Реферат: Питання до іспиту з курсу Основи права
21. Суб’єкти цивільного права, їх загальна характеристика
Суб'єктами цивільно-правових відносин є фізичні та юридичні особи, які вступають між собою в цивільно-правові відносини з приводу майна та особистих немайнових благ. В окремих випадках суб'єктом зазначених відносин може бути держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
До фізичних осіб належать громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.
Юридичними особами визнаються організації, які створені шляхом об'єднання осіб та/або майна, наділені правоздатністю і можуть набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у судових органах.
В окремих випадках суб'єктом цивільних правовідносин можуть бути Україна як суверенна держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади.
23. Порядок та способи виникнення юридичних осіб
Юридична особа вважається створеною з моменту її державної реєстрації. Вона повинна мати: свій статут; або засновницький договір між учасниками; правоздатність; назву; органи; місцезнаходження (філії, представництва).
Юридичні особи наділені цивільною правосуб'єктністю, тобто цивільною правоздатністю та цивільною дієздатністю, що виникають водночас з моменту їх державної реєстрації.
Цивільна правоздатність юридичної особи визначається характером і змістом діяльності юридичної особи, що передбачена статутом або засновницьким договором між учасниками організації. Цивільна дієздатність здійснюється відповідними органами юридичної особи, які можуть бути як єдиноначальними, так і колегіальними (чи в поєднанні між собою).
Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права (на підставі установчих документів) та юридичних осіб публічного права (розпорядчим способом органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим та органом місцевого самоврядування).
Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ, інших формах, встановлених законом.
25. Поняття угоди. Види угод
Угоди – це вольові і правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме: на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Угоди бувають одно-, дво- або багатосторонніми. Якщо для виникнення угод достатньо волевиявлення однієї сторони, вона є односторонньою. Наприклад, розпорядження своїм майном на випадок смерті (заповіт) є односторонньою угодою, бо для складання і оформлення її необхідно волевиявлення тільки заповідача. До односторонніх угод належать також прийняття і відмова від спадщини (ст.ст.548, 549, 553 ЦК України).
За особливостями мети угоди поділяються на платні і безплатні, каузальні і абстрактні.
27. Види недійсних угод
Для того, щоб угода мала належну юридичну силу, вона повинна задовольняти ряд умов. Останні називаються умовами дійсності угод. До них належать умови: а) про форму; б) про сторони; в) про зміст угоди; г) про відповідність (єдність) внутрішньої волі і волевиявлення сторін.
Угода, укладена з порушенням зазначених умов, визначається законодавством недійсною. В ЦК України (ст.48) підкреслюється, що недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону.
Розрізняють угоди: абсолютно недійсні, або нікчемні; відносно дійсні, або заперечні.
Нікчемні угоди , їхню недійсність визначено безпосередньо у правовій нормі. Саме тому вони є недійсними вже у момент їх укладення незалежно від пред'явлення позову і рішення суду.
Заперечні угоди . Деякі угоди з дефектами суб'єктного складу волі все ж таки породжують права і обов'язки сторін, а отже, є дійсними. Проте їхня дійсність є нестійкою, нестабільною, оскільки законодавець надав право відповідним особам заперечувати угоди у суді або в арбітражі, а тому вони можуть бути визнані недійсними.
29. Поняття представництва. Сфера та межа дії представництва. Види представництва
Представництво може мати місце не тільки за власною волею суб'єкта цивільного права, а також у зв'язку з відсутністю у нього юридичної здатності чи фізичної можливості вчиняти юридичні дії.
Суть представництва полягає в тому, що угоди та інші юридичні дії представника викликають (породжують) юридичні наслідки (права і обов'язки) для особи, яку представляють.
Сфера представництва досить широка. Вона має місце між громадянами, між організаціями і громадянами, а також між самими організаціями (наприклад, за договором експедиції).
Види представництва. Залежно від того, ким визначається представник і на чому ґрунтуються його повноваження, розрізняють обов'язкове і добровільне представництво.
Характерними ознаками обов'язкового представництва, по-перше, є те, що представник і його повноваження встановлюються нормативними актами.
По-друге, особа, яку представляють, не приймає участі в призначенні представника.