один з організаторів Народного Руху України, Демократичної партії України.

Список використаної літератури

1) “Енциклопедичний словник” 1989 рік

Писало близько ста вчених

2) “Дещо з біографії письменників” 2001рік