Реферат: Перспективи надання Україні міжнародної технічної допомоги
Для одержання міжнародної технічної допомоги потенційні реципієнти (визначені у програмі, проекті міжнародної технічної допомоги резиденти України, які одержують міжнародну технічну допомогу) подають запити до спеціально уповноваженого органу, який проводить експертизу запитів та за її результатами звертається до донорів з проханням прийняти рішення про фінансування програм, проектів міжнародної технічної допомоги.
Проектом міжнародної технічної допомоги є документ (проект, проектна угода), яким визначено систему послідовно пов'язаних дій, заходів, а також ресурси, спрямовані на досягнення цілей надання міжнародної технічної допомоги протягом встановлених строків.
Програми, проекти міжнародної технічної допомоги підлягають державній реєстрації Агентством координації міжнародної технічної допомоги із включенням до Державного реєстру програм і проектів міжнародної технічної допомоги. Державна реєстрація програм і проектів є підставою для акредитації їх виконавців, а також надання підтверджень щодо забезпечення відповідних пільг, привілеїв, імунітетів, передбачених законодавством України та її міжнародними договорами.
Міжнародна технічна допомога має використовуватися лише для цілей, визначених у програмах, проектах міжнародної технічної допомоги. Контроль за реалізацією програм, проектів міжнародної технічної допомоги здійснюється спеціально уповноваженим органом.
У разі виявлення порушень законодавства України, міжнародних договорів України, невідповідності реалізації програми, проекту міжнародної технічної допомоги завданням, попередньо визначеним відповідно у програмі, проекті міжнародної технічної допомоги, спеціально уповноважений орган має право зупинити здійснення програми, проекту в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Технічна допомога від імені міжнародних організацій зазвичай виражається або у відрядженні експертів у конкретних областях до країни, що отримує міжнародну технічну допомогу, або в запрошенні фахівців із країн, що розвиваються, у штаб квартири міжнародних організацій або в їхні навчальні центри за для проведення там консультацій і семінарів. Міжнародні організації можуть відряджати своїх штатних співробітників, що мають експертні знання у визначених областях, або попросити уряду своїх країн-членів підшукати фахівця з числа національних кадрів, що міг би бути відряджений на певний строк за рахунок міжнародної організації в країну, що розвивається.
Також Міжнародний центр перспективних досліджень розробив нову парадигму технічної допомоги в умовах відсутності інтеграційної стратегії донорів щодо України. Проекти групи аналізу політики націлені не на отримання готових порад та рекомендацій від міжнародних консультантів, а на створення інституційної спроможності.
Фактори, що негативно впливають на залучення проектів та програм МТД
В умовах перебудови ключових сфер суспільного життя в Україні важливого значення набуває допомога зарубіжних країн, а також міжнародних фінансових організацій у проведенні життєво необхідних реформ у нашій державі. Ця допомога виражається як у передачі коштів, майна, обладнання, так і у наданні послуг та інформації, виконанні робіт, навчанні та стажуванні персоналу, передачі об’єктів інтелектуальної власності, зокрема технологій та ноу-хау. Саме така діяльність вищезгаданих іноземних суб’єктів дістала назву міжнародної технічної допомоги.
Незважаючи на позитивні тенденції сталого економічного зростання, на сьогодні існує низка питань, вирішення яких потребує, зокрема, залучення міжнародної технічної допомоги. Оскільки Україна проголосила курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію, для його реалізації першою чергою необхідно здійснити заходи щодо набуття членства в СОТ, адаптації, законодавства України до законодавства Європейського Союзу, створення зони вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом, укріплення засад ринкових інститутів, підвищення спроможності економіки витримати конкурентний тиск у зв’язку з розширенням Європейського Союзу.
На сьогодні міжнародна технічна допомога є важливим інструментом реалізації політики міжнародної інтеграції України, здійснення структурних реформ і створення ринкової інфраструктури, розв’язання економічних та соціальних проблем.
Разом з тим чимало напрямів технічної допомоги, й передусім практичні результати від реалізації програм і проектів, особливо враховуючи значну їхню вартість, неповністю відповідають стратегічним цілям економічних і соціальних реформ. Головним чином це пов’язано як із зовнішніми, так і внутрішніми чинниками, відсутністю належної координації, прозорості та відповідальності вітчизняних одержувачів допомоги (реципієнтів) за реалізацією програм і проектів міжнародної технічної допомоги.
Донори, виходячи із власних завдань і пріоритетів, не завжди враховують інтереси українських контрагентів, нерідко нав’язують власні програми і проекти, лобіюючи інтереси окремих іноземних фірм. Українській стороні у таких випадках відводиться пасивна роль.
Вітчизняні реципієнти, недостатньо націлені на досягнення кінцевого результату від співробітництва, ставляться до технічної допомоги як до благодійності або марного витрачання коштів.
Зважаючи на важливість міжнародної технічної допомоги для національних інтересів України, правове регулювання діяльності чи, іншими словами, удосконалення правових засад залучення та використання ресурсів цієї допомоги вкрай недостатнє і є проблемним питанням, що потребує невідкладного вирішення. Зауважимо, що протягом 1990-2001 років практично не існувало жодного нормативно-правового акту, який би конкретно урегульовував бодай головні моменти діяльності, пов’язаної з міжнародною технічною допомогою. Це свідчить про відсутність продуманого підходу держави до цього питання протягом зазначеного тривалого періоду. Втім, хоча правове поле було відсутнє, технічна допомога в Україну надходила і регламентувалася вона у більшості випадків міжнародними договорами, на підставі яких ця допомога надавалася.
Ситуація змінилася у 2002 році, коли була прийнята Постанова Кабінету Міністрів України №153 "Про створення єдиної системи залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги", у якій знайшов вираження державний підхід до регулювання відносин, в тому числі й майнових, стосовно залучення, використання та моніторингу такої допомоги. Проте разом із багатьма позитивними ознаками єдина система, про яку йдеться у згаданій постанові, має низку необґрунтованих або суперечливих положень, наслідки яких можуть негативно відбитися на ефективності надання міжнародної технічної допомоги.
Безпосередньою підставою одержання технічної допомоги є договори про її надання. Зобов’язальне право й сьогодні не містить положень стосовно таких договорів. Тому договір про надання технічної допомоги, який за своєю природою є цивільно-правовим, не знаходить належного місця у системі класифікації договорів. Відтак очевидною є потреба у чіткій дефініції цього договору, визначенні його ознак, істотних умов, предмета та інших елементів.
Вивчення можливих шляхів правового регулювання міжнародної технічної допомоги, а також оптимальне формулювання правової конструкції договору про надання цієї допомоги має принципове значення для України з огляду на триваючий процес переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки.
Можна однозначно стверджувати, що правове регулювання міжнародної технічної допомоги не було предметом комплексних досліджень як у вітчизняній, так і в зарубіжній правовій літературі. Більше того, публікації, що висвітлюють цю тематику у загальному або розглядають окремі елементи досліджуваної теми, є поодинокими.
Усі проблеми, що існують у сфері залучення та використання Україною міжнародної технічної допомоги, можна умовно поділити на проблеми правового та організаційного характеру.
Проблеми стратегічного характеру:
1) Не існує єдиної рамки трансформації, яка б спрямовувала і узгоджувала проведення в Україні інституційної, правової та адміністративної реформ;
2) Програма дій України не враховує можливостей використання ресурсів МТД у втілення їх положень;
3) Надання та використання технічної допомоги практично не пов’язане з виконанням Угоди про Партнерство та Співробітництво з ЄС;
4) Використання технічної допомоги практично не спрямовується на розбудову ефективних демократичних інституцій, формування необхідних вмінь та навичок ключових дійових елементів процесу демократизації – уряду, приватного бізнесу, громадянського суспільства;
5) Метою проектів та програм МТД дуже рідко є розбудова соціальної інфраструктури, яка б забезпечувала створення сприятливого інвестиційного клімату.
Проблеми правового характеру:
6) Відсутність базового законодавчого акту, який би визначав поняття міжнародної технічної допомоги, її види та форми; основних учасників процесу залучення та використання МТД, передбачав існування фіскальних пільг, тощо;
7) Відсутність відповідальних підзаконних актів Кабінету Міністрів, які мають чітко визначити порядок підготовки та узгодження проектних пропозицій з урахуванням потреб України, форми і методи моніторингу ефективності проектів МТД;