Реферат: Підприємництво

Засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав. Залежно від цьо­го є два види спільних підприємств: а) звичайні (національні) спільні підприємства; б) спільні підприємства з іноземними інвестиціями.

Спільне підприємство з іноземними інвестиціями — це підприємство будь-якої організаційно-правової форми, ство­рене за законами України, якщо в його статутному фонді протягом календарного року є кваліфікаційна іноземна інвес­тиція (тобто іноземна інвестиція, що становить не менше 20 відсотків статутного капіталу і при цьому не може бути мен­ше суми, еквівалентної залежно від виду інвестиції 50 тися­чам доларів США, 100 тисячам, 500 тисячам чи 1 млн. доларів США). Правове становище і діяльність таких підприємств, крім Закону «Про підприємства в Україні», регулюється Декретом Кабінету міністрів України від 20 травня 1993 р. «Про режим іноземного інвестування» та Зако­ном України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономіч­ну діяльність».

Іноземне підприємство — це організаційно-правова форма підприємства з місцезнаходженням в Україні, створеного як суб'єкт права згідно із законодавством іноземної держави, майно якого повністю є у власності іноземних громадян, юридичних осіб або держави.

Визначення іноземне (іноземна власність) означає, що підприємство підпорядковується різним юрисдикціям. По­рядок створення і внутрішньої діяльності іноземного підпри­ємства регулюється законодавством країни, якій воно нале­жить. Законодавство України не регулює цих відносин. Ра­зом з тим умови реєстрації та діяльності іноземного підприє­мства в Україні регулюються українським законодавством, тобто на іноземні підприємства загалом поширюється на­ціональний правовий режим господарської діяльності.

Крім форм і видів законодавець застосовує для класифі­кації підприємств поняття категорії (ст. 2 Закону «Про підприємства в Україні»).

Категорія означає техніко-економічну (не юридичну) кла­сифікацію усіх підприємств усіх організаційно-правових форм за кількістю працівників. За цією ознакою розрізняються малі та інші (середні, великі) підприємства.

Створення підприємства.

Термін створення являє собою правове поняття господарського права. Це поняття включає врегульовані правом умови фактичного виникнення та легітимації підприє­мства в статусі правового господарюючого суб'єкта, суб'­єкта права.

Виходячи з того, що в економіці України створюються і функціонують підприємства різних організаційно-правових форм, господарське законодавство визначає загальні і спеці­альні умови їх створення. Загальні умови поширюються на всі форми підприємств. Вони визначені Законом «Про підприємства в Україні» (ст. 5), Законом «Про підприємниц­тво» (ст. 6) та Цивільним кодексом, який регулює загальні умови створення юридичної особи, в тому числі — і підприєм­ства. Спеціальні умови створення підприємств визначені законами про їх окремі види.

Як правове поняття створення включає визначення зас­новників, їх засновницької компетенції, порядку діяльності щодо створення підприємства. Засновником є особа, що має право створити у встановленому порядку підприємство (організацію) як юридичну особу. За Законом «Про власність» (ст. ст. 6, 33) і Законом «Про підприємства в Україні» (ст. 5) таким правом наділені безпосередньо власники засобів ви­робництва та іншого майна та уповноважені власником (влас­никами) органи, тобто фізичні і юридичні особи, що мають засновницьку право- і дієздатність. Отже, тут діє загальний принцип, згідно з яким, засновниками (співзасновниками) можуть бути «фізичні і юридичні особи, крім випадків, пе­редбачених законодавчими актами України».

Уповноважені органи, які можуть бути засновниками підприємств, визначає власник. Щодо підприємств загальнодержавної власності — це підвідомчі Кабінету міністрів України органи державної виконавчої влади, інші центральні відомства. Вони приймають рішення про створення підприємств державної власності, затверджують статути і контролюють їх дотримання, укладають та розривають кон­тракти з керівниками підприємств, контролюють ефек­тивність використання закріпленого за підприємствами май­на, його збереження Це загальне правило. В окремих ви­падках (наприклад, щодо підприємств будівельного комп­лексу) зазначені функції і повноваження Кабінет міністрів України делегує господарським об'єднанням: коропораці-ям, концернам тощо. Щодо підприємств комунальної влас­ності уповноваженими органами з засновницькими права­ми є виконкоми обласних і міських Рад, місцеві державні адміністрації та уповноважені ними органи.

Засновники реалізують засновницькі права шляхом обрання організаційної форми підприємства; визначення цілей і пред­мета його діяльності; прийняття рішення про його створен­ня; затвердження в установленому порядку статуту; пере­дачі безоплатно на баланс підприємства основних фондів та обігових коштів; формування органів управління, визначен­ня у статуті меж їх повноважень тощо.

Створення підприємства в юридичному розумінні являє собою затвердження та одержання передбачених законом до­кументів: рішення власника (власників) або уповноважено­го органу про створення підприємства, статуту (якщо цього вимагає організаційна форма), посвідчення про державну реєстрацію. При необхідності для новостворюваного підпри­ємства земельної ділянки сюди входять також документи на землекористування (землеволодіння), визначені земельним законодавством України.

Дозвіл на користування створюваним підприємством зе­мельною ділянкою, а також іншими природними ресурсами видається за рішенням місцевої Ради народних депутатів за місцезнаходженням підприємства в порядку, встановлено­му Земельним кодексом України (ст. ст. 19, 21, 23, 32, 34 та ін). Відмова у наданні земельної ділянки може бути оскаржена у встановленому законом порядку.

Господарське законодавство регулює також способи ство­рення підприємств. Так, підприємство може бути створене згідно з рішенням одного або кількох власників або уповно­важеного ним органу.

Підприємство може створюватись внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України. Примусовий поділ підприємства здійснюється згідно з розпорядженням антимонопольного комітету України, його територіальних управлінь. Розпоряд­ження про поділ підприємства-монополіста є обов'язковим для власника (власників) або уповноваженого ним органу. Розпорядження про примусовий поділ визначає строк ство­рення нових підприємств, який не може бути меншим 6 місяців.

Зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у статутному фонді, вказаної в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено установчими документами.

При розробці проектів установчих документів підприємств необхідно керуватись також типовими нормативними акта­ми. Щодо підприємств окремих видів законодавець засто совує типові форми установчих документів. Діють, зокрема, статути: Типовий статут державного підприємства Типо­вий статут відкритого акціонерного товариства Статут зак­ритого акціонерного товариства,Статут товариства з обме­женою відповідальністю Статут орендного підприємства.Крім того, фондом державного майна України затверджено установчі договори: про створення товариства з обмеженою відповідальністю, про створення закритого акціонерного товариства⁷ та зразковий договір оренди.

Установчі документи повинні містити обов'язкові дані про підприємство, без яких вони вважаються такими, що не відповідають вимогам законодавства. Це такі дані:

— найменування (завод, фабрика, майстерня тощо) і вид підприємства;

— зазначення власника (склад засновників, учасників) та місцезнаходження підприємства;

— предмет і цілі діяльності підприємства;

— юридичний статус підприємства. Це статті про юридич­ну особу підприємства, про його майно, про самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в банках, про фірмову марку та товарний знак, про печатку з найме­нуванням підприємства. Якщо підприємство має право ви­пускати цінні папери, то таке право теж відноситься до юри­дичного статусу підприємства;

— про склад майна підприємства: перелік фондів (основні, оборотні, інше майно, статутний фонд, резервний фонд, страховий фонд, інші фонди); порядок утворення майна;

порядок розподілу прибутків та покриття витрат; порядок випуску акцій (щодо акціонерного товариства). Якщо підприємство не є власником майна, включається стаття про те, що майно закріплене за ним на праві повного госпо­дарського відання;

— про перелік органів управління підприємства, порядок їх формування, компетенцію;

— про контрольні органи — спостережну раду, ревізійну комісію;

— про порядок припинення діяльності підприємства:

підстави, орган, що приймає рішення про припинення; по­рядок створення і роботи ліквідаційної комісії; умови роз­рахунків з бюджетом і кредиторами; розподіл майна, що за­лишилося.