Реферат: Податок на прибуток підприємств

Податок з власників транспортних засобів (додаток 7). Платниками податку з власників транспортних засобів та. інших самохідних машин і механізмів є як юридичні, так і фізичні особи, у власності яких є транспортні засоби.

Ставки податку встановлюються в частинах мінімаль­ної заробітної плати залежно від виду транспортного засо­бу та його вантажопідйомності. Для обчислення податку необхідно ставку помножити на показники потужності дви­гуна, які виражаються в кінських силах або в кіловатах потужності.

Юридичні особи, які за станом на 1 січня 1994 р. мають транспортні засоби іноземного виробництва, придбані за вільно конвертовану валюту, сплачують податок за підви­щеними ставками.

Контроль за сплатою податку з власників транспортних засобів здійснюють як податкові інспекції, так і державні автомобільні інспекції. Зокрема, технічний огляд автомобілів, які проводять автомобільні інспекції, не здійснюється без пред'явлення розрахункових документів про сплату податку з власників транспортних засобів. Податкові ін­спекції мають можливість проконтролювати сплату цього податку тільки в юридичних осіб, причому контроль може здійснюватися у два етапи: камеральна перевірка та до­кументальна. Камеральна перевірка провадиться в подат­ковому органі, куди платники мають подавати разом з ін­шими формами звітності і розрахунок податку з власників транспортних засобів. У цьому розрахунку платник наво­дить такі дані: марки автомобілів, що перебувають на балансі підприємства, та їх кількість, потужність двигунів, на основі яких і обчислюється сума податку, належна до сплати в бюджет. Документальна перевірка правильності сплати цього податку проводиться податковим інспектором безпосередньо на підприємстві разом із перевіркою правильності та своєчасності сплати інших податків. Для пе­ревірки використовуються книги чи картки обліку основних засобів та технічні паспорти відповідних транспортних за­собів.

Контроль за сплатою податку з фізичних осіб здійснює­ться лише державними автомобільними інспекціями під час технічного огляду автомобілів, що перебувають у приват­ній власності, а тому у відповідних платників з'являється можливість ухилення від сплати цього податку, якщо вони своєчасно не здійснюють технічного огляду свого автомо­біля.

У процесі реформування податкової політики є дуже важливим визначення подальших напрямків розвитку прямого і непрямого оподаткування, слід враховувати переваги і недоліки, які мають місце при справлянні цих податків.

Переваги прямого оподаткування:

· дають змогу встановити пряму залежність між доходами платника і його платежами в бюджет,

· пряме оподаткування є важливим фінансовим інструментом регулювання економічних процесів (інвестицій, нагромадження капіталу, сукупного попиту, ділової активності),

· соціальні переваги – пряме оподаткування сприяє розподілу податкового тиску таким чином, що більші податкові витрати припадають на тих членів суспільства, які мають більші доходи.

Існують певні недоліки:

· організаційного характеру – пряма форма оподаткування потребує складного механізму їх стягнення і обліку,

· бюджетного характеру – полягає у тому, що прямі податки не можуть забезпечити стабільні надходження до бюджету,

· контрольного характеру – складний механізм стягнення податку потребує розширення податкового апарату і розробки сучасних методів обліку і контролю.

2.Механізм функціонування податку на прибутку підприємства.

Дослідження основ прибуткового оподаткування під­приємств потребує визначення поняття доход підприємст­ва. З позицій оподаткування слід розрізняти валовий і чистий доход підприємства. Валовий доход відображає новостворену вартість і включає заробітну плату і чистий доход. Він визначається як різниця між виручкою від реа­лізації й матеріальними та прирівняними до них затратами. Визначення чистого доходу складніше, бо визначає­ться як рівнем матеріальних і прирівняних до них затрат, так і співвідношенням двох складових валового доходу. На рівні підприємств чистий доход має форму прибутку.

Існування двох показників доходу - валового та чисто­го - породжує проблему визначення об'єкта оподаткуван­ня. Вирішальним чинником виділення об'єкта оподаткуван­ня є відносини власності. З позицій прав власності всіх платників умовно можна поділити на дві групи. Першу складають платники, які одночасно є суб'єктами власнос­ті й трудової діяльності. Прикладом можуть служити ко­лективні підприємства, партнерства. Специфіка цих суб'єк­тів господарювання полягає в тому, що отриманий ними валовий доход тільки умовно можна розділити на заробіт­ну плату й прибуток. Тому й об'єктом оподаткування в даному випадку краще встановити валовий доход.

Другу групу складають платники, в яких має місце чіткий розподіл валового доходу на заробітну плату й прибуток. Реальність такого розподілу пов'язана з тим, що суб'єкти власності і суб'єкти праці не збігаються. Таки­ми є державні та приватні підприємства. В цьому випадку об'єктами оподаткування повинні бути окремо заробітна плата й прибуток. Саме такий підхід покладений в основу системи прибуткового оподаткування юридичних і фізичних осіб у країнах із розвинутою ринковою економікою.

Слід звернути увагу на те, що об'єктом оподаткування може бути також виручка від реалізації продукції, робіт, послуг. Однак це вже не належить до сфери прибуткового оподаткування. Надходження виручки від реалізації ще не означає отримання доходу, оскільки вона вся може бути спрямована на покриття проведених затрат. Більше того, затрати можуть перевищувати суму виручки від реалізації, тобто підприємство взагалі понесе збитки. Ця виручка — джерело доходу, а не доход. Вона може бути об'єктом тіль­ки непрямого, а не прибуткового оподаткування.

В Україні система прибуткового оподаткування під­приємств характеризується частою зміною об'єкта оподат­кування. Так, у 1991 році податок справлявся з прибутку, в 1992 - з доходу, в 1993 - спочатку з прибутку, а по­тім (з II кварталу цього року) - знову з доходу. В 1994 році об'єктом оподаткування залишався доход, а в 1995 знову здійснено перехід до оподаткування прибутку. В Україні відносини власності ще не набули такого рівня розвитку, щоб можна було чітко визначити об'єкт оподаткування, ви­ходячи з розглянутого вище підходу.

Перехід до оподаткування доходу викликаний тим, що внаслідок роздержавлення й приватизації власності, роз­витку економічної самостійності і самофінансування суб'­єктом управління підприємств (однак поки що не реаль­ним власником) фактично став трудовий колектив. Оскіль­ки нормування заробітної плати з боку держави скасоване, відбувається розмивання чітких меж між фондом оплати праці й прибутком. Заінтересованість трудових колективів у збільшенні насамперед заробітної плати викликає праг­нення до зниження частки прибутку в доході підприємства. Таким чином, у випадку оподаткування прибутку розвиток такої тенденції може призвести до різкого зменшення ве­личини об'єкта оподаткування, а значить, з одного боку, до падіння надходжень до бюджету, а з іншого - до втра­ти джерела фінансування інвестицій.

Регулювання пропорцій між фондом оплати праці й прибутком - найважливіша сфера економічних відносин. В економіці розвинутих зарубіжних країн оптимальність співвідношення споживання та нагромадження досягається через боротьбу інтересів найманого робітника і власника. Тому з боку держави не потрібні спеціальні важелі, які підтримували б дані пропорції на підприємствах, хоча опосе­редковано це досягається через різні ставки оподаткування доходів фізичних і юридичних осіб.

В Україні оподаткування валового доходу підприємств було зумовлене особливостями її економічного розвитку в сучасних умовах. Світовий досвід показує, що при встанов­ленні більш чітких відносин власності об'єктом оподатку­вання стає прибуток.

Система прибуткового оподаткування доходів під­приємств характеризується наведеною структурно-логічною схемою (додаток 1), з якої видно, що технічно справляння податку на прибуток і податку з доходів принципово не відрізняється. Неоднаковий тільки порядок обчислення об'єкта оподаткування.

Платники і ставки податку.

Визначення платників податку в системі прибуткового оподаткування юридичних осіб здійснюється виходячи з принципу загальності. Суть його полягає в тому, що не­залежно від об'єкта оподаткування - доходу чи прибут­ку - сплачувати податок мають усі юридичні особи, які здійснюють господарську підприємницьку та іншу комер­ційну діяльність і отримують від неї доходи. У зв'язку з цим відповідно до законодавства України платниками по­датку на прибуток є:

1. З числа резидентів - суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

2. З числа нерезидентів - фізичні чи юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерелом їх походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами України або законом.

Іноземним юридичним особам необхідно зареєструвати­ся у встановленому порядку за місцезнаходженням постій­ного представництва. Реєстрація повинна бути здійснена протягом місяця після початку або за місяць до закінчен­ня господарської діяльності. Відсутність реєстрації іно­земної юридичної особи, яка здійснює діяльність в Україні через постійне представництво, розглядається як прихову­вання прибутку (доходу), що підлягає оподаткуванню.