Реферат: Первісне суспільство на етнічних українських землях

Початок мезоліту (середнього кам'яного віку) хроноло­гічно збігається із закінченням льодовикового періоду. Клімат пом'якшав і став близьким до сучасного, що суттє­во вплинуло на фауну і флору. Традиційні для попередньо­го періоду об'єкти полювання або ж вимирають, як мамон­ти та шерстисті носороги, або ж відходять на північ. Тва­рини, які прийшли їм на зміну (кабан, вовк, лисиця, бобер тощо), були значно дрібнішими і рухливішими. Саме тому в мезоліті перед первісними мисливцями гостро стали проблеми зміни прийомів полювання, винайдення більш ефективної у нових умовах зброї, пошуку альтернативних мисливству джерел харчування. Людина не тільки суттєво удосконалює старі знаряддя праці (вони стають меншими за розмірами, зручнішими та ефективнішими), а й створює новий інструментарій для обробки дерева — долото, соки­ру, тесло, виготовляє вкладишеві знаряддя (ножі, кин­джали, списи) з крем'яними пластинами. Центральною подією розвитку первісної техніки в добу мезоліту було ви­найдення першої «механічної зброї» дистанційної дії — лука і стріли. Поява цього знаряддя полювання мала над­звичайно важливі наслідки: по-перше, суттєво зросла про­дуктивність праці мисливців — вбивати тварин можна було зі значної відстані, а птахів — на льоту; по-друге, вона спри­яла перебудові соціального життя, оскільки людина могла сама себе прохарчувати, багатолюдні мисливські колективи розпалися і на зміну їм прийшла індивідуалізація вироб­ництва та споживання, помітно зросла роль парної сім'ї.

Зникнення великих стадних тварин, зростання насе­лення, масове винищення дичини внаслідок використання лука і стріл зумовили кризу мисливського господарства. У пошуках альтернативних засобів існування людина починас активніше займатися рибальством. Очевидно, спочат­ку це було варіантом полювання зі списом, гарпуном чи луком, але згодом техніка рибальства суттєво удосконали­лася: були винайдені гачки, сіть з поплавками, блешні з річкових черепашок, складна система загородок на річках та озерах, а також плоти зі зв'язаних колод, човни, видов­бані зі стовбурів дерев, тощо. Криза мисливського госпо­дарства зумовила посилення ролі не тільки рибальства, а й збиральництва. Головними об'єктами збиральництва були різноманітні їстівні рослини та ягоди, а також раки та мо­люски. Стабільності існування людини в епоху мезоліту сприяло приручення диких тварин (спочатку собаки, а по­тім — свині).

На території України налічується майже 1000 відомих нині пам'яток мезоліту (Мурзак-Коба та Фатьма-Коба — у Криму, Гребениківська стоянка — на Одещині, Журав-ська — на Чернігівщині та ін.).

3.Неоліт ( VI — IV тис. до н. є.)

Новий кам'яний вік (неоліт) був надзвичайно динаміч­ним, переломним в історії людства. Англійський археолог Г. Чайлд назвав цей період неолітичною революцією. Суть її полягає в переході від традиційного присвоюючого^- ?^ подарства (мисливство, збиральництво, рибальство) до від­творюючого (землеробство і скотарство). Завдяки цьому люди не тільки досягли помітного зростання продуктив­них сил, а й створили сприятливіші умови життя: їжа ста­ла різноманітнішою, її добування — стабільним, з'явили­ся харчові запаси. Перехід від присвоюючих форм господа­рювання до відтворюючих тривав протягом багатьох сто­літь і мав свої особливості в різних регіонах. Фахівці виді­ляють у межах України дві культурно-господарські зони: південно-західну (лісостепове Правобережжя, Західна Волинь, Подністров'я, Закарпаття) — землеробсько-ско­тарську та північно-східну (лісостепове Лівобережжя, По­лісся) — мисливсько-риболовецьку. Найвідомішими пам'ятками неолітичної культури є Кам'яна Могила по­близу Мелітополя, с. Микільська Слобідка на Київщині, с. Бондариха на Сіверському Дінці. До кінця 90-х років ар­хеологами виявлено майже 500 осередків життя доби неолі­ту, що представляють понад десяток неолітичних культур (дунайську, буго-дністровську, сурсько-дніпровську тощо).

Неолітична революція сприяла злету людства до прин­ципово нової економіки, нового способу життя. її харак­терними знаками були:

1. Винайдення і поширення якісно нових способів виго­товлення знарядь праці. У добу неоліту традиційні форми обробки каменю — оббивання, сколювання, віджим — поступаються місцем шліфуванню, пилянню, свердлінню.

2. Виникнення нових видів виробництва та виготовлен­ня штучних продуктів. У епоху неоліту людина перейшла від пасивного присвоювання дарів природи до активного пе­ретворення навколишньої дійсності силою своїх розуму та рук. Саме в цьому процесі виникає виробництво керамічного посуду, прядіння, а згодом і ткацтво. Вироби з кераміки да­ли змогу не тільки тривалий час зберігати воду, сипучі про­дукти, а й готувати варену їжу. Випалена на вогні глина ста­ла першим штучним матеріалом, котрий створила людина. Прядіння зумовило винайдення прясла — першого малень­кого колеса, яке, можливо, стало прообразом колеса в тран­спорті. Крім того, на основі прядіння виникло ткацтво, яке дало ще один штучний продукт — тканину.

3. Перехід до осілого способу життя. Землеробство і тваринництво були продуктивнішими, ніж мисливство і збиральництво. З появою харчових запасів життя людини стало стабільнішим, міграцію замінила осілість. Про пере­хід до осілого способу життя в добу неоліту свідчать побу­дова постійних жител, поява численних поховань помер­лих недалеко від осель та ін.

4. Активне формування стад свійських тварин, вико­ристання їх як тяглової сили. Перехід у неоліті від мис­ливства до скотарства зумовив приручення майже всіх ве­ликих домашніх тварин — бика, свині, кози, вівці. Лише коня одомашнили вже в мідному віці. З появою примітив­ного наземного транспорту (саней та волокуш) людина по­чинає використовувати худобу як тяглову силу.

5. Суттєві зрушення в демографічній сфері. Значне зростання населення зумовлює помітне збільшення кіль­кості та розмірів поселень, щільності їх забудови. Як свід­чать археологічні розкопки неолітичних поховань, зростає тривалість життя людини (в середньому її вік становив уже ЗО—32 роки). Деякі фахівці твердять, що внаслідок поліпшення умов життя відбувся неолітичний «демогра­фічний вибух» і населення земної кулі зросло з 5 до 80 млн. осіб. Інші вважають, що у неолітичну епоху лише дещо зменшилася дитяча смертність.

Перехід до землеробства і скотарства сприяв помітним змінам в організації суспільного життя: зростанню ролі парної сім'ї, розквіту племінної організації суспільства, зародженню інститутів родової влади (поява в похованнях доби неоліту владних символів — кам'яних булав). Цей перехід суттєво вплинув і на світобачення людини, її ду­ховний світ. Землеробський цикл, сезонне розмноження домашніх тварин вимагали розширення традиційного ін­формаційного кола, виникала необхідність накопичення нових знань. За нових обставин життя неолітична людина мусила не тільки враховувати кліматичні зміни та сезон­ний кругообіг явищ природи, а й передбачати їх. Під впли­вом нових знань про навколишній світ примітивна мис­ливська магія дедалі більше поступається місцем розвину­тим землеробським та скотарським культам.

У_період неоліту зародилася селянська (землеробська) цивілізація, яка незабаром стала панівною в Європі аж до виникнення і широкої розбудови міст. її характерними рисами є: аграрна економіка; ручна праця; мінімальне споживання і простий побут; уповільнений темп життя; органічне занурення в природу і залежність суспільного розвитку від природно-кліматичних ритмів; природно-де­мографічна саморегуляція (збільшення кількості харчо­вих продуктів зумовлює посилене розмноження, змен­шення — вимирання).

Використана література.

1. Археологія та стародавня історія України: Курс лекцій – К., 1992.

2. Баран В. Черняхівська культура. – К., 1981.

3. Кремо М., Томпсон Р. Неизвестная история человечества. – М., 1999.

4. Толочко П. Стародавня історія України: У 2-х т. - К., 1996.