Реферат: Павло Скоропадський - гетьман Української Держави

Однією з головних помилок гетьмана була повільність у проведенні аграрної реформи, хоча Скоропадський добре розумів її важливість. Створена ним комісія розробляла земельний проект із особливою старанністю. Передбачалося наділення малоземельних селян землею з державного фонду, створюваного за рахунок викупу державою на виплату надлишків земель у великих землевласників. Загалом ідея була прогресивною: передбачалося провести законодавчо оформлені перетворення в січні—лютому 1919 р.. до початку польових робіт.

Однак здійснитися ним та іншим планам не судилося. Революція в Німеччині та її капітуляція разом з Австро-Угорщиною перед державами Антанти кардинально змінили ситуацію на сході Європи. Гетьманська Україна опинилася сам на сам зі зміцнілими внутрішніми й зовнішніми ворогами, успішно боротися з котрими без достатніх військових формувань і підтримки з боку населення, що вже не вірило нічиїм обіцянкам, було неможливо.

Скоропадському не вдалося стати загальнонаціональним лідером України. В опозиції до нього перебували як більшовики та українські соціалістичні партії, так і консервативні російські кола, що не бажати визнавати Української Держави. Жорстокості, чинені в селах німцями й австро-угорцями, асоціювалися в селян із гетьманським правлінням, хоча іноземні війська в Україну привів не Скоропадський. Проте активна антигетьманська пропаганда есерів і соціал-демократів досягала мети. Восени 1918 р. в Києві ліві національні радикали Володимир Винниченко та Микита Шаповал підписати з офіційними представниками більшовицької Росії секретну угоду про спільні дії проти гетьманату. Водночас активну підготовку до збройного виступу сформованих іще Центральної Радою частин Січових Стрільців розгорнув Симон Петлюра. Окупаційні війська, деморалізовані поразками на західному фронті й листопадовою революцією в Німеччині, дотримувалися нейтралітету. Збройні сили гетьманського уряду, зокрема Сердюцька дивізія, на яку Скоропадський покладав великі сподівання, не змогли стримати розгортання повстанської війни, очоленої Директорією. Через багато років у своїх мемуарах Павло Петрович напише про ці дні: "Я думаю, час покаже, хто зрадив Україну, я чи Директорія. Не кажучи вже про те, що тільки ворог міг узагалі бажати такого безладу Україні".

15 грудня 1918 р. повстанські війська Директорії під командуванням С.Петлюри вступили в Київ. Того ж дня гетьман зрікся влади й перейшов на нелегальне становище. Якийсь час він переховувався в місті у друзів, а потім перебрався з родиною до Німеччини. ОселилисяСкоропадські в Берліні. Відразу ж Павло Петрович почав писати "Спомини" — книгу, яка не тільки є цінним історичним джерелом, а й має безумовну літературну вартість.

Невдовзі у Скоропадських народилася молодша дочка Олена. На якийсь час вони переїхати до Швейцарії, де зібралися всі члени сім'ї, змушені в різний час і різними шляхами покинути Батьківщину. До Берліна Скоропадські повернулися вже всі разом. Оселилися вони в передмісті Берліна Ванзее.

1920 р. на настійну вимогу друзів-емігрантів Скоропадський повернувся до активного політичного життя й очолив Український союз землеробів-державників, організований його соратниками — філософом В.Липинським та політиком помірковано-правого напряму С.Шеметом. У 20-х — на початку 30-х років філії цієї організації діяли в Німеччині, Австрії, Чехословаччині, Польщі, Франції, США, Канаді й навіть у Китаї та Маньчжурії.

Колишній гетьман усіляко сприяв організації 1925 р. Українського наукового інституту при Берлінському університеті. У цьому інституті, що став справжнім центром української науки та культури в еміграції, працювати такі великі вчені, як історик Дмитро Дорошенко та філософ Дмитро Чижевський.

Із приходом до влади в Німеччині нацистів становище Скоропадського помітно ускладнилося. Не приймаючи їхньої ідеології, Павло Петрович напередодні Другої світової війни відправив до Англії сина Данила, в якому бачив продовжувача своєї справи. У роки Другої світової Скоропадський широко використовував свої давні зв'язки з представниками німецького генералітету для надання допомоги українським діячам, переслідуваним нацистами. Завдяки його зусиллям із німецьких концтаборів були звільнені А.Мельник, С.Бандера, Я.Отецько та інші українські емігранти.

Павло Петрович ніколи не мав ілюзій із приводу того, що гітлерівці відновлять українську державність.

16 квітня 1945 р. під час бомбардування станції Платлінг біля Мюнхена в Баварії Скоропадський був смертельно поранений. Через десять днів, 26 квітня, він помер у госпіталі римо-католицького монастиря Меттен на руках своєї дочки Єлизавети, яка до останньої хвилини перебувала біля помираючого батька, хоча теж була поранена й ледве трималася на ногах. Коли війна закінчилася, родина Павла Петровича перевезла його останки в Оберсдорф, на цвинтарі якого спочивають усі Скоропадські.

Справу Павла Скоропадського продовжив його син Данило, інженер за освітою. Коли в 1957 р. він раптово помер, майже ні в кого не було сумнівів у причетності до цього радянських спецслужб. Молодша дочка гетьмана, Олена Скоропадська-Отт, жива й зараз.

Висновки

Отже, можна сказати, що Павлові Скоропадському в історії не поталанило, хоча у важких умовах 1918 р. він створював усі умови для дієздатності Української держави.

Походив Павло Скоропадський з відомого роду, вихідці якого залишили слід в історії України. Це,зокрема, Іван Скоропадський, Єлизавета Милорадович.

За мужність і героїзм Скоропадський неодноразово нагороджений у революційному хаосі 1917р. Павло в довірених йому частинах підтримував високу дисципліну та боєздатність .

Відбувалася українізація підпорядкованих йому частин: особовий склад набирався з українців, вводилася національна символіка, запроваджувалася українська мова.

За особисту мужність і уміння командувати Скоропадського було обрано отаманом Вільного українського козацтва.

Енергійні заходи вів Скоропадський щодо створення українських збройних сил. Аристократизм та матеріальне благополуччя дратувало верхівку УНР.

Завдяки рішучим діям Скоропадського, спроба пробільшовицьких армійських частин скинути Раду була невдалою. Це було здійснено без кровопролиття. Лідер українських соціалістів С. Петлюра старався позбутися суперників. Скоропадський заради порятунку свого корпусу подав у відставку. Він остаточно переконався у нездатності керівництва Центральної Ради . Генерал прийняв рішення взяти владу. За кілька тижнів було розроблено і прийнято бюджет, забезпечено стабільність національної валюти.

Розвивалася торгівля з Німеччиною зміцнювалися позиції Української Держави на міжнародній арені.

Скоропадський був противником насильницької українізації – така політика відвернула б російськомовну частину суспільства.

Але він підтримував розвиток культури й освіти, здійснюваний українською мовою. Під гетьманським патронатом було створено Українську академію наук.

Головною помилкою гетьмана було повільність у проведенні аграрної реформи.

Книга ,, Спомини ,, Павла Петровича – цінне історичне джерело.

Завдяки його зусиллям із концтаборів були звільнені А. Мельник , С. Бендера, Я. Опицько та інші емігранти.

Час показав, хто зрадив Україну.