Реферат: Переваги групового способу життя

2. Неофіційні ділові відносини. Формуються у процесі розв'язання ділових завдань, але не визначаються посадовими інструкціями.

3. Неофіційні емоційні відносини. Виникають та розвиваються тільки на основі емоційної симпатії.

Основою цих відносин є спільна діяльність. З організацією діяльності групи, динамікою її розвитку пов'язані групові процеси.

Групові процеси —процеси групової динаміки, які відображають весь цикл життєдіяльності групи (від утворення, функціонування — дорозпаду).

До групових процесів належать згуртування і утворення групових норм, керівництво і лідерство, конфлікти, процеси прийняття групового рішення, тобто все те, що відбувається з групою і в групі протягом її існування.

Параметри, що характеризують індивіда як члена групи. Для характеристики індивіда як члена групи використовують поняття “групові норми та цінності”, “групові санкції”, “групові очікування”, “статус особистості”, “позиція особистості”, “рольособистості”, “рангособистості”.

Групові норми та цінності виконують регулятивну функцію у взаємодії членів групи.

Групові норми — певні правила, стандарти поведінки, вироблені групою для забезпечення спільної діяльності її членів.

Іноді групові норми усвідомлюються після їх порушення. Такими нормами найчастіше бувають так звані імпліцитні (англ. implicit — невисловлений, зовнішньо не виявлений), тобто неофіційні правила, котрих дотримуються у групі. Правила поведінки можуть бути і чітко визначені, формально затверджені. їх називають експліцитними (лат. explicitus — розплутаний, упорядкований) правилами.

Норми є координуючими елементами, основою соціального контролю у групі, сприяють її виживанню.

Iсторія соціальної психології дає кілька підходів до трактування взаємодії та її структури. Передусім широко відома теорія соціальної дії, згідно з якою в різних варіантах - пропонувався опис індивідуального акту дії. Фіксувалися компоненти взаємодії: люди, їхній зв'язок, вплив один на одного, їх зміни. Основне завдання полягало в пошуку домінантних чинників мотивації дій. Так, за теорією Т. Парсонса в основі соціальної діяльності лежать міжособистісні взаємодії, на яких будується людська діяльність. Іншими словами, широкий контекст людської діяльності — це результат одиничних дій, тобто з елементарних актів, якими є одиничні дії, складаються системи дій. При цьому елементами акту вважаються: той, хто втілює діяння (діяч); інший (той, на кого спрямоване діяння); норми, згідно з якими організується взаємодія; цінності, які приймає кожний з учасників; ситуація, в якій виконується дія. На погляд Г. Андреєвої, зазначений підхід майже не вловлює соціальний контекст, оскільки в ньому все розмаїття соціальної діяльності виводиться з психології індивіда.

У працях американських соціальних психологів Дж. Тібо і Г. Келлі представлені моделі так званої діадичної взаємодії (взаємодія в діаді). Сутність запропонованого підходу полягає в тому, що:

• будь-які міжособистісні стосунки є взаємодією, реальним обміном поведінковими реакціями в межах певної ситуації;

• ця взаємодія з більшою вірогідністю продовжуватиметься й позитивно оцінюватиметься учасниками, якщо вони отримують вигоди з неї;

• аби визначити наявність чи відсутність вигоди, кожен учасник оцінює взаємодію з погляду знаку й величини результату, який розглядається як сума винагород і втрат, шо приносить із собою даний обмін діями;

• взаємодія продовжуватиметься, якщо для кожного партнера винагороди перевищуватимуть втрати;

• процес отримання вигоди для кожного учасника ускладнюється тим, що вони мають можливість впливати один на одного, тобто контролювати винагороди і втрати. Отож взаємодія контролюється наслідками. При цьому партнери впливають на результати один одного.

Щодо подальших досліджень у межах розробленої теорії, то вони стосувалися типів контролю і особливостей соціальної поведінки учасників взаємодії.

Висновок

Соціальне й біологічне існує як нерозривна єдність. Біологічне, природне можна спрощено назвати системою, “що живе”, а соціальне – “як живе”. Але і “що живе”, і “як живе” злилися в єдине ціле, у соціальну істоту на ім’я Людина. Природне функціонування її організму соціально обумовлене, залежить від тих об’єктивних історичних умов, у яких живе і які нею ж створені шляхом перетворення навколишнього середовища для задоволення своїх різноманітних потреб.

Людина являє собою цілісну єдність біологічного, психічного й соціального рівня. При цьому людський індивід – це не проста арифметична сума біологічного, психічного й соціального, а їх інтегральна єдність, яка приводить до виникнення нового якісного ступеня – особистості. Сім'я, як соціальний інститут, несе дуже важдиву світогладнотворчу функцію в творені особистості.

Особистість – це міра цілісності людини, що включає в себе усю множину взаємопов’язаних характеристик і елементів.

Особливим компонентом особистості є її моральність. Всесторонньо та гармонійно розвинута особистість, як одиниця суспільства, несе в собі певні функції, мету, значення для суспільства в цілому.

Мета життя людини проявляється в різноманітних видах діяльності – у праці, вихованні, сімейному житті, захопленні наукою, літературою і мистецтвом, в активній суспільній діяльності тощо. При цьому сім'я– не самоціль, а реальна основа створення об’єктивних умов для того, щоб кожна людина могла проявити себе, розгорнути свої здібності, виявити таланти, бути корисною суспільству. Саме тому не можна не дооцінювати переваги групового життя взагалі і сімейного життя зокрема.

ЛІТЕРАТУРА

1. Межевич М.Н. Структура социально-территориальная // Энциклопедический социологический словарь. Под ред. Осипова. – М.: ИСПИ РАН, 1995.

2. Малес Л.В. Фізична реальність у соціологічному вимірі// Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Збірник наукових праць. – Х.: Видво Харківського національного університету ім. Каразіна, 2000.

3. Белов В. Построение империи: время, протранство, власть.// Русскийжурнал Available from: www. russ.ru/

4. Фролов С.С. Основы социологии: Учебное пособие. – М: Юристъ, 1997.

5. Сорокин П. Система социологии. В 2т. – Сыктывкар: Коминвест, 1991. – Т.І: Социальная аналитика.

6. Шаповал М. Загальна соціологія. – К.: Український центр духовної культури, 1996.