Реферат: Підприємництво 3

Важливою формою підприємницької діяльності є франчайзинг, який у широкому розумінні цього терміна означає надання права на виробництво та (або) збут продукції (здійснення послуг), а та­кож практичної допомоги в справі організації бізнесу. Франчайзинг як особлива форма господарювання полягає в такому: неза­лежна фірма (франчайзодавець), яка виробляє продукцію (надає по­слуги), передає право використовувати свій товарний знак іншому підприємству (франчайзоотримувачу) в обмін на зобов'язання виго­товляти або продавати продукцію цієї незалежної фірми (надавати такі самі послуги). За право господарювати від імені і під торговель­ною маркою франчайзодавця франчайзоотримувач виплачує певний відсоток від свого доходу як матеріальну (грошову) винагороду.

Практика господарювання підтверджує мож­ливість здійснення двох основних видів (типів) підприємницької діяльності — виробничої та по­середницької. Виробнича підприємницька діяльність вважається визначальною, оскільки вона найбільше впливає на ефективність системи господарювання та якість суспільного жит­тя. Загальну типологію виробничої та посередницької підприєм­ницької діяльності, тобто її розчленування на окремі структурні елементи та їх групування в певні блоки, показано на рис. 2.1.

Підприємницька діяльність у сфері безпосереднього виробницт­ва товарів має орієнтуватися на продукування й просування на ринок традиційних або інноваційних видів цих товарів. Така діяльність буде ефективнішою, якщо здійснюватиметься з викори­станням техніко-технологічних новацій, більш якісних характери­стик продуктів праці, нових елементів організації виробничих про­цесів тощо. У цьому разі йдеться про виробництво традиційних видів продукції із застосуванням часткових інновацій. Коли ж ви­робництво повністю базується на інноваціях, то результатом такої його організації є поява продукту з принципово новими властиво­стями чи навіть сферами використання.

Виробнича підприємницька діяльність може мати основний чи допоміжний характер. До основних належать види підприємниць­кої діяльності, у процесі якої створюються й реалізуються готові до кінцевого споживання вироби. Допоміжними вважаються види підприємництва, що мають не тільки уречевлений, а й неуречевлений характер, тобто інжинірингова, консалтингова, лізингова, маркетингова, проектувальна, факторингова та інша подібна діяльності.

Фізичні чи юридичні особи, які репрезентують інтереси вироб­ників або споживачів, заведено називати посередниками. Виходячи з цього основною метою посередницької підприємницької діяльності є інтеграція економічних інтересів виробників і споживачів.

Однією з поширених форм посередництва є агентування, тобто форма господарювання, за якої агент (посередник) діє від імені та на користь відповідно виробника або споживача (принципала). Розрізня­ють кілька типів агентів. Агенти (представники) виробників уособ­люють інтереси кількох виробників однотипних то варів. Повноважні агенти зі збуту (збутовики) взаємодіють з виробниками на договірних засадах. Агенти із закупівель зазвичай займаються підбором потрібно­го споживачам асортименту товарів. Причому всі агенти співпрацюють з принципалами на довгостроковій (постійній) основі.

Посередницькі функції одноразового агента здійснює брокер — посередник за укладання угоди, головним завданням якого є звести продавця з покупцем і допомогти в досягненні потрібної домовле­ності. Агенти можуть працювати як оптовики-комісіонери, котрі самостійно розпоряджаються товаром, приймаючи його на комі­сію від комітента (власника товару). До комісійних відносять та­кож операції консигнації, за яких посередник-консигнант реалізує товар із власного складу на підставі договору доручення.

Як суб'єкти торгово-комерційної діяльності, котрі виконують спе­ціалізовані функції, виступають:

1) оптово-роздрібна фірма (база) —безпосередня реалізація продукції виробничого і споживчого при­значення з використанням традиційних форм продажу товарів;

2) торговий дім — здійснення експортно-імпортних операцій, вклю­чаючи організацію виставок і реклами, із заснуванням своїх пред­ставництв в інших країнах;

3) дистриб'ютор — придбання безпо­середньо у виробників та реалізація (розподіл) товарів своїм пос­тійним клієнтам;

4) дилер — перепродаж товарів від свого імені та за власний рахунок;

5) комівояжер — продаж товарів із доставкою покупцям.

Аукціони проводяться у формі прилюдного торгу з попереднім оголошенням стартової ціни (початкової ціни, з рівня якої розпо­чинається торг) і лоту (неподільної партії товару). Внутрішньодер­жавна аукціонна торгівля здійснюється постійно стосовно промис­лових товарів і нерухомості, а міждержавна — періодично і сто­сується тільки специфічних товарів (наприклад, скакових коней, хутрової сировини, предметів антикваріату, тютюну, чаю, прянощів тощо).

Основою біржового підприємництва є біржі (форма постійно діючого оптового ринку), що виконують спеціалізовані функції:

1) товарні — оптова торгівля масовими товарами зі стійкими якіс­ними параметрами;

2) фондові — купівля-продаж цінних паперів;

3) валютні — купівля-продаж золота та інших дорогоцінних ме­талів, іноземної валюти;

4) праці (переважно у вигляді центрів зай­нятості населення) — облік попиту і пропонування робочої сили, сприяння працевлаштуванню з організацією перенавчання.

Специ­фічними операціями, що їх виконує біржове підприємництво, є:

а) ф'ючерсний контракт — контракт на поставку обумовленої кількості певного товару за фіксованою ціною протягом зазначено­го в договорі терміну;

б) опціон — договірне зобов'язання купити або продати товар (фінансові права) за наперед визначеною ціною в межах узгодженого періоду. Опціони здійснюються стосовно кон­кретних товарів, цінних паперів, ф'ючерсних контрактів.

Крім двох основних типів підприємництва (виробничого й по­середницького), існує підприємництво фінансових інституцій. Як суб'єкти підприємництва фінансового спрямування, що, з одного боку, є посередниками, а з іншого — надавачами послуг, виступають спеціалізовані банки та інвестиційні компанії (фонди). Спе­ціалізовані державні та комерційні банки акумулюють внески тим­часово вільних грошових коштів фізичних і юридичних осіб, нада­ють кредити, стають посередниками у взаємних платежах і розра­хунках між підприємствами (організаціями) й окремими фізични­ми особами. Інвестиційні компанії та фонди здійснюють постійний кругообіг власного й позичкового капіталу у формі інвестування існуючих виробництв, нових технічних і організаційних проектів на галузевому чи регіональному рівнях.

Формування і функціонування соціальне орієнтованого та еко­номічно ефективного підприємництва можливі за умови створення належного підприємницького середовища, що має інтегрувати в собі сприятливу суспільно-економічну ситуацію в країні (регіоні), спи­ратися на розвинену ринкову економіку з відповідними активними правовими та соціально-економічними регуляторами й ринковою інфраструктурою. Основними параметрами належного бізнесово­го середовища треба вважати:

1) стабільність національної кредит­но-грошової системи;

2) пільгово-стимулюючу систему оподатку­вання підприємницьких структур (окремих підприємців);

3) дер­жавну фінансову та інфраструктурну підтримку різномасштабного і насамперед малого підприємництва;

4) ефективний правовий за­хист інтелектуальної і промислової власності;

5) науково обґрунтоване й ринкове спрямоване ціноутворення;