Реферат: Політична концепція Фрідріха Ніцше
Неможливо було б розгорнути політичну концепцію світосприйняття у Ніцше не визначившись з поняттям права у його теорії. Логічним постає той факт, що і право у філософа буде ніби збоченим, ірраціональним. В цілому в Ніцше право – це право сильного. Іншого не дано. Лише сильна людина може створювати закони, яким підкоряться усі інші (окрім знову ж таки сильного). Тобто філософом розвивається аристократична концепція права.
Право для Ніцше, це щось другорядне, похідне від волі до влади, її рефлекс. З цих позицій він атакує різні версії історично прогресивної інтерпретації природно-правової доктрини, відкидаючи ідеї свободи і рівності в людських відносинах,[3] обґрунтовує правомірність привілей, переваг і нерівностей.
Нерівність прав Ніцше розглядав як умову того, що права взагалі існують. Право є перевага. А переваги завжди у еліти. Не надто важливо які вони: соціальні, юридичні, фінансові. Право оспорюється тільки силою, і нею ж установлюються нові права.
„Неправота – казав він – ніколи не заключається в нерівних правах, вона заключається в посяганні на рівні права.” Справедливість, за Ніцше, складається з того, що люди не рівні, і правова несправедливість, таким чином, виходить з принципу нерівності правових посягань різних суб’єктів – в залежності від того, відносяться вони до сильних, чи представляють собою частину натовпу. Людина сама по собі, вирвана з суспільства, не має ні прав, ні гідності, ні обов’язків.
Право, за Ніцше, результат війни і перемоги. Він солідарний з „правовим інстинктом” предків: „Переможець отримує переможеного з дружиною, дітьми. Усім майном. Сила дає перше право, і нема права, яке в своїй основі не було б конфіскацією, насиллям узурпацією.
Ніцше повністю відкидав решта трактувань походження права та намагався подати свої погляди з точки зору війни та переможця.
З такого розуміння права логічно вникає право агресії. Тобто Ніцше таким чином узаконює війну. З цього випливає, що він не тільки її оспівує а й доказує, що людина має право убивати, палити села, ґвалтувати жінок, катувати ворогів. Тоді переможець, як вище зазначалось, стає варваром. Він з „аристократа духу” перетворюється на того, кого він зневажає – покидька, мерзотника. Про яку ж культуру можна тоді говорити? Вбивця не створює культуру. Її створюють митці, яких Ніцше так зневажав. Отже право сильного – шлях до руйнації.
Потрібно зазначити, що така позиція Ніцше досить примітивна. Права аристократії укладає сама аристократія. Чому ж народ не може укладати свої права, адже його більше, і значить він сильніший?
Автору інтересно як Ніцше розв’язував протиріччя культури і права сильного. Дикі орди варварів знищили неповторну культуру Риму (яким він так захоплювався). Тобто тут іде протистояння між силою і культурою. На чий бік стане філософ? Що йому імпонує більше: сила дикуна (з його правом) чи дух аристократа (з його неперевершеністю).
Автор може зазначити тільки одне. Може суспільство і зароджувалось з правом сильного, та жити має по праву мудрого. Тільки розум визначає критерії права, тільки у освіченої людини може бути висока правосвідомість, і нарешті, тільки реакційність Ніцше могла народити таку форму права. Право сильного це не прогрес – це застій. Погляд філософа не міг принести нічого нового в це питання. Як і християнські ідеологи Аврелій Августин (проповідував рабство) та Фома Аквінський (прихильник феодалізму), які підтримували антилюдські політичні ідеї, так і Ніцше проповідував думки, котрі не могли забезпечити культурний розвиток ідей права та правового суспільства.
3.5 Погляди на соціалізм.
Одного разу Ніцше сказав: „Ламати легко – творити важче”. Проте ця теза не завадила йому нищівно критикувати політичні концепції лібералізму й демократії. Перепало і соціалістичній ідеології. Живучи в час інтенсивного розвитку останньої, він не міг не звернути на неї уваги.
Зрозуміло, що соціалізм категорично не подобався філософу. Вся європейська культур?