Реферат: Педагогічні умови стимулювання активності студентів вищих педагогічних навчальних закладів до фізкультурної діяльності

Схематично взаємозв’язок і взаємозумовленість компонентів системи заходів: мети, обов’язкових занять та позааудиторних форм діяльності, педагогічних умов стимулювання активності студентів до фізкультурної діяльності та результату – зображено на рис. 1.

Зважаючи на складність процесу формування активності студентів до фізкультурної діяльності, його залежність від багатьох чинників, у дослідженні запропоновані такі педагогічні умови, поєднані сутнісними зв’язками:

1. Впровадження в практику викладання методів і засобів активізації студентів до фізичної культури та спорту.

2. Розширення сфери фізкультурної діяльності студентів за рахунок позааудиторних форм роботи.

3. Забезпечення тісного взаємозв’язку фізичного виховання з професійною орієнтацією особистості майбутнього педагога, де фізкультурна діяльність – один із способів реалізації професійних планів і намірів, життєвого призначення, умова успішного виконання соціальних і професійних функцій.

Перша умова сприяє зацікавленню студентів фізичною культурою та спортом, збудженню фізкультурного інтересу, актуалізації потреби у фізичному самовдосконаленні.

Друга умова спрямована на збудження внутрішніх механізмів активності до фізкультурної діяльності для прояву своїх прагнень, намагань, вияву вольових якостей у позааудиторній роботі.

Третя умова розширює простір для виявлення активності, творчості в майбутній педагогічній діяльності.

Подальша робота була спрямована на послідовне обґрунтування й детальний аналіз кожної із зазначених педагогічних умов. Для реалізації педагогічної умови – “Впровадження в практику викладання методів і засобів активізації студентів до фізичної культури та спорту“ – у роботі з експериментальними групами використовувалися такі стимулювальні впливи: створення ситуації успіху для кожного студента; заохочення і покарання; створення позитивного емоційного фону на занятті; диференційований підхід до розвитку рухових умінь студентів; оцінка; гласність досягнень; використання різноманітних засобів, прийомів і методів організації студентів на академічних заняттях; застосування ігрового та змагального методів на етапі вдосконалення вивчених рухів; виконання фізіологічних дослідів і педагогічних спостережень, пояснення фізіологічної суті та значення вправ, що виконуються.

Для реалізації другої педагогічної умови – “Розширення сфери фізкультурної діяльності студентів за рахунок позааудиторних форм роботи” – проводилася: робота з формування вмінь та навичок самостійно займатися

Наступна педагогічна умова – “Забезпечення тісного взаємозв’язку фізичного виховання з професійною орієнтацією особистості майбутнього спеціаліста, де фізкультурна діяльність – один із способів реалізації професійних планів і намірів, життєвого призначення, умова успішного виконання соціальних і професійних функцій” – реалізовувалась розкриттям перед студентами значення як відповідного предмету в цілому, так і окремих його завдань для майбутньої професійної діяльності. До числа останніх віднесено, як найбільш актуальні, два завдання: розкриття перед студентами значення використання фізичних вправ у формуванні елементів педагогічної майстерності та з метою профілактики професійних захворювань.

Формувальний експеримент проводився з метою перевірки ефективності запропонованої системи заходів стимулювання активності студентів до фізкультурної діяльності. Її ефективність визначалася шляхом порівняння результатів експериментальної та контрольної груп й оцінювання статистичної достовірності різниці сформованості активності до фізкультурної діяльності на початку та в кінці дослідження за допомогою методів математичної статистики.

Експериментальні дані, що характеризують рівень сформованості активності студентів до фізкультурної діяльності представлені в табл. 1. Отримані перед початком формувального експерименту результати щодо сформованості активності до фізкультурної діяльності в студентів експериментальної та контрольної груп практично не відрізнялися. Так, в експериментальній групі з високим рівнем активності було виявлено 9 студентів, що складає 6,2%, з достатнім рівнем – 40 осіб (27,4%), середнім – 42 (28,8%), низьким – 55 (37,6%). У контрольній групі ці показники були близькими: з високим рівнем – 11 студентів (7,2%), з достатнім – 41 (27,1%), середнім – 42 (27,6%), низьким – 58 (38,1%).

У кінці експериментального дослідження кількість студентів, у котрих було виявлено низький рівень активності, зменшилася в експериментальній – до 7 осіб (4,8%), у контрольній – до 47 (31,1%).

Позитивними були кількісні та якісні зміни в студентів з достатнім і середнім рівнем сформованості активності. Якщо на початку дослідження таких студентів було в експериментальній групі відповідно 40 (27,4%) і 42 (28,8%), а в контрольній – 41 (27,1%) і 42 (27,6%), то в кінці в експериментальній – 58 (39,7%) з достатнім і 37 (25,4%) з середнім рівнем, а в контрольній – 45 (29,6%) та 46 (30,3%) осіб відповідно. Наведені цифрові дані свідчать, що значної різниці в кількісних показниках по даним рівням не виявлено. Але якщо простежити якісні зміни серед студентів експериментальної та контрольної груп, варто зауважити, що отримані показники складені значною мірою за рахунок “переходу” в експериментальних групах студентів з низьким рівнем активності до груп з більш високим рівнем сформованості даної якості. Наочно отримані дані представленні у вигляді діаграми (рис. 2).

Таким чином, результати проведеного дослідження є підставою для таких висновків:

1. Вивчення педагогічної теорії та практики фізичного виховання у вищих педагогічних навчальних закладах свідчить, що у вирішенні завдань стимулювання активності студентів до фізкультурної діяльності існує низка проблем методологічного та практичного характеру. Протиріччя між декларативним і реальним ставленням до фізичної культури відбивається на стані здоров’я, фізичному розвитку й підготовленості студентів, їхніх ціннісних орієнтаціях, ставленні до власного фізичного та психічного благополуччя, майбутній професійній діяльності.

2. Стимулювання активності до фізкультурної діяльності вимагає врахування у навчально-виховному процесі таких напрямів впливу: особистісного (формування адекватної самооцінки, позитивної Я-концепції, розвиток гуманістичної спрямованості студента), професійного (оволодіння елементами професійної техніки), профілактичного (оволодіння прийомами і засобами попередження професійних захворювань), активізуючого (підвищення працездатності), релаксуючого (засвоєння прийомів релаксації, подолання психофізіологічних бар’єрів), соціального (засвоєння навичок міжособистісної взаємодії, вмінь співпраці в колективах).

3. У процесі дослідно-експериментальної роботи доведено, що стимулюванню активності студентів до фізкультурної діяльності сприяє дотримання наступних педагогічних умов, пов’язаних сутнісними зв’язками:

– впровадження у практику викладання методів і засобів активізації студентів до фізичної культури та спорту;

– розширення сфери фізкультурної діяльності студентів за рахунок позааудиторних форм роботи;

– забезпечення тісного взаємозв’язку фізичного виховання з професійною орієнтацією особистості майбутнього педагога, де фізкультурна діяльність – один із способів реалізації професійних планів і намірів, життєвого призначення, умова успішного виконання соціальних і професійних функцій.

4. Доведено, що стимулюванню активності студентів вищих педагогічних навчальних закладів до фізкультурної діяльності сприяє взаємопов’язана система академічних занять та позааудиторних форм діяльності, а саме: ранкова гігієнічна гімнастика, фізкультхвилинки під час самостійних занять, прогулянки, заняття у групах загальної фізичної підготовки, секційні заняття з різних видів спорту, спортивні змагання, спортивно-розважальні свята, туризм, самостійна робота з розвитку фізичних якостей.

5. Для визначення рівня сформованості активності студентів до фізкультурної діяльності у дослідженні встановлено такі критерії: ставлення до навчальної дисципліни “Фізичне виховання”; сформованість мотивів фізкультурної діяльності; систематичність самостійних занять фізичними вправами; динаміка фізичного розвитку студентів протягом формувального експерименту.

На основі встановлених критеріїв у дослідженні визначено наступні рівні активності студентів до фізкультурної діяльності: низький (негативно-конфронтаційний); середній (адаптивно-репродуктивний); достатній (акт