Реферат: Підприємство та підприємництво

Керування кадрами на підприємствах покликано вирішувати три основні задачі: формувати склад і кадрову структуру підприємств; підтримувати стабільність кадрів у сполученні з кон'юнктурою ринку; максимально можливо використовувати в процесі виробництва функціонуючу робочу силу.

Підприємства за старою традицією орієнтовані на особистість директора. Рішення в більшості випадків приймаються тільки ним і доводяться до працівників у виді вказівок і розпоряджень.

На жаль, у нас не здійснюється участь трудового колективу в керуванні в тій формі, що поширена в західних країнах у виді рад представників робітників та службовців, що наділені правами в рішеннях усіх життєво важливих питань підприємства. Нинішній процес реформ веде до поступового скасування ієрархії і розвитку демократизації трудових колективів. Утворення акціонерних товариств і передача акцій колективам перетворює безвладних виконавців у співвласників. Відомі багато випадків, коли не здатні до керівництва директора на зборах акціонерів відсторонялися від посади і заміщалися новими. На основі колективної власності розвивається механізм, що спонукує зжити ієрархічну структуру керування.

Найважливішою умовою ефективного керування кадрами є нормування праці. З погляду керування кадрами нормування праці - це науковий інструмент для об'єктивного визначення чисельності і складу кадрів. Процес нормування праці складається з двох послідовних етапів. Перший етап. Комплексний аналіз виробничих умов виконання даної роботи. На цій основі з урахуванням наукових досягнень і узагальнення передового досвіду проектується регламент найбільш продуктивного виконання роботи, що складає з нововведень. Другий етап. Практичне впровадження нововведень, що сполучаються з навчанням працівників і розрахунком нормативної тривалості виконання роботи.

Кадрова політика за останні роки перетерпіла серйозні зміни. Кадровою політикою починають займатися всі рівні керування підприємства: вище керівництво, начальники підрозділів, кадрова служба.

Велике значення в реалізації кадрової політики мають ринкові умови, загальна положення трудового законодавства. Вони включають конституційні положення про волю розвитку особистості, гарантії власності, волю коаліцій. Заборонено довільні дії підприємця стосовно робітника, у тому числі й у частині звільнення. Прийом на роботу співробітників є компетенцією фірм і підприємств.

Аналізуючи тенденції роботи з персоналом у найближчому майбутньому, можна побачити, що у виконанні функцій керівництва кадрами усе більшого значення набувають стратегічні аспекти, однак зберігаються і класичні традиційні інструменти роботи з кадрами, такі, як планування в області кадрів, залучення робочої сили, підвищення кваліфікації кадрів.

ІІІ Сутність і види підприємництва.

1. Визначення підприємництва.

На сьогоднішній день у світі не існує загальноприйнятого визначення підприємництва. Американський учений, професор Роберт Хизрич визначає "підприємництво як процес створення чогось нового, що має вартість, а підприємця — як людини, що затрачає на цей весь необхідний час і сили, бере на себе весь фінансовий, психологічний і соціальний ризик, одержуючи в нагороду гроші і задоволення досягнутим". В американській навчальній і науковій літературі дається безліч інших визначень, що характеризують підприємництво і підприємця з економічної, політекономічної, психологічної, управлінської й інших точок зору.

Кэмпбелл Макконнелл і Стэнли Брю у своїй книзі розкривають значення терміна підприємництво через чотири функції підприємця:

1. Підприємець бере на себе ініціативу з'єднання ресурсів землі, капіталу і праці в єдиний процес виробництва чи товару послуги. Виконуючи роль свічі запалювання і каталізатора, підприємець одночасно є рушійною силою виробництва і посередником, що зводить разом інші ресурси для здійснення процесу, що обіцяє бути прибутковою справою.

2. Підприємець бере на себе важку задачу прийняття основних рішень у процесі ведення бізнесу, тобто ті нерутинні рішення, що і визначають курс діяльності підприємства.

3. Підприємець - це новатор, особа, що прагне вводити в побут на комерційній основі нові продукти, нові виробничі технології і навіть нові форми організації бізнесу.

4. Підприємець - це людин, що йде на ризик. Це випливає з ретельного вивчення інших трьох його функцій. У капіталістичній системі підприємцю прибуток не гарантований. Винагородою за витрачений час, зусилля і здібності можуть виявитися привабливі прибутки або збитки і зрештою банкрутство. Коротше кажучи, підприємець ризикує не тільки своїм часом, працею і діловою репутацією, але і вкладеними коштами - своїми власними, а також коштами компаньйонів чи акціонерів.

Ні за рубежем, ні в нас поки ще не створена загальноприйнята економічна теорія підприємництва, хоча потреба в такій теорії давно вже стала дуже важливою. "Три хвилі" розвитку теорії підприємницької функції — так умовно можна охарактеризувати розвиток процесу наукового осмислення практики підприємництва.

"Перша хвиля", що виникла ще в XVIII в., була зв'язана з концентрацією уваги на несенні підприємцем ризику. "Друга хвиля" у науковому осмисленні підприємництва зв'язана з виділенням інноваційності як його основної відмітної риси. "Третя хвиля" відрізняється зосередженням уваги на особливих особистісних якостях підприємця (здатність реагувати на зміни економічної і суспільної ситуації, самостійність у виборі і прийнятті рішень, наявність управлінських здібностей) і на ролі підприємництва як регулюючого початку в економічній системі, що врівноважує.

Сучасний етап розвитку теорії підприємницької функції можна віднести до "четвертої хвилі", поява якої зв'язується з переносом акценту на управлінський аспект в аналізі дій підприємця, а отже — з переходом на міждисциплінарний рівень аналізу проблем підприємництва.

Підприємництво — це особливий вид економічної активності (під який ми розуміємо доцільну діяльність, спрямовану на витяг прибутку), що заснована на самостійній ініціативі, відповідальності й інноваційній підприємницькій ідеї.

Економічна активність являє собою форму участі індивіда в суспільному виробництві і спосіб одержання фінансових засобів для забезпечення життєдіяльності його самого і членів його родини. Такою формою участі індивіда в суспільному виробництві є один суспільний функціональни