Реферат: Підстави та процесуальний порядок притягнення особи як обвинуваченого

Показання обвинувачуваного, при дачі яких був присутній прокурор, захисник, законний представник, не мають переваг без перевірки й оцінки їхнього змісту в сукупності з іншими доказами за правилами. Разом з тим факт присутності зазначених осіб має значення при оцінці обґрунтованості заяви обвинувачуваного про те, що дані показання не відповідають дійсності, тому що особа, яка допитувала, порушила законність при їх одержанні.

Неточно звучить рекомендація “закріплювати” показання обвинувачуваного. Мова повинна йти про перевірку, при якій враховується, що обвинувачуваний максимально зацікавлений у певному результаті справи. Зокрема, даючи показання у відношенні інших осіб, обвинувачуваний може прагнути перекласти на них частину вини, приховати дійсних співучасників і т.д.

Варто враховувати природне прагнення обвинувачуваного захиститися від обвинувачення чи пом'якшити його. Тому не можна приймати на віру не тільки його показання про події і дії в зв'язку з ним, але і суб'єктивну стороні діяння. Звичайно, не можна вдаватися до протилежної помилки, ігноруючи без перевірки дані, отримані від обвинувачуваного, про мету і мотиви інкримінованих дій, про кваліфікуючі обставинах, про дії що замишлялися і здійснені співучасниками. Предметом показань обвинувачуваного (як і підозрюваного) може бути й опис ним свого психічного стану в момент, що передує злочину, і при здійсненні самого злочину. Ці дані можуть грати, наприклад, істотну роль при вирішенні питання про необхідність призначення психіатричної чи психолого-психіатричної експертизи[5] .

Разом з тим, як вже було сказано, показання обвинувачуваного про суб'єктивну сторону діяння не можуть бути покладені в основу висновку в справі поза сукупністю доказів.

Рекомендації включати в предмет показань обвинувачуваної обставини, що деталізують фактичну сторону діяння, не суперечать праву цієї особи відмовитися від дачі показань, не побоюючись, що цей факт буде оцінений як свідчення про його винність. Якщо обвинувачуваному було роз'яснено це право, його показання про фактичні обставини справи є реалізацією його права на захист. включаючи прагнення до пом'якшення покарання з урахуванням дачі повних і правдивих показань.

При зміні показань обвинувачуваним необхідно з'ясувати і перевірити причини, на які він посилається при цьому.

Для обґрунтування висновку в справі можуть використовуватися після перевірки попередні показання, якщо вони узгоджуються з усіма матеріалами справи і встановлена необґрунтованість зміни раніше даних показань. При порівняльній оцінці показань здійснюється їхнє зіставлення з іншими доказами, проводяться додаткові слідчі.

Якщо обвинувачуваний посилається на помилкову обмову, необхідно з'ясувати його думку про можливі мотиви останньої і чим вона підтверджується. В обвинувальному висновку, постанові про припинення справи, вироку в цьому випадку приводяться докази, якими це посилання спростовується чи підтверджується.

У випадку помилкової самообмови особі не відшкодовується збиток, заподіяний притягненням до кримінальної відповідальності, крім випадків, коли самообмова стала результатом незаконних дій у відношенні цієї особи.

Відмова обвинувачуваного від дачі показань, так само як і неповідомлення в ході допиту переконливих даних, що свідчать про його невинність, не є доказом винності.

Умовою допустимостіпоказань обвинувачуваного є фіксація на постанові про залучення особи як обвинувачуваного факту роз'яснення йому прав (ст. 142 КПК України).

Показання обвинувачуваного мають особливості, що обумовлені процесуальним положенням обвинувачуваного, забезпеченням йому права на захист[6] .

Обвинувачуваний завжди, більш ніж хто-небудь інший, особисто зацікавлений у результаті кримінальної справи. Тому на зміст його показань впливають цілі, переслідувані обвинувачуваним у справі (уникнути покарання за скоєний злочин, домогтися пом'якшення покарання щирим розкаянням, спростувати необґрунтовано пред'явлене обвинувачення і т.д.).

Обвинувачуваний не несе кримінальної відповідальності за дачу неправдивих показань і за відмову давати показання. Він може як цілком відмовитися від дачі показань, так і не відповісти на питання, що ставлять його в скрутне положення.

У показаннях обвинувачуваного можуть міститися помилки, обумовлені особливостями сприйняття, запам'ятовування і викладу обставин справи, аналогічні помилкам у показаннях свідків і потерпілих.

Визначена зацікавленість обвинувачуваного в результаті справи, можливість у зв'язку з цим дачі ним помилкових показань при відсутності кримінальної відповідальності за помилкові показання, а також можливість помилкових показань зобов'язують до особливо критичної перевірки й оцінки цього виду доказів.

Разом з тим обвинувачуваний у випадку обґрунтованості обвинувачення звичайно найбільше точно і повно обізнаний про обставини здійснення злочину, мотивах його, знає про співучасників, способи приховання злочину і т.п. Правдиві показання обвинувачуваного, що визнав свою вину, - один із засобів повного розкриття злочину, збирання і перевірки інших доказів у справі. Навіть при помилкових показаннях обвинувачувану, заперечення вини, їхня перевірка дозволяє більш усебічно досліджувати обставини справи, виключити помилкові версії.

Обвинувачуваний нерідко критикує, оцінює зі своєї сторони інші докази, зібрані в справі. Незалежно від суб'єктивних намірів обвинувачуваного показання його можуть бути використані для всебічної перевірки зібраних у справі доказів.

Показання особи, якій необґрунтовано пред'явлене обвинувачення, має важливе значення для підтвердження його невинності як самі по собі, так і у поєднанні з іншими доказами.

Показання обвинувачуваного служать встановленню істини по кримінальній справі і є засобом захисту осіб, притягуваних до кримінальної відповідальності. Недооцінка ролі цього виду доказів, як і їхня некритична оцінка, може привести до серйозних помилок.

У залежності від відношення обвинувачуваного до обвинувачення і змісту його показань прийнято розрізняти: показання обвинувачуваного, що визнає свою провину, показання обвинувачуваного, що не визнає себе винним, показання обвинувачуваного проти інших облич.

Отже, допит обвинуваченого є обов’язко