Реферат: Педагогічна робота з шестирічними дітьми

Дослідження засвідчили: у 28,2% шести річок у динаміці навчального для вже на 4-му уроці відзначається значне зниження рівня розумової працездатності, в динаміці навчального нижня працездатність знижується у 22,2% учнів.

Таким чином, учні початкових класів, які розпочали навчання в школі з 6-річного віку потребують медико-психолого-педагогічного супроводження та відповідної корекції. “Хочу вчитися!" Усе частіше чуємо ми від шестирічних дітей: ”Хочу до школи, хочу вчитися! ” Однак прагнення дошкільнят змінити своє “дитяче" життя - це ще не мотив навчальної діяльності. Їх приваблює не саме учіння, а його результат: вони хочуть уміти читати, писати, не маючи уявлення про те, яких зусиль їм доведеться докласти, щоб опанувати ці уміння і навички.

От і виникає питання: чи відповідає процес навчання, який ми організовуємо, сподіванням дитини, природі й розвитку, чи знайде дитина в цьому процесі те життя, до якого вона прагне, чи стане учіння особистісно значущою для неї діяльністю?

Можна було б обмежитися однозначною і простою відповіддю: школа є школа, а учіння - складний і серйозний труд, тому зовсім не обов’язково, щоб процес навчання з його змістом і взаємовідносинами, що склалися, викликав у школярів позитивні емоції. Деякі вчені думають саме так: шестирічна дитина, яка прийшла до школи, повинна скоритися шкільним порядкам, умовам процесу навчання, що склався, а не навпаки: останні мають бути модифіковані, перебудовані відповідно до її сподівань, бажань, тобто вікових особливостей. На таких самих позиціях стоять і вчителі, які працюють з шестирічними дітьми як з семирічними. Однак подібний механічний підхід не відповідає меті залучення шестирічної дитини до систематичного навчання, тому що не дає можливості забезпечити максимальний розвиток всіх її задатків і особистості в цілому. Для того, щоб це відбулося, необхідно, щоб спрямованість і характер навчання відповідали потребам психологічних сил, що визріли, і стимулювали б їх подальше вдосконалення. Інакше кажучи, в педагогічному процесі хотіння дитини вчитися й виховуватися повинно перерости в потребу пізнання й самовиховання. Які ж психологічні фактори необхідно при цьому враховувати?

Вчасно реалізувати можливості. Народжуючись, дитина успадковує універсальну здатність засвоювати людську культуру, потенційну можливість стати людиною. Це універсальна здатність включає в себе систему функціональних сил, механізмів можливих людських умінь. Однак усі ці можливості можуть реалізуватися тільки за наявності відповідного соціального й матеріального середовища, цілеспрямованого навчання й виховання. Властивість багатьох функцій, потенційних можливостей та їх механізмів така, що вони можуть проявлятися й розвиватися у чітко визначений час і не підлягають консервації. Не можна відкласти розвиток тієї чи іншої функції на більш зручний час. Фактично це буде означати штучне гальмування розвитку, і втрачене ніколи вже не надолужити.

Сучасна дитина приходить до школи з величезними потенційними можливостями. Але щоб вони не перетворилися в реальні сили, особистісні властивості і щоб на їхній базі вона “навчилася бути людино”, потрібен цілеспрямований педагогічний процес, який виховує, навчає, формує, розвиває. Завдяки залученню до цього процесу часові періоди дії й становлення функціональних сил немов би продовжуються, що дає змогу зробити їх досконалими. А це означає підготувати людину до життя в суспільстві, зробити її здатної до пізнання світу й самої себе, до творчої праці й перетворення дійсності, до збагачення культури.

Ось чому не може бути сумнівів у доцільності вступу дітей до школи з шести років. Все питання в тому, як має бути організовано навчально-виховний процес, щоб він відповідав їхнім потенційним можливостям і потребам. Іншими словами, чи буде шкільне життя маленьких учнів багатогранним, емоційно багатим, таким, що стимулює інтенсивний розвиток їхніх функціональних сил і задатків.

Орієнтуватися на завтрашній день розвитку. Л.С. Виготський висунув ідею про дві взаємопов’язані зони розвитку: актуального і найближчого.

Зона актуального розвитку відображає систему вмінь і навичок, які дитина вже опанувала і на основі яких вона спроможна розв’язувати пізнавальні та інші задачі. Рівень актуального розвитку обумовлює зону найближчого, тобто коло умінь, які дитина зможе опанувати самостійно або за умови сприяння старших у процесі навчання. Зона найближчого розвитку - це завтрашній день дитини. Якщо матиме місце збіг сприятливих обставин, вона раніше або пізніше самостійно увійде у свій завтрашній день. В умовах спеціально організованого, цілеспрямованого педагогічного процесу це трапиться набагато швидше і ефективніше. Якщо ж зовнішні умови не сприятимуть розвитку тих чи інших внутрішніх сил, то останні можуть зовсім не розкритися або ж набути спотворених форм функціонування.

Зона найближчого розвитку, взаємодіючи з зоною актуального розвитку, поступово освоюється дитиною. У такий спосіб вона піднімається на новий щабель актуального розвитку і, відповідно, виникає нова зона найближчого розвитку. Останню можна порівняти з небосхилом, який все віддаляється в міру того, як наближається до нього. Однак тут є і відмінність, яка полягає в тому, що небосхил віддаляється безкінечно, а зона актуального розвитку з віком дитини все більше наближається до зони найближчого розвитку, тобто потенційні можливості завершують своє становлення.

Таким чином, завдання педагогіки - націлити дитину на її завтрашній день. Однак уся складність у тому, щоб правильно визначити рівень актуального і найближчого розвитку. Стосовно окремих навчальних завдань критерієм може бути ступінь самостійності під час їхнього вирішення. Якщо дитина виконує завдання самостійно, можна вважати, що уміння, необхідні для цього, перебувають у зоні актуального розвитку. Якщо ж вона не в змозі справитися з ним без допомоги дорослого, отже, механізми, на які необхідно спиратися в процесі вирішування, ще не визріли, знаходяться в зоні найближчого розвитку. В тих випадках, коли дитина навіть за допомогою дорослого не може зрозуміти завдання, осягнути розумом смисл явища, слід гадати, що відповідні цій навчальній діяльності функціональні сили перебувають за межами зони найближчого розвитку. Зрозуміло, що визначення можливостей і ефективність їх реалізації залежать від майстерності вчителя, від його уміння вчасно прийти на допомогу, встановити стосунки співробітництва з учнем.

Навчальний матеріал - учитель-учень. Д.Н. Узнадзе, як і Л.С. Виготський, основне завдання початкового навчання вбачав у забезпеченні умов для розвитку внутрішніх сил і можливостей дитини. Головне у навчанні не стільки той предмет, стосовно якого воно відбувається, скільки розвиток тих сил, що активізуються в цьому процесі. Певна річ, цілеспрямований розвиток усіх сфер психіки не може відбутися без певного навчального матеріалу, на засвоєння якого направлено пізнавальні, вольові, емоційні зусилля. Цей навчальний матеріал підноситься дитині ззовні, зміст його визначено заздалегідь. У цьому розумінні процес навчання несе в собі характер примусу: необхідні знання і уміння мають бути засвоєні учнем, щоб задіяти певні потенції й спрямувати їхнє становлення. Однак яким повинно бути співвідношення між внутрішніми силами дитини й навчальним матеріалом, щоб процес навчання сприяв їхньому розвитку?

Насамперед потрібно, щоб навчальний матеріал, з одного боку, відповідав актуальному рівню розвитку, з іншого ж, - був віддаленим від нього, тобто за складністю перевершував його. Інакше розвиток втратить ґрунт. Якщо навчально-пізнавальні завдання, що пропонуються дитині, еквівалентні його силам, останні не одержать імпульсу до подальшого розвитку. Але ж як учневі опанувати навчальний матеріал, вищий за його сили? Сам він, зрозуміло, не в змозі мобілізувати їх і спрямувати на опанування навчального матеріалу: він не знає, як це зробити. Тут і стає зрозумілою роль педагога-посередника між учнем і навчальним матеріалом. Саме вчитель допомагає дитині зрозуміти, усвідомити те, що вивчається, опанувати способи дії з ним, пов’язує незнайоме зі знайомим, нове з відомим і тим самим підносить школяра на вищий щабель знання. Систему управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів учитель визначає, виходячи з методичної обробки навчального матеріалу, який вони повинні засвоїти. Якщо при цьому не враховувати тенденцій розвитку внутрішніх сил школяра і запропонувати йому складніший матеріал, то це викличе в нього негативне ставлення до знань і до вчителя. Це може статися і в тому випадку, якщо пояснення не адекватне навчальному матеріалу й силам дитини.

Д.Н. Узнадзе особливо наголошував на значенні особистості педагога в навчанні. Дитина прагне, ясна річ неусвідомлено, до розвитку своїх можливостей через навчання, розраховуючи на допомогу вчителя. Більше того, школа для неї - це перед усім вчитель! Звідси зрозуміло, яке велике значення для дитини і для її успішного навчання має особистість учителя. Навчання без учителя не відбудеться, однак і він сам без авторитету не є вчителем. Лише в тому випадку, коли вчитель є авторитетом, учень стає відкритим до педагогічного впливу, а допомога, поради й вказівки педагога будуть не стримувати, а навпаки, заохочуватимуть його навчальну активність.

Чи можна вважати шестирічну дитину учнем? Дитину, яка вступила до школи, називають учнем, школярем. Що це означає? Це означає, що починається якісно новий період її одинадцятирічного життя, в процесі якого вона повинна засвоїти знання основ наук, систему умінь і навичок, морально-етичні норми поведінки, виробити необхідні риси особистості. Це життя, по суті, набуває характеру “професійної” діяльності, яка вимагає від учня опанування способів навчання, пізнання, самовиховання. Дитина тільки тоді може називатися учнем, коли вона знає, як вчитися, і має мотиви навчання. А малюк приступає до навчання, ще не знаючи, як потрібно вчитися, не опанувавши систему вмінь і навичок, які лежать в основі “професії" учня. Іншими словами, його не можна вважати учнем у справжньому значенні, так само, як водієм людину, котра сідає за кермо, але не вміє управляти машиною. На жаль, у педагогічній науці й шкільній практиці цій проблемі донедавна приділялося недостатньо уваги. Вимога вчити дітей учитися ще не одержала належної реалізації й у шкільних програмах, підручниках, методичних посібниках.

Все це підводить нас до думки, що призначення класу для шестирічних - готувати дітей до ролі учнів. У чому має полягати зміст підготовки?

Щоб стати учнем, дитина, окрім засвоєння загально навчальних умінь, повинна досягти певного рівня психічного і соціально-морального розвитку, а саме:

уміти вчитися, тобто володіти початковими способами навчально-пізнавальної діяльності, прагнучи до їх вдосконалення і збагачення;

мати мотиваційну основу учіння, тобто хотіти вчитися;

мати достатню розвинену волю, тобто здатність мобілізувати зусилля для вирішення різноманітних завдань;

усвідомлювати свій суспільний обов’язок учня;

бути готовим жити в колективі; активно включитися в колективну пізнавальну й суспільно-корисну діяльність;

бачити себе очима товаришів, учителів, близьких людей і прагнути до самовдосконалення.

Певна річ, всі ці якості набуваються не відразу, а поступово, як наслідок цілеспрямовано організованої вчителем колективної діяльності дітей на кожному уроці. Спочатку їх потрібно вчити слухати вчителя, зосереджувати увагу, розуміти суть навчальних завдань, брати участь у колективній пізнавальній діяльності, товаришувати з однокласниками. Надалі, після опанування читання і письма, простої лічби, діти засвоюють способи вирішення навчально-пізнавальних завдань. Одночасно слід розвивати їхню спостережливість, кмітливість, мислення, вчити приходити на допомогу один одному, коли виникають ускладнення в роботі. В кінці першого навчального року шестирічна дитина засвоює в елементарному вигляді всі необхідні вміння і якості для успішного навчання, тобто стає учнем.

IV.1-й клас для шестирічних дітей початкового ступеню школи

У “Основних напрямках реформи загальноосвітньої та професійної школи" щодо початкового ступеню навчання висуваються якісно нові вимоги: закласти основи всебічного розвитку дітей, забезпечити формування міцних навичок швидкого, усвідомленого, виразного читання, лічби. Отже, мова йде про те, щоб традиційний зміст початкового навчання засвоювався дітьми якісніше, тому що вироблені на цьому етапі вміння і навички стануть надалі основними компонентами, провідними способами навчально-пізнавальної діяльності, спрямованої вже на опанування основ наук.

Існує й інший, важливіший якісний бік оновлення початкового ступеню середньої загальноосвітньої школи: в кожному класі змінюється віковий склад дітей. Ці вікові групи характеризуються специфічними психологічними особливостями, і, зрозуміло, вести з ними роботу потрібно вже по-іншому. Таким чином, і зміст навчання й виховання, і характер навчально-виховної роботи мають бути осмислені педагогом з урахуванням іншого вікового складу дітей і нових завдань навчання та виховання молодших школярів.

Що несе з собою перетворення початкового навчання у чотирирічне із залученням у перші класи шестирічних дітей? Навчання і виховання шестирічних ми часом розглядаємо ізольовано, поза цілісною системою початкової школи. Однак у дійсності клас для шестирічних дітей стає структурною частиною початкового навчання, його першою ланкою. Тому, вирішуючи питання про специфіку навчання шестирічних, ми повинні забезпечити послідовність і збагачення навчально-виховного процесу в цілому для того, щоб максимально реалізувати розвинуті уміння і навички дітей у наступних класах і грунтовніше підготувати випускників початкової школи до опанування основ наук. Нарешті, нам надається можливість почати формування особистості дитини з більш раннього віку. Отже, методика виховної роботи з молодшими школярами також потребує перебудови й оновлення.

Вчитель молодших школярів. Перед тим, як сформувати принципи, вимоги до сучасного навчально-виховного процесу в початкових класах, необхідно з’ясувати, яким повинен бути вчитель дітей цієї вікової групи. На моє переконання, методи, принципи, форми роботи з учнями самі по собі не можуть бути хорошими й ефективними, якщо вчитель, у діяльності якого вони оживають, не проводить через них своє доброзичливе, зацікавлене ставлення до учнів, не встановлює в дитячому колективі настрій оптимізму, співробітництва й товариськості, не вселяє в кожного школяра віру в свої сили.

Професія вчителя не терпить шаблону, відставання від вимог часу. Людина, яка присвятила їй життя, повинна мати всі ті якості, що їх вона хоче виплескати в своїх вихованцях. Нова людина може бути вихована тільки новою людиною. Вчитель у нашому суспільстві - це людина з майбутнього, яка прийшла до дітей для того, щоб запалити їх мрією про майбутнє, навчити їх утверджувати сьогодні ідеали майбутнього. Гадаю, не помилюсь, якщо стверджуватиму: вчитель сам повинен бути особистістю, бо особистість може бути вихована тільки особистістю; він сам має бути високогуманним, тому що гуманність можна прищепити дитині лише добротою душі; він обов’язково повинен бути широко освіченою і творчою людиною, бо жадобу до знань здатен запалити лише той, хто сам охоплений нею; вчитель повинен бути патріотом й інтернаціоналістом, тому що любов до батьківщини може пробудити тільки той, хто любить вітчизну. Вчитель не повинен допускати, щоб у його спілкуванні з дітьми лунали фальшиві, нещирі тони, грубість, нетерпимість, злість. Педагог, який часто підвищує голос і втрачає самовладання, не може навчити дітей бути ввічливими й добрими.