Реферат: Політична обстановка в Україні по весні-восени 1917р
Він був першим кроком відродження нації на шляху відновлення своєї державності й одночасно могутнім організаційним засобом. Підтримкою Конгресу Центральна Рада прагнула набути більшого авторитету, як керівний орган національно-територіальної автономії для України. Конгрес закликав до організації національних комітетів у всіх містах і селах та теріториальних колективів із представників національних меншин з метою згуртування українського суспільства на національно-державному грунті.
Важливе значення для процесу державотворення мало обрання на Національному Конгресі 150 членів Центральної Ради. Цим був покладений початок формування керуючої установи України.
Якщо до Національного Конгресу вплив Центральної Ради обмежувався, по суті, рамками Київа, то після його проведення почався інтенсивний процес зростання її впливу на провінції. Поступово всі регіони України визнавали Центральну Раду вищим загальноукраїнським органом, а Київ з губерніального міста перетворився на столицю.
Отже, масовий характер національно-визвольного руху, участь у ньому різних соціальних верств, об”єднаних прагненням позбутися імперської залежності, відновити українську державність, утвердити в ній новий демократичний лад, свідчили про його переростання в національну революцію.
Проте, авторитет Центральної Ради тримався виключно на моральному впливі. Вона не мала реальних важелів влади для реалізації своїх рішень Щоб виправити становище, 21 квітня (4 травня) 1917 р. засіла новообрана Центральна Рада. Було прийнято рішення створити Малу Раду з функціями виконавчого органу (в кількості 33 чол.). Таким чином, а цього дня Центральна Рада стала фактично національним парламентом України та її урядом водночасно.
2. Політична обстановка в Україні восени 1917 року. III Універсал Центральної Ради.
У вересні-жовтні 1917 р. в політичному житті України сталися великі зміни. Значно зміцнили свої позиції українські партії, особливо УПСР та УСДРП. Разом з цим в політичну боротьбу в Україні все активніше стали втручатися більшовики.
Розстановку політичних сил, що складалася в Україні в жовтні – листопаді 1917 р., значною мірою характеризують вибори до Всеросійських Установчих Зборів. Найбільший успіх у виборах мали українські есери разом з Селянською спілкою і українськими соціал-демократами. Вони зібрали по Україні 75% голосів, із них переважна більшість належала українським есерам з Селянською Спілкою. Це свідчить про те, що в дову Центральної Ради українські політичні партії зуміли провести велику конструктивну роботу і вивести значну частину українського народу з-під впливу російських політичних партій. Разом з тим, аналізуючи результати виборів у Всеросійськи Установчі Збори , не можна не звернути увагу на тривожний симптом поширення більшовитських впливів на території України, де більшовикам вдалося зібрати 10,8% голосів. Зростала їх популярність у військах. Лише на Південно-Західному фронті ця партія отримала практично втричі більше-30,8%
Вільні від будь-яких зобов”язань і використовуючи всі засоби, які моглиб їх привести до влади, більшовикина противагу меншовикам та есерам обіцяли негайний мир, землю пропонували захоплювати явочним порядком, заперечували активні військові дії, підтримували солдатські прагнення до ліквідації суворої армійської дисципліни та апарату командування і при цьому “стояли” за повне самовизначення народів країни. Малоосвічені маси робітників, селян і солдатів не були спроможними критично сприйняти демогогічні гасла більшовиків. Однак, політичне обличчя партій визначається не стільки її програмою, як поведінкою у відповідаль моменти життя країни, тими засобами, якими вона користується у боротьбі політичних сил.
Однією з характерних ознак цієї добу є також падіння авторитету Тимчасового ураду. Будучи невід”ємною частиною суспільства, армія в одних формах переживала кризу влади. Вже напркінці жовтня 1917 р. російська армія перебувала у кризовому стані.
Слід відзначити, що якщо в Росії опозиційні більшовиками сили формувались під проводом військового командування, то в Україні стрижнем такого фронту була Центральна Рада та Генеральний Секретаріат. Одним із основних завдань антибільшовицького фронту в Україні стала охорона Київа і підготовка його до майбутніх боїв з більшовиками. 25 жовтня, вночі, відбулося спільне засідання Виконавчого Комітету Центральної Ради з революційними організаціями київа. Обговоривши ситуацію в Україні в зв”язку з Петрогадськими подіями, Центральна Рада постановила утворити Революційний Комітет для охорони революції на Україні.
Проте цей альянс, як новостворений Комітет, не мав довгого життя. На надзвичайному засіданні Київської міської ради, а також на засіданні Малої Ради, що відбулося 26 жовтня, есери, менщовики висунули перед Центральної Радою вимогу висловитися проти більшовитського перевороту.
Враховуючи це, а також під тиском Козачого з”їзду Південно-Західного фронту. 26 жовтня Центральна Рада прийняла революцію, що засуджувала повстання в Петрогаді.
В той же час, коли в Петрограді готувався і був здійснений жовтневий переворот, в Києві проходив 3-й Всеукраїнський Військовий з”їзд (20-29 жовтня 1917 р.).
Намагаючись протидіяти більшовицьким впливам, Центральна Рада почала активно проводити самостійну політику. 7 листопада був виданий 3-й Універсал Української Ради, в якому проголошувалось, що Україна стає Українською Республікою, не відокремлюючись від Російської Республіки і зберігаючи її єдність.Цим же Універсалом на території Української Народної Республіки скасовувалось право власності на поміщицькі землі та на нетрудових господарств сільськогосподарського значення, удільні, монастирські та церковні. Визнаючи, що земля повинна перейти у власність народубез викупу, Центральна Рада доручила Генеральному Секретаріату виробити закон про порядок розподілу землі земельними комітетами до Українськиї Установчих Зборів. Але випущений раніше поширений на Україні більшовицький “Декрет про землю” негативно вплинув на окремі прошарки безземельного і малоземельного селянства. Тривалий час Центральна Рада не могла також вирішити питання про припинення війни.
СУТЬ ТА ПРИЧИНИ ВІЙСЬКОВОГО КОНФЛІКТУ
МІЖ УНР ТА РАДНАРКОМОМ
Активні дії української сторони в швидкому часі відкривали справжні наміри Раднаркому відносно національно-визвольного руху на Україні. 28 листопада 1917р. одразу після наказу Генерального Секретаря у військових справах С.Петлюри про українізацію 21 дивізії та 20 запасних полків від 22 листопада 1917р. вийшло протилежне розпорядження Криленка. Згідно цього розпорядження формування національних полків могло мати місце лише при згоді більшовицького Верховного комадування і підпорядкування національних частин. Анологічним чином було вирішені і питання українізації Черноморського флоту, яке розглядалося наприкінцілистопада в законодавчій Раді Морського відомства, створеного при більшовицькому уряді. Опинившись біля керма влади, більшовицьки лідериперестали поширювати право самовизначення народів та такі життєво важливі для них регіони як Україна. Натомість їх дерективи були скеровані на підпорядкування України владі Раднаркому та створення на її території бази для подальшої військової експансії.
Незважаючи на наказ Генерального секретаря у військових справах від 29 листопада 1917р. про те, що військові ешелони не мають права не виїжджати, ні переїжджати через теріторію України без спеціального дозволу Генерального Військового Секретаріату й відповідних органів. Раднарком почав зосереджувати на територію України значні військові сили для боротьби з Каледіним. Проте Центральна Рада не пропустили на Дон більшовицьких військ.
Одним із аргументів, яким користувалися більшовики у своїй агітації проти Української Центральної Ради, було звинувачення її у підтримці антибільшовицького виступу на Дону, який очолив генерал Каледін. Отже Україна опинилася між двома ворогуючими силами. Виникла реальна загроза бути втягненою у війну між Більшовиками та Доном. В такій ситуації Український уряд всіма силами намагався дотриматись нейтралітету. Проте реально зберегти нейтралітет через агресивність і експансію більшовицьких лідерів не вдалося. Через Україну для боротьби з Каледіним Раднарком направив свої війська. Перед Центральною Радою постала дилема – або пропустити їх, і таким чином втчгнути себе у війну з Доном, або ж роззброїти більшовицькі загони, що самовільно порушили нейтралітет УНР. Вона вибрала останнє. Раднарком надіслав у Київ ультиматум, в якому поставив перед Центральної Радою вимогу припинити переміщення українських частин на фронті, припинити роззброєння радянських полків та червоногвардійських загонів і створити більшовицьким військам сприятливі умови для боротьби з Каледіним. У відповідь на цей ультиматум Генеральний Секретаріат Надіслав Раднаркому ноту, в якій рішучим чином відкликались всі спроби втручання Раднаркому в справу будівництва державного та політичного життя в Народній Українській Республіці.* Таким чином Центральна Рада опинилась в стані відкритої війни із Раднаркомом. Від цього часу політика Раднаркому відносно України визначилась двома основними напрямками: військовою агресією та насильницькою совєтизацію.
Незважаючи на те, що формально більшовицький уряд Росії оголосив війну Україні, воєнні дії між двома країнами відразу не розпочалися. Справа в тому, що в разі відкритого конфлікту з УНР більшовицька Росія опинилася б на позиції явного агресора проти українського народу, а це не вписувалося в заяви більшовицьких лідерів про “світову революцію”. Особливі надії більшовики поклали на Всеукраїнський З'їзд Рад, який розпочав свою роботу 4 грудня 1917р. в Києві. На з’їзд прибуло близько 1500 делегатів, в тому числі українських військових організацій всіх фронтів, а також Балтійського та Чорноморського флотів. 6 грудня з’їзд висловив повну підтримку Центральній Раді. Більшовики, усвідомивши, що розстановка політичних сил на з’їзді склалася не на їх користь, демонстративно залишили з’їзд ще 5 грудня. А 11-12 грудня силами більшовиків був проведений з’їзд у Харкові, який на той час був уже окупований російськими більшовицькими військами. Результатом стало проголошення 12 грудня 1917р. На Україні владу Рад. На з’їзді був обраний Виконавчий Комітет, який і утворив так званий маріонетковий уряд “Український Народний Секретаріат”. Отже, на Україні встановилось двовладдя: влада Центральної Ради, законно обраної народом, і влада самозваного більшовицького Народного Секретаріату, який проголосив Україну Республікою Рад.
ПОЧАТОК ТА ХІД ПЕРШОЇ УКРАЇНСЬКО-БІЛЬШОВИЦЬКОЇ ВІЙНИ
(25 грудня 1917р. – 1березня 1918р.)
25 грудня 1917р. Головнокомандуючий більшовицькими військами на Україні
В. Антонов - Овсієнко дав наказ до загального наступу проти української армії. Загальна кількість більшовицьких військ становила близько 30 тис.чол., в їх розпорядженні було 10 гармат і 10 бронепоїздів.
Українські частини вели бої нескоординовано, без належного керівництва, крім того здеморалізовані більшовицькою пропагандою – віддавали більшовикам міста, за малим винятком, без бою.
В розпал збройної боротьби між українськими та більшовицькими військами, 9 січня 1918р., Центральною Радою був прийнятий IV Універсал, який проголошував самостійність Української Народної Республіки.
Після IV-го Універсалу на Україні відбулася урядова криза. В.Винниченко та інші міністри подали у відставку. Був сформований новий український уряд. Який отримав назву Ради Народних міністрів.
У такій обстановці київські більшовики в ніч з 15 на 16 січня розпочали повстання проти Центральної Ради. Основною базою повстання був завод “Арсенал”. 16-17 січня повстання охопило всі райони Києва. Із 20-тисячного війська, яке повинно було охороняти столицю України, на захист Центральної Ради виступило лише близько 3 тис. Бійців українських частин., їх силами повстання було ліквідоване. 23 січня був зайнятий Арсенал. Проте в цей же день до Києва підійшли більшовицькі війська. По військам 1-ї та 2-ї більшовицьких армій Муравйовим був виданий наказ № 9. згідно якого в Києві повинні бути знищені всі “офіцери і юнкери, гайдамаки, монархісти...”. В ніч з 26 на 27 січня український уряд разом із трьома тисячами бійців був змушений евакуюватись в напрямку Житомира.
Висновки
Перемога Лютневої Революції у Петрограді стала доленосною подією в історії українського народу, впритул підвели його до здобуття своєї державності, як запоруки вільного національного і політичного розвитку. Масовий національно-визвольний рух, що розпочався в Україні після падіння російського самодержавства. Відбивав закономірний процес відродження української нації. Він виник стихійно, на грунті національного піднесення всіх сфер суспільно-політичного суспільства.
Одним із перших здобутків національного руху було утворення української Центральної Ради, до якої на цілком добровільній основі увійшли представники усіх діючих тоді українських політичних партій і організацій.
В січні 1918 року Центральна Рада зазнала поразки, а разом з нею і Українська Народна республіка її доби.
Причинами поразки Центральної Ради стали як внутрішні прорахунки її керівництва, так і несприятливі для України зовнішні чинники.