Реферат: Політичні партії сутність функції типологія

Термін "партія" (від лат. рагtіо - ділю, розділяю) у перекладі з латини означає частину якоїсь великої спільноти. Політична партія - це організована частина сус­пільства, члени якої об'єднуються з метою вибороти владу в державі та ут­римати її. У Законі України "Про об'єднання громадян" політична партія визначається як "об'єднання громадян - прихильників певної загально-на­ціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місце­вого та регіонального самоврядування і представництво в їх складі".

У Давньому Римі точилася боротьба між партією оптиматів (пред­ставники патриціанської знаті) та партією популярів (представники пере­важно сільських плебеїв).

У середні віки існуючі політичні угрупування - "партії" - виступали тимчасовими об'єднаннями. Їх виникнення було наслідком боротьби між різними верствами суспільства. Так, боротьба між Священною Римською імперією і папством у XII - XV ст. ст. вилилася у боротьбу між партією гвельфів (представники інтересів торговельно-ремісничих верств, при­хильники світської влади римського папи) і партією гіббелінів (захищали інтереси феодалів, виступали на підтримку сильної імператорської влади).

Прототипи сучасних політичних партій з'явились у період ранніх бур­жуазних революцій. Проте повністю вони сформувалися у часи Великої Французької революції - конституціоналісти, жирондисти, якобінці. У США після проголошення незалежності наприкінці XVIII - на початку XIX ст. виникли партії федералістів і антифедералістів. У Великобри­танії консервативна партія (відстоювала інтереси земельної аристократії та вищого духівництва англіканської церкви) заснована 1867 р., а лібе­ральна (репрезентувала інтереси дворянства, торговельної та фінансової буржуазії) сформувалася в середині XIX ст.

Політичні партії у сучасному розумінні остаточно сформувалися лише в середині XX ст. одночасно з еволюцією виборчого права в напрямку до утвердження прямих, рівних, загальних виборів при таємному голосу­ванні. У сучасному світі налічується понад вісімсот партій, які об'єдну­ють близько сотні мільйонів членів.

Перші наукові уявлення про партії пов'язані з такими мислителями та політичними діячами, як Монтеск'є, Руссо, Дж. Вашинг­тон, Дж. Медісон, Токвіль, Берк. Істотне місце проблемам по­літичних партій приділяли мислителі початку XX сторіччя М. Вебер, Г. Моска, Парето, Міхельс, Дж. Брайс та ін.

Послідовники теорії Руссо про всезагальнс благо розглядали партії як зло, як засіб роз'єднання суспільства, як вияв домінування вузькогрупових інтересів над інтересами народу. Приблизно так само оціню­вали роль партій й "батьки-засновники" Конституції США Дж. Вашингтон, О. Гамільтон та ін. Але навіть вони, а тим більше їх наступники, не могли не зважати на те, що люди мають відмінні політичні уподобання, у т.ч. й щодо таких засадничих понять як свобода, рівність, справед­ливість.

Серед чинників, які викликають утворення політичних партій, такі:

• наявність у певних соціальних груп специфічних інтересів, реалізація яких вимагає утворення партій;

• різні погляди щодо політичного устрою суспільства та інших кон­кретних політичних питань;

• незадоволення частини суспільства своїм становищем та наявність нагальної потреби діяти, щоб змінити його;

• наявність міжнаціональних конфліктів та міжконфесійних протиріч, коли партії формуються насамперед навколо національних чи релігійних ідей.

Виникнення партій не є випадковим явищем. Їхня поява зумовлена об'­єктивними потребами розвитку суспільства; вони є центром кристалізації політичних інтересів. Засобом контролю діяльності уряду, розвитку де­мократії, громадянського суспільства, формування громадської думки.

Історичний досвід показує, що партії можуть виникати на базі політич­ного руху або громадського об'єднання певної групи людей, перетворюю­чись на організацію для досягнення своєї мети шляхом розгортання по­літичної діяльності.

Уявлення про ту чи іншу партію дають:

1) мета партії - завоювання й здійснення влади окремо або в коаліції;

2) характер організації партії;

3) зміст ідеології партії;

4) діяльність партії щодо забезпечення соціальної бази, підтримки з боку населення.

За визначенням М. Вебера, партії у своєму розвитку пройшли три стадії: аристократичне угрупування, політичний клуб, масова партія. Проте ці стадії пройшли лише дві англійські партії - лібералів і консерва­торів. Більшість політичних партій формувалися як масові.

На першому, аристократичному, етапі партії були своєрідними кла­нами, згрупованими довкола правлячої верхівки. До них входили вибрані члени найближчого оточення правителів. Етап політичного клубу пов'яза­ний з ускладненням соціально-політичної структури суспільства, виник­ненням плюралізму і конкуренції у сфері політики. Партії набувають чіткішої організації та ідейно-політичної побудови. З клубних структур виникло чимало буржуазних політичних партій. У другій половині XIX ст. у Європі виникають масові партії, які характеризуються великою кількістю членів, більшою організованістю, впливовістю на широкі вер­стви суспільства. Першою масовою партією було створене у 1861 р. Лібе­ральне товариство реєстрації виборів в Англії.

На еволюційно-історичному шляху розвитку партій можна виділити такі головні характерні етапи:

1) Зародження нової партії в надрах старої державної, законодавчої та політичної системи як відповідна реакція на загострення протиріч у суспільстві.

2) Боротьба партії за владу: пошук засобів, форм, методів, сил, здат­них дестабілізувати та дискредитувати державний лад і правлячу партію;

поразка або перемога усіх громадських сил, які стоять за нею і підтриму­ють її.

3) Конструювання нового державного і законодавчого механізму: про­ведення кадрової політики, яка б відповідала інтересам правлячої партії;

визначення своєї ролі в державному механізмі.

4) Формування матеріально-технічної бази діяльності партії та фінан­сових джерел її існування;

5) Систематична розробка партією головних напрямків її діяльності з одночасним розвитком її організаційної структури, форм і методів роботи з метою запобігання загостренню протиріч.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--