Реферат: Педагогічна діяльність С Ф Русової та Г Г Ващенка

4. Висока школа: університет, високі технічні школи, педаго­гічний інститут, академія мистецтв, консерваторія, військова ака­демія (від 18 до 22—23 років).

5. Позашкільна освіта.

6. Науково-дослідні установи: академія наук, академія педа­гогічних наук.

Уважний аналіз створеної Г.Г. Ващенком структури систе­ми освіти у вільній Україні свідчить, що вона в цілому, з ураху­ванням стану тогочасної відбудови державності, задовольняла б всі потреби державотворення.

Професор Г.Г. Ващенко у своїх працях багато уваги приділяв проблемам виховного ідеалу як меті виховання. В основу ви­ховного ідеалу він поклав загальнолюдські та національні цін­ності, моральні закони творення добра і боротьби зі злом, за побу­дову справедливого ладу, виплеканого на любові та красі.

Ці моральні цінності Г.Г. Ващенко виводить з християнської віри і релігії.

Така спільність, за переконаннями Г. Ващенка, веде людину до виконання подвійної високої мети: служіння Богові й своїй нації. Причому служіння Богові професор Г. Ващенко стверджує як служіння абсолютній Правді, Красі, Справедливості й Любові, а нації як реальній земній спільноті, в якій ці абсолютні вар­тості мають знайти своє втілення1.

У підручнику для педагогів, виховників, молоді і батьків "Ви­ховний ідеал" професор Г.Г. Ващенко характеризує різноманітні виховні ідеали, зокрема глибоко аналізує ідеал більшовицький, ідеал націонал-соціалістичного виховання, показує знак рівності між ними як породженням тоталітарних систем.

Критика більшовицького виховного ідеалу Григорієм Ващен­ком торкається головних тез класової боротьби і комуністичної моралі, які вимагають виховання певних рис характеру для втілен­ня в життя. Це і є проявом безумовної вірності вченню марксизму-ленінізму на рівні свого роду релігії, що відзначалася ще більшим догматизмом і нетерпимістю до інших. Досить згада­ти партійні чистки за різноманітні прояви самостійного мислен­ня або ж ухили, що завершувалися арештами, засланнями, розстрі­лами, позбавленням громадянських прав.

Г. Ващенко ототожнює колишній російський і радянський патріотизм за своєю реакційною сутністю, адже фактично вихо­вувалась любов до імперії (російської царської і радянської більшовицької). Обидва ідеали, що випливають із патріотизму російського та радянського, не мають суттєвої різниці, бо у своїй основі містять великодержавний шовінізм, зрощені на ньому і виплекані ним.

Інакше кажучи, радянський патріотизм передбачав (вима­гав) безоглядну вірність (відданість) рішенням комуністичної партії, її ЦК, вождів, а це, як довела історія, найчастіше було спря­мовано проти власного народу.

Розвінчуючи реакційну сутність більшовицького та націонал-соціалістичного ідеалів виховання, Г. Ващенко протиставляє їм український виховний ідеал. Зведений ним виховний ідеал українця ґрунтується на двох головних принципах: виховання людини на засадах християнської моралі та на здобутках духов­ності українського народу. Власне ці принципи складалися упро­довж століть і є традиційними в житті та побуті українського народу. Традиційними в українського народу є працелюбність, правдивість, жертовна любов до України, людяність, щиросердність і гостинність, вірність і відданість, оптимістичність, замилування до краси і мистецької творчості, до музики, співу, танців; вірність у коханні, статева стриманість і здоровий сімейний побут тощо. Ці риси є основою української ментальності.

Український ідеал формувався протягом багатьох століть, поступово накопичуючи нові й нові якості, ніби зводячи своєрід­ну піраміду, в основу (фундамент) якої покладено риси княжих дружинників, для яких честь і слава України-Русі були чеснота­ми лицарства, готового на нові подвиги.

"Ці риси були передані в козацьку епоху нашої історії і віднов­лені в часи визвольних змагань 1917-1920 pp., a в найновішому часі — в геройській боротьбі ОУН-УПА проти двох окупантів України — червоного і коричневого. Ця геройська постава ха­рактеризує також засланих борців на більшовицьку каторгу в заполярні холодні простори, де були організовані страйки, незважаючи на жорстокі репресії поліційного управління гулагів. Воркута, Колима, Норильськ і Кінгір, де під гусеницями танків було розчавлено 500 українських жінок. Це ті елементи, котрі складаються у виховний ідеал української людини. Коли в нас відтвориться тип княжого дружинника, тип волелюбного козац­тва й новітнього воїна УПА, готового до захисту своєї батьків­щини і її держави, то майбутнє України буде гідне великої куль­турної нації".

Народнопісенний здобуток України, її оксамитові багатства, що становлять золотий фонд виховного ідеалу, знав, любив і ціну­вав професор Г.Г.Ващенко, вважаючи, що фольклор і художні твори класиків української літератури, мистецтва, разом узяті, розкривають ідеал людини, власне, ідеал українця від давніх часів княжої доби до сьогодення.

Свій славнозвісний підручник "Виховний ідеал" професор Г.Г. Ващенко завершує словами: "Плекаючи свої кращі традиції, борючись за свою самостійну державу, українська молодь разом з тим мусить не тільки плекати загальнолюдські ідеали, а й актив­но боротись за них— Віримо, що ця боротьба закінчиться пере­могою Правди і Добра".

Педагог-гуманіст мріяв про той час, коли на зміну антина­родній системі виховання прийде національна, діяльність якої набуде людино- і державотворчий характер. Метою виховання у вільній Україні має бути благо і щастя Батьківщини. Під бла­гом Батьківщини Г.Г. Ващенко розумів такі чинники.

1. Державна незалежність, можливість для українського на­роду вільно творити своє політичне, соціальне, господарське і ре­лігійне життя.

2. Об'єднання всіх українців, незалежно від їх територіаль­ного походження, церковної належності, соціального стану і т. ін., в одну спільноту, перейняту єдиним творчим прагненням і ви­соким патріотизмом.

3. Справедливий державний устрій, який би підтримував лад у суспільстві і водночас забезпечував особисті права й волю кож­ного громадянина та сприяв розвиткові й прояву його здібнос­тей, спрямованих у бік громадського добра.

4. Справедливий соціальний устрій, за якого зникла б і не­можливою була боротьба між окремими групами суспільства.

5. Високий рівень народного господарства й справедлива його організація, що забезпечувала б матеріальний добробут всіх гро­мадян, була б позбавлена елементів експлуатації.

6. Розквіт духовної культури українського народу, науки, мистецтва, освіти. Піднесення її на такий рівень, щоб Україна стала передовою країною у світі.

7. Високий релігійно-моральний рівень українського народу, реалізація в житті вчення Христа.

8. Високий рівень здоров'я українського народу, зведення до мінімуму всяких посеред нього хвороб і виродження.

Такою хотів бачити Україну її великий патріот Г.Г. Ващенко. Такою вона мусить стати зусиллями молодих поколінь україн­ців, вихованих системою національної освіти і виховання, на роз­будову якої віддано і безкорисливо працював педагог.

Сучасна педагогічна громадськість, і зокрема учительська молодь, наслідуючи заповіти Г.Г. Ващенка, цього відданого Україні вченого, творця вітчизняної виховної системи, вшановує пам'ять звитяжця, беручи участь у діяльності Українського педагогічно­го товариства імені Григорія Ващенка, вивчає творчий спадок одного з найзначніших вчених-педагогів України, прагне втіли­ти у практику відбудови національної школи незалежної дер­жави найсуттєвіше з того, що нині допомагає зводити національ­ну систему виховання та освіти української молоді.