Реферат: Підготовка вчителя до уроку

Успіх уроку значною мірою залежить від підготовки до нього вчителя. Така підготовка складається з двох етапів: попереднього і безпосереднього.

Попередня підготовка до уроку

Передбачає вивчення навчальної програми; її поясню­вальної записки, змісту самої програми, усвідомлення ме­ти і завдань навчальної дисципліни в цілому та мети і зав­дань, які вирішує кожна тема. Учитель знайомиться з під­ручником, навчальними посібниками, зі спеціальною, пе­дагогічною і методичною літературою, з досвідом роботи інших учителів, аналізує власний досвід. Він має знати, що учні вивчали з цього предмета в попередніх класах і що вивчатимуть у наступних. Для здійснення міжпредметних зв'язків треба орієнтуватися в змісті суміжних нав­чальних дисциплін.

Перед початком навчального року вчитель розподіляє час на вивчення всіх тем програми, визначаючи відповідні ка­лендарні терміни з урахуванням кількості тижневих годин, відведених на цей предмет навчальним планом і розкладом занять. Розподілена таким чином навчальна програма є ка­лендарним планом роботи вчителя з предмета.

До початку вивчення розділу або великої теми він пла­нує систему уроків (тематичне планування), що забезпечує логіку вивчення змісту матеріалу, формування вмінь і на­вичок в учнів. Плануючи роботу з конкретної теми, вчи­тель визначає її місце в системі курсу. Водночас продумує, які нові ідеї, поняття, вміння, навички треба сформувати в учнів у процесі вивчення цієї теми; які знання із вивче­них раніше розділів програми слід використати, щоб уч­ні добре зрозуміли новий матеріал і включили його до сис­теми своїх знань; до яких питань, що вивчалися раніше, варто повернутися, щоб за допомогою нового матеріалу краще з'ясувати їх; які практичні роботи учнів внести до плану і як пов'язати теорію з практикою, які передбачи­ти екскурсії; як встановити зв'язки з іншими навчальни­ми предметами; які нові знання має повідомити вчитель, а які учні засвоять самостійно; які тренувальні вправи і творчі роботи запропонувати учням; як контролювати ро­боту й організувати самоконтроль учнів; де, з якою метою і як застосовувати варіанти завдань; у яких частинах ро­боти з теми і якими засобами вплинути на емоційні пере­живання школярів; як завершити роботу з теми і домогтися, щоб усі учні повноцінно засвоїли передбачені програ­мою знання, а також набули відповідних умінь та нави­чок.

Під час попередньої підготовки до уроку вчитель пови­нен ознайомитися не лише з підручниками і посібниками, а й переглянути навчальні діафільми та кінофільми, про­слухати звукові посібники та ін. Значну увагу слід звер­нути на матеріальне забезпечення практичних і лаборатор­них занять. За відсутності необхідного обладнання його слід придбати або виготовити.

Важливе питання попередньої підготовки до навчаль­ного процесу в конкретному класі — вивчення стилю вик­ладання у ньому інших вчителів, ознайомлення з особли­востями учнів, їх ставленням до навчання, до навчальних предметів і до вчителів, що допомагає швидше орієнтува­тися в обстановці, знаходити правильні виходи з можли­вих ситуацій.

Така загальна підготовленість дає змогу вчителю про­дуктивніше готуватися до безпосереднього конкретного уроку. Недарма В. Сухомлинський зазначав, що вчитель до уроку готується все своє життя.

Безпосередня підготовка до уроку

Потребує глибокого продумування кожного його струк­турного елемента і може відбуватися в такій послідовно­сті:

Формулювання мети і завдань уроку. Мета уроку має бути: освітня — домогтися міцного засвоєння знань, фор­мування практичних умінь і навичок з конкретного нав­чального матеріалу; розвиваюча — розвивати мовлення, пам'ять, увагу, уяву мислення, спостережливість, актив­ність і самостійність учнів, прищепити їм способи пізна­вальної діяльності та ін.; виховна — сприяти формуванню наукового світогляду, моральних, естетичних та інших якостей особистості кожного школяра, вихованню колек­тиву класу.

Визначення обсягу і змісту навчального матеріалу. Оп­рацьовуючи програму, підручник і посібники, визначають провідні положення та ідеї і практичний матеріал для їх розкриття. Слід окреслити внутріпредметні та міжпредметні зв'язки, підібрати нові факти, приклади для напов­нення теми новим змістом. Цей матеріал повинен мати належний виховний потенціал, сприяти формуванню нави­чок практичної роботи, розвивати інтереси і здібності учнів.

Вибір форм організації навчання. Підібравши тип уро­ку, слід попрацювати над раціональною його структурою, визначити тривалість кожного її елемента. Важливо про­думати можливість поєднання на уроці фронтальної, групової, парної та індивідуальної роботи.

Вибір методів і прийомів навчання. Потрібно наміти­ти, які методи використовуватимуться на кожному етапі уроку, їх поєднання, взаємодоповнення, виходячи з потреб максимальної пізнавальної діяльності учнів. При цьому слід зважати на: провідні мотиви, інтереси учнів до пред­мета, ставлення їх до уроків учителя; рівень сформованості вміння навчатися, працездатність, регулярність нав­чальної праці, виконання домашнього завдання; актив­ність на уроках, уважність і дисциплінованість учнів; їх уміння застосовувати знання на практиці; здібності, по­тенційні можливості кожного.

Наочно-технічне оснащення уроку. Вчитель визначає, яку наочність або технічні засоби навчання і як буде ви­користано на уроці.

Визначення змісту й методики виконання домашньо­го завдання. Обсяг домашнього завдання має бути таким, щоб не перевантажувати учнів. Учитель повинен продума­ти зміст інструктажу щодо його виконання.

Складання плану-конспекту уроку. Кінцевий результат підготовки вчителя до уроку на основі тематичного плану (з урахуванням його реальності під час вивчення теми). У ньому зазначають тему, мету й завдання уроку, його тип і структуру — послідовність навчальних ситуацій під час викладання навчального матеріалу та самостійної роботи учнів, перелік і місце навчальних демонстрацій, час на ко­жен етап уроку, необхідне для проведення уроку обладнан­ня та навчальні посібники. Учителі математики, фізики, хімії записують до плану розв'язки задач, які будуть за­пропоновані на уроці.

Перевірка готовності вчителя до уроку. Визначення подумки міри володіння змістом навчального матеріалу, методами і прийомами його розкриття. Слід обов'язково передбачити труднощі, що можуть виникнути під час уро­ку, і способи їх подолання.

Перевірка готовності учнів до уроку. Здійснюється на організаційному його етапі й під час перевірки виконан­ня учнями домашнього завдання.

Для успішного щоденного і перспективного плануван­ня необхідно: 1) урахування того, який матеріал є най­складнішим для засвоєння; з окремих тем програми до­цільно мати резервні години за рахунок ущільнення дос­тупнішої для учнів інформації; 2) добрі знання учнів, щоб уявляти рівень їхньої підготовленості до оволодіння про­грамою курсу; 3) осмислення внутріпредметних і міжпредметних зв'язків явищ, що вивчаються; 4) добір навчаль­ного матеріалу, що дає змогу успішно формувати в учнів світогляд, творчу активність і пізнавальну самостійність; 5) пошук і систематизація в матеріалі програми інфор­мації, цікавої для учнів, яка б активізувала увагу, сприяла вихованню вольових зусиль; 6) продумування системи ви­користання наочних посібників і додаткової інформації на кожному уроці, системи практичних і лабораторних ро­біт згідно з вимогами навчальних програм; 7) визначен­ня системи категорій і понять, осмислення яких є підґрун­тям для оволодіння матеріалом програми (засвоєння ка­тегоріального апарату для осмислення та розв'язання практичних завдань); 8) визначення обсягу знань та умінь, якими повинні оволодіти слабкий, середній та сильний учні.

Позаурочні форми навчання

Крім уроку — провідної організаційної форми навчан­ня — використовують також позаурочні форми: семінари, практикуми, факультативи, екскурсії, предметні гуртки, домашню навчальну роботу, консультації.

Семінарські заняття, їх поділяють на підготовчі (про­семінарські), власне семінарські заняття (9—12 клас), міжпредметні семінари-конференції. Просемінарське за­няття — перехідна від уроку форма організації пі­знавальної діяльності учнів через практичні й лабораторні заняття, в структурі яких є окремі компоненти семі­нарської роботи, до вищої форми — власне семінарів. Роз­різняють такі види власне семінарських занять: розгорну­та бесіда; доповідь (повідомлення) — обговорення допові­дей і творчих робіт, коментоване читання, розв'язування задач; диспут. Найскладніший вид семінару — міжпредметні семінари-конференції. їх практикують у старших класах загальноосвітньої школи під час вивчення історії, біології, фізики, хімії, математики та інших предметів за участю усіх учнів класу. Вчитель наперед визначає тему, мету і завдання семінару, формулює основні та додаткові питання з тем, розподіляє завдання між учнями з ураху­ванням їх індивідуальних можливостей, добирає літерату­ру, проводить групові й індивідуальні консультації, пере­віряє конспекти.

Семінарська форма занять передбачає обговорення проблем, що стосуються раніше прочитаної лекції чи роз­ділу курсу. Готуючись до семінару, учні можуть працюва­ти над повідомленнями з окремих питань, проводити спо­стереження, збирати певний фактичний матеріал, відвіду­вати музеї, читати додаткову літературу, знайомитися з документами.

Під час заняття окремі учні виступають з доповідями та повідомленнями, а інші доповнюють їх виступи, став­лять запитання, беруть участь у дискусії. Важлива вимо­га до учнівських доповідей і повідомлень — наявність не­відомого іншим учням матеріалу, елементів власного дос­лідження. Учитель спрямовує обговорення доповідей, ста­вить проблемні запитання, які викликають обмін думками, дискусію.

Семінарське заняття можна організувати й таким чи­ном: всі учні готують усі питання і виступають з повідом­леннями за бажанням або за викликом. Учитель також за­охочує їх до пошуку додаткових матеріалів з теми, дослід­ницької роботи.

Семінар-конференцію проводять після вивчення певно­го розділу програми. У підготовці до нього використову­ють більше джерел інформації: тривалі спостереження, ма­теріали екскурсії, результати дослідів на пришкільній ді­лянці, літературу. Доцільно також запрошувати на такі заняття фахівців з обговорюваної проблеми. На завершен­ня вчитель аналізує та оцінює зміст доповідей, стисло ха­рактеризує виступи, за потреби робить доповнення й ви­правляє помилки, радить учням, як працювати над проб­лемою надалі, якщо вона їх зацікавила. За доповіді, пові­домлення і змістовні доповнення він виставляє учням оцінки.

Семінарське заняття може мати таку структуру (див. табл. 2):

Таблиця 2

Етапи навчальної діяльності школярів	План проведення семінарського заняття	Форми організації навчальної праці
Організаційний
Прийняття навчальних занять та плану дій, запропонованих учителем	Ознайомлення учнів з темою семінару, його метою та планом. Завдання (до 5 хв.)	Фронтальна
Підготовчий
Розв'язання поставлених зав­дань; само- або взаємоконтроль учнів у процесі їх розв'язання	Підготовка учнів до відповідей (вико­ристання підручників, зошитів, спіл­кування між собою). Допомога вчите­ля тим, хто її потребує (до 15 хв.)	Диференційовано-групова
Контрольний
Виклад. Висновки, їх обґрунту­вання	Бесіда проблемного характеру. Про­блемну ситуацію створюють за запи­таннями та завданнями, які учні от­римали на початку заняття. Вчитель організовує колективне обговорення різних підходів до розв'язування зав­дань (до 20 хв.)	Фронтальна
Підсумковий
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <-- « 1 2 3 4 » К-во Просмотров: 220 Бесплатно скачать Реферат: Підготовка вчителя до уроку >>> Скачать <<< Меню Поиск