Реферат: Походження й розвиток психіки у філогенезі

Справді, для того, щоб зрозуміти природу психіки взагалі або специфіку психіки людини, необхідно дати відповіді на такі питання, як, наприклад: коли й чому в ході біологічної еволюції виникла психіка? - або: як розвивалася й ускладнювалася психіка?

Поглиблення у філогенетичну історію психіки неминуче підводить до питання про її об'єктивний критерій.

Очевидно, що, обговорюючи психіку тварин, не можна користуватися суб'єктивним критерієм: ми не знаємо й, напевно, ніколи не довідаємося, що почуває (переживає, відчуває) дощовий хробак або мураха. Тим більше немислимо порушувати таке питання відносно якихось істот, які жили в далекому біологічному минулому. Єдиний шлях тут - знайти об'єктивний критерій психіки, тобто такий зовні спостережуваний признак, що дозволяє затверджувати, що в даного організму є психіка.

Зрозуміло, що якщо будуть знайдені такі властивості зовнішнього поводження тварини, які пов'язані із психікою й саме з нею, то можна буде приблизно сказати, де перебуває границя, що розділяє непсихічні (допсихічні) і психічні форми існування матерії.

В історії природознавства існували різні спроби «локалізувати» психіку в природі. Серед них можна назвати теорію «панпсихізму», відповідно до якої душею наділена вся природа, у тому числі й нежива (наприклад, камені). Теорія «биопсихізма» приписувала психіку всьому живому, включаючи рослини. Навпроти, сильно звужувала коло власників психіки теорія «антропопсихізма»: відповідно до неї психіка існує тільки в людини, а тварини, як і рослини, тільки «живі автомати». Концепція «нейропсихизма» відносила психіку тільки до істот, що володіють нервовою системою й т.п.

У всіх цих уявленнях критерії психічного були зовнішніми стосовно форми існування організму (предмета). Психіка приписувалася істоті не тому, що вона виявляло певні властивості поводження, а просто тому, що вона належало до певного класу об'єктів; наявність же психіки в даного класу постулювалося аксіоматично.

Іншу групу теорій становлять ті, які виходять із внутрішніх, функціональних, критеріїв. Це більше сучасні теорії, і всі вони не опускаються в пошуках психіки нижче тваринного миру. Однак критерії, які вони висувають, приводять і тут до різної локалізації «порога» психічного. От деякі з них: здатність до пошукового поводження, здатність до «гнучкого» (на відміну від жорстко запрограмованого) пристосуванню до середовища, тобто до індивідуального навчання, здатність до «програвання» дії у внутрішньому плані й ін.

Немає необхідності зараз розбирати всі ці точки зору, їхньої подібності й розходження. Помічу, що сама їхня розмаїтість говорить про те, що ми маємо справу тут скоріше з дискусійними гіпотезами, чим з добре розробленими теоріями.

Однак серед таких гіпотез є одна, котра одержала найбільший розвиток і визнання. Вона належить О. М. Леонтьеву. Розглянемо її трохи більш докладно.

Як об'єктивний критерій психіки О. М. Леонтьев пропонує розглядати здатність живих організмів реагувати на біологічно нейтральні впливи. Біологічно нейтральні впливи - це ті види енергії або властивості предметів, які не беруть участь безпосередньо в обміні речовин. Самі по собі ці впливи не корисні й не шкідливі; ними тварина не харчується, вони не руйнують його організм.

Чому ж виявляється корисним їх відображати, або на них реагувати? Тому що вони перебувають в об'єктивно стійкому зв'язку з біологічно значимими об'єктами й, отже, є їхніми потенційними сигналами. Якщо живий організм здобуває здатність як відображати біологічно нейтральні властивості, так і встановлювати їхній зв'язок з біологічно істотними властивостями, то можливості його виживання виявляються незрівнянно більше широкими.

Розглянемо приклад. Звуком не харчується жодна тварина, так само як від звуку звичайної інтенсивності тварини не гинуть. Але звуки в природі - найважливіші сигнали живої їжі або небезпеки, що наближається. Почути їх - значить мати можливість піти на зближення з їжею або уникнути смертельного нападу.

Відбиття біологічно нейтральних властивостей виявляється нерозривно пов'язаним з якісно іншою формою активності живих істот - поводженням. До того процеси життєдіяльності зводилися до засвоєння живильних речовин, виділенню, росту, розмноженню й т.п. Тепер з'являється як би вставлена активність. Вона «вставлена» між актуальною ситуацією й біологічним вітальним актом - обміном речовин. Зміст цієї активності полягає в тому, щоб забезпечити біологічний результат там, де умови не дозволяють реалізуватися йому безпосередньо, відразу.

Уявіть собі на хвилину, що такою активністю володіли б рослини. Тоді вони повинні були б, наприклад, розбігатися при звуках, що наближаються, кроків або їдучої машини або перебиратися до ріки в посушливу погоду, а потім вертатися на місця з більше родючим ґрунтом. Оскільки рослини не «ведуть» себе таким чином, ми говоримо, що в них немає психіки. Навпроти, практично всі тварини виявляють сигнальне поводження, і на підставі цього ми вважаємо, що в них є психіка.

Тепер потрібно ввести два фундаментальних поняття, які пов'язані із запропонованим критерієм: це поняття «подразливість» і «чутливість».

Подразливість - це здатність живих організмів реагувати на біологічно значимі впливи.

Чутливість - це здатність організмів відображати впливу, біологічно нейтральні, але об'єктивно пов'язані з біотичними властивостями.

Коли мова йде про чутливість, «відбиття», відповідно до гіпотези О. М. Леонтьева, має два аспекти: об'єктивний і суб'єктивний. В об'єктивному змісті «відображати» - значить реагувати. Суб'єктивний аспект виражається у внутрішнім переживанні, відчутті, даного агента. Подразливість же суб'єктивного аспекту не має.

Припущення про те, що суб'єктивна форма відбиття вперше з'являється разом з реакціями на абіотичні подразники, є дуже важливою науковою гіпотезою. Через цього сам автор визнав за необхідне організувати її експериментальну перевірку.

Хоча гіпотеза Леонтьева ставиться до походження відчуття у тварин, перевірку її він міг організувати тільки на людині, використовуючи його здатність звітувати про свій суб'єктивний досвід.

В одній з основних серій досвідів у дорослих випробуваних вироблялася умовна рухова реакція на подразник, що не відчувається. Головне питання полягало в наступному: чи з'явиться разом з реакцією на нейтральний подразник його відчуття?

Приведу деякі подробиці методики. Випробуваний поміщав палець правої руки на електричний ключ, через який він міг одержувати досить відчутний удар струмом. Перед кожним ударом долонна поверхня руки горіла зеленим світлом протягом 45с ; коли світло вимикалося, відразу давався струм. Випробуваному говорили, що перед ударом струму його долоня буде піддаватися дуже слабкому впливу; якщо він навчиться вловлювати цей вплив, то зможе знімати палець із ключа до подачі струму, щоб випробуваний при цьому не знімав руку без усякого приводу, його повідомляли, що за кожну «фіктивну тривогу» він буде в наступній пробі каратися струмом. Головний об'єктивний результат досвідів полягав у тому, що випробувані навчилися заздалегідь знімати руку із ключа у відповідь на засвітло долоні. Головна суб'єктивна подія при цьому укладалося в появі неясних, недиференційованих, але все-таки досить помітних відчуттів у долоні. По звітах випробуваних ці відчуття й були основою для зняття руки із ключа.

У додаткових серіях того ж дослідження були встановлені принаймні ще два важливих факти. По-перше, виявилося, що якщо випробуваний не попереджався про засвітла, що випереджають, і не намагався їх «уловити», то не виникало ні об'єктивного, ні суб'єктивного результату: у нього не вироблялася умовна рухова реакція (зняття руки із ключа) на засвітла руки й не виникало відчуття цих впливів. Іншими словами, було доведено, що незмінною умовою перетворення впливів, що не відчуваються, у що відчуваються є стан активного пошуку організму (або суб'єкта) .

По-друге, з'ясувалося, що описані шкірні відчуття виникали не слідом за виробленням умовної рухової реакції, а, навпаки, до її; вони були неодмінною умовою такого вироблення. Іншими словами, відчуття засвітла завжди опосередковувало зняття руки.

Цей результат Леонтьев зв'язує з одним з фундаментальних методологічних положень марксистської психології про те, що відчуття як елементарна форма психічного - це не явище, що надбудовується над умовно-рефлекторними процесами й не має ніякої функції. Навпаки, воно становить необхідну ланку умовного пристосувального акту. Функція цієї «ланки» - орієнтувати організм щодо значимих умов середовища, опосередковувала його вітальні пристосувальні акти.

Перейду до питання про адаптивне значення психіки. Все сказане вище підготувало відповідь на питання, чому в ході біологічної еволюції виникла психіка? Матеріалістичне природознавство відповідає на нього так: тому що психіка забезпечує більше ефективне пристосування до середовища.

Розвиваючи це уявлення, радянський учений Северцов звернув увагу на два принципово різних способи пристосування живих організмів до змін умов середовища (1) шляхом зміни будови й функціонування органів і (2) шляхом зміни поводження без зміни організації.

Перший спосіб був загальним у рослин і тварин; другий мав місце тільки у тварин, і був пов'язаний з розвитком психіки. Усередині другого (поведінкового, або психічного) способу пристосування Северцов виділив, у свою чергу, два різних напрямки.

Одне з них складалося в повільних змінах наслідуваних форм поводження - інстинктів. Еволюція інстинктів відбувалася під впливом повільно, що протікають змін, зовнішнього середовища. Її темпи збігалися з темпами зміни морфологічної організації тварин.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--