Реферат: Походження термінів Русь та Україна
Згодом, коли Гетьманщина послабла в боротьбі з трьома ворожими силами» наша державно-національна назва вернулась на якийсь час назад до свого первісного, топографічного значіння: поляки звали Україною середнє Подніпров`я, (Київщину), москалі — Слобожанщину. Для одних і других були це тільки «окраїни» опанованої? ними землі. Рівночасно москалі почали називати Гетьманщину «Малоросією», штучною назвою, що хоч і мала за собою деяку історичну традицію, (вперше назвав себе князем «Малої Руси» мабуть Юрій Тройденонович на документі з 1335. p.) але витворили її штучно царгородські патріархи, щоб відрізнити галицько-волинські єпархії від північних, московських, що по їхньому належали до «Великої Руси».
Щойно в XIX ст., коли наш народ пробудився до нового культурно-національного й політичного життя, відзискала національно-державна назва Гетьманщини свої, хвилево затрачені права. Не всилі відібрати москалям загарбаної нам назви «Русь», ми свідомо вернулись до назви «Україна» й «український» як тої, що ознаменовувала наші державно-творчі змагання від Сагайдачного до Мазепи.
З того часу назва Україна прийнялася, як загальна й одинока на означення краю та народу, що займає власну, національну територію, що сторіччями творив власну культуру народу, що береже власних історичних традицій, та леліє власні, національно-політичні ідеали.”
Останнім часом деякі дослідники у питанні походження назви "Русь" знову повернулись до старої філологічної точки зору, що пов'язувала її етимологію з фінським "Ruotsi" ("Швеція"). Але в даному випадку це тільки подібність звучання. Польський історик Х.Ловмянський, якому належить найбільш ґрунтовне і повне дослідження цього питання, вважає, що лінгвісти, котрі виводили слово "Русь" виключно з "Ruotsi", перевищили межі своїх дослідницьких можливостей.
Обидві назви могли розвиватись у цей час незалежно одна від одної. Назва "Русь", згідно з думкою вченого, первісне мала географічний зміст і здавна означала територію Середнього Подніпров'я. В процесі утворення тут держави вона стала її назвою, а пізніше, очевидно, набула також етнічного та соціального значення.
Німецький славіст Людольф Мюллер виводить термін "руси" від скандинавського етноніма "Ruderer". Він переконаний, що всі раніші джерела (Бертинські аннали, Руський літопис, трактат Костянтина Багрянородного "Про управління імперією") називають "русами" скандинавів. Усвідомлюючи значну звукову розбіжність між "рудерами" і "русами", Л.Мюллер вважає, що останній термін був не самоназвою скандинавів, а їх слов'янським еквівалентом.
Розділ 4. Територіальна або географічна теорія.
Розглянемо тепер точку зору тих істориків, які вважають походження назви “Русь” географічним . “Короткий довідник з історії України” (вид 1994р.) зазначає: “Україна вперше згадується в Іпатіївькому літописі від 1187р. Назва означала поняття “край”,”земля”. Її територія – основа держави Київської Русі в ІХ-ХІІст ”.
Дуже цікава точка зору Сергія Шелухина, який на серйозному дослідницькому матеріалі у науковій роботі “Назва України” доказує, що термін “Русь” має географічне походження – як “територія”, “земля”:” Назва території Україною не менш стародавня, як назва Руссю. Слово Україна місцевого простонародного походження і в своїй появі звязане з територією. Слово Русь невідомого походження і спочатку прикладалося до людей певного зайняття, а по тих людях перейшло на опановану ними територію, після чого перейшло і на иншу людність тої території. Слово Україна, бувши простонародним, потім зробилося і книжним, а слово Русь, ставши книжним, потім робилося і народним, хоч зробитися ним і не встигло.
Славяне розселились по ріжних місцях ще до Різдва Христового, а коли саме — не відомо. Ще до київського літопису вісти про славян ми стрічаємо у Геродота, Орігена, Птоломея і ин. Славяне розселялися родами по ріжних місцях, там змішувалися з тубольцями, потім приймали в себе кров тих племен, що приходили до них пізніше, і таким чином утворилися ріжні славянські, між собою окремі народности: московська, українська, польська, чешська, сербська, болгарська і ин.
Кожна з тих народностей має історію свого імени і історію назви своєї землі.
Московська народність утворилася з мішанини Славян з переважаючою кількістю фінських і урало-монгольських племен. Саме слово "Москва" фінське. В українській народності сих домішок немає.
Археольогична наука установила, що Київ існував уже не менш, як за 100 років до Р. X. Значить, і український нарід тоді вже був. Коли саме він оселився на землі, яку займає й нині, не відомо. Але-ж археольогичні роскопки могил на Полтавщині, Київщині, Чер-нигівщині, Поділлі і в ин. місцях України, з похоронами в тих могилах ще до хрещення Русі, показали знайденими в них зернами хлібів, знаряддям і ин. предметами, що український нарід ще до прийняття христіанства був уже народом хліборобським, а значить осілим на нинішній своїй території. Се потверджується й иншими науковими даними. Як тоді звав себе і свою землю український нарід — не відомо. Але-ж у всякому разі не Русью, бо се імя, як видно хоч би з київського літопису, з'явилося в Київі тілько в другій половині IX віку після Р. X. і було назвою спочатку тілько для князя та його вояків чужинців.
На території, яку залюднює український нарід, на памяти історії пробували Скифи, Сармати (Алане або Роксолане, Осетини, Перси), Чорні Клубуки, Печеніги, Половці, Кримські Татари, Греки, Готи і ин. народи. Без сумніву, в українській крови є домішка усих оттих народів. Не дурно територія України у книжників зветься також Сарматією і Роксоланією, а народ український зветься також народом сарматським, роксоланським. Осередок української народности залюднював Придніпровя і взагалі всю систему річок, які впадають в р. Дніпр, що звався у Греків Бористеном. Геродот тих Славян звав Скифами — оратаями, бо вони орали поле, щоб сіяти хліб. Таке призвіще по своїй природі спільне з літописною назвою Українців Полянами, бо кожен сіяв хліб, жив з поля і вів хліборобське життя. Але-ж сі поля йому доводилося здобувати і обороняти од ріжних сусідів і кочівників мечем, а тому він мав їх в своїм володінні стілько, скілько був у силі собі украяти і оборонити мечем. Тому його земля, його поле — се його україна.
Великий знавець української народної мови проф. Максимович пише, що у Українців українок) зветься поле. (Макс., т.ІІІ, 365.)
Цілком зрозуміло, що кожна з народностей, додаючи до славян-ського пня своєї крови, вносила туди і свою психіку, чим в мішаній народности утворювалася нова психіка. Позаяк домішки до московської, польської і української народностей були між собою цілком ріжні, то і психіка у сих народностей вже через се одно стала не однакова, а кожна з них має свою окрему, особливу, приналежну тілько їй психіку. Се яскраво й виразно одбилося на звичаях, побуті, праві, релігії (навіть прийняте згодом грецьке православіє, напр. у Московців і Українців перетворилося в дві не тілько одмінні, а ріжні релігії), а особливо яскраво одбилося на словотворі і на мові кожної з народностей, бо мова — то вираз душі народности.
Змісту і значіння українського слова "україна" ніяк не можна поясняти змістом і значінням такого-ж по голосові московського слова, як се зробили з поясненням слова "Україна" проф. Грушев-ський, проф. Лінніченко, Цеглинський, Барвин