Реферат: Політичний менеджмент виборчої кампанії: формування стратегії та тактики

„Апаратна” стратегія виборчої кампанії передбачає всіляке використання в процесі її організації різних засобів (наприклад, ЗМІ) і технологій, спрямованих на те, щоб у процесі виборів використати ресурси „керівництва”. Цей підхід не можна повністю зводити до використання адміністративного ресурсу: така стратегія в умовах сучасної України має невеликі шанси на успіх. Йдеться про використання всієї сукупності методів і технологій впливу на електорат керівництвом країни, регіону. Це навряд чи спрацює на виборах до Верховної Ради (тим не менше, представники влади постійно „відхрещуються” від натяків на його використання), але може спрацювати на місцевому рівні – на виборах до органів місцевого самоврядування [16, c. 63 - 68].

„Соціально-економічна” стратегія організації виборчої кампанії базується на орієнтації на винятково економічні інтереси різних груп виборців. Справді, врахування економічних інтересів населення є реалізацією однієї з ключових моделей поведінки електорату, а саме моделі раціонального вибору, вірніше – такого її різновиду, як модель економічного голосування. Головна проблема лише в тому, що, на жаль (маємо на увазі інтереси організаторів виборчих кампаній), економічні інтереси різних груп населення відрізняються, а інколи й суперечать одні іншим. Тому така стратегія найчастіше спрацьовує тоді, коли партія (чи виборчий блок) віддзеркалює економічні інтереси певних соціальних груп, наприклад, підприємців, робітників чи пенсіонерів. Коли ж партія розраховує на репрезентацію загальнонаціональних інтересів, то знайти якийсь вектор, що „включає” інтереси різних груп населення, часто-густо несумісних, дуже важко.

„Рекламна” стратегія досить активно використовується в процесі організації виборчих кампаній. Хоча останнім часом і дає збої. Сутність її в тому, що „розкручування” кандидата в процесі виборів відбувається так само, як і просування будь-якого товару на ринок. Тобто, створюється позитивний імідж кандидата, який потім „просувається” в середовище виборців. Такий підхід в останні роки активно використовувався на виборах, в яких брали участь політичні партії. Йдеться про так звані „технологічні” партії. Водночас доля таких формувань, як, наприклад, „Озиме покоління” чи „Яблуко”, котрі брали участь у виборах 2002 року, свідчить, що найчастіше помітних результатів вони не досягають, а після закінчення виборів зникають з політичної мапи [6, c. 76 ].

„Лідерська” стратегія (під час індивідуальних виборів її називають „стратегією ідеального кандидата”) базується на тому, що виборці (чи різні їх групи) мають певне уявлення про ту сукупність політичних, ділових, особистих якостей, якими має володіти певний політик. Тобто, йдеться про певний ідеал кандидата чи лідера політичної партії чи блоку, який очолює їх список на виборах.

„Адресна (диференційована)” стратегія вважається найефективнішою, коли йдеться про будь-які вибори. В її основі – визначення на підставі проведення глибоких соціологічних досліджень груп виборців за різними критеріями – регіональним, освітнім, віковим, психографічним, згідно з моделями електоральної поведінки тощо з наступним опрацюванням стратегії за специфікою, методами, технологіями роботи з кожною з цих груп у процесі виборчої кампанії. Такий підхід є найдоцільнішим. Та й на практиці він дає вагомі результати, хоча використовувати його дуже непросто, це потребує значних фінансових, організаційних та інших ресурсів.

Підходи до формування виборчих кампаній.

Перший підхід –це соціально – економічний . Такий підхід заснований на допущенні, що виборці голосують виходячи з своїх економічний інтересів, які об’єднують людей у відповідні соціальні групи. Тому виборча стратегія, заснована на такому підході, базується на базі максимального і адекватного відображення соціально – економічних інтересів конкретних соціальних груп виборців. Стратегія цього підходу вимагає вписування кандидата в жорстку схему політичного спектру: «лівий», «правий», «лівоцентрист», «правоцентрист» та ін. Але разом з цим, цей підхід не може бути основою формування ефективної виборчої стратегії, оскільки він, може спрогнозувати, з точністю, поведінку на виборах тільки тих вибоців, які вже мають стабільні політичні переваги та погляди.

Другий підхід носить назву програмний . Його суть полягає в тому, що кандидат або партія перебільшують роль і значення програми у виборчій кампанії. Програма, як правило, розробляється на основі ідей, представлень кандидатів, а також ідеологів партій відносно того, чого бажають виборці, що необхідно зробити, щоб вони були щасливими. У цьому випадку відбувається фактична підміна розробки виборчої стратегії розробкою програми [21, c. 53 - 54].

Третій підхід носить назву адміністративний . Він направлений на одержання у виборчій кампанії підтримки, сприятливого відношення адміністративної еліти. Стратегія такого підходу вимагає, щоб направляти основні зусилля балотую чого на завоювання еліти, але не масового виборця. Ігнорувати адміністративний підхід як і всі інші, звичайно не можна. Побудувати на ньому всю передвиборчу стратегію буде серйозною помилкою.

Четвертий підхід може бути визначений як професіонально – корпоративний. Він в своїй основі має уявлення, що приналежність кандидата до будь – якої організації, корпорації або об’єднання може забезпечити йому автоматично голоси осіб, які є його членами.

П’ятий підхід базується на образі «ідеального» кандидата. Розробка цієї стратегії вимагає попередніх соціологічних досліджень, які повинні виявити у майбутніх виборців стійкі уявлення щодо набору тих якостей, носієм яких має бути кандидат [21, c. 55 - 57].

Соціологічні дослідження , що проводяться в рамках виборчих кампаній, відрізняються як за типами, так і за проблемами, що потребують з’ясування. Передвиборні соціологічні дослідження мають за мету виявити:

1. Проблеми, які турбують виборців, та ієрархію цих проблем;

2. Характер сприйняття виборцями кандидатів, позиціонування конкурентів;

3. «Ідеальний» імідж політика;

4. Групи виборців, що становлять потенційний електорат кандидата;

Соціологічні дослідження використовуються як на стадії підготовки виборчої кампанії, так і на всіх її етапах аж до після виборчих підсумкових опитувань [19, c. 56 - 57]. Класичним вважається американський підхід. Американські фахівці з опитування використовують стандартний набір, до якого вхдять:

· Вихідне опитування (benchmarkpoll) дозволяє отримувати інформацію про те, кому виборці віддають перевагу; визначати темпи, що близькі певним групам; дізнатися про ставлення до іміджу кандидатів. Тобто це опитування визначає стратегію виборчої кампанії.

· Періодичне опитування (trendpolls) – проводиться регулярно, визначає «рейтинг» кандидатів. Допомагає коригувати методи та заходи під час проведення передвиборної боротьби.

· Відслідковуюче опитування (trackingpolls) – проводиться часто серед невеликої кількості респондентів, які використовуються для визначення реакції на окремі заходи.

В Америці всі політичні опитування проводяться по телефону – це дешево, швидко та ефективно. На жаль, в Україні телефонне опитування не дає ефективного результату [19, с. 58 - 59].

Шостий підхід формування стратегії виборчої кампанії носить назву рекламний . Цей підхід може дати великі шанси на перемогу. Це забезпечується, передусім, високою технологією тактичного компонента кампанії, особливо тим, що пов’язано з ЗМІ і зовнішньою рекламою.

Сьомий підхід – адресний . Він заснований на розробці моделей електорату за допомогою широких соціологічних досліджень. Після цього для кожної моделі електорату розробляється своя конкретна стратегія. Цінність цього підходу полягає в тому, що він дозволяє уточнити важливі суттєві параметри електорату і визначити агітаційні теми кампанії [21, c. 56 - 57].

Взагалі існують такі стратегії виборчої кампанії:

- Стратегія формування позитивного образу кандидата (позитивний образ кандидата являє собою складну конструкцію, серцевинну якої складає головна якість кандидата. Цей позитивний образ повинен завжди відповідати специфіці кандидата і історії його реального життя);

- Стратегія розігрування негативного образу конкурента(схема побудови такої кампанії передбачає організацію могутньої атаки на конкурента з метою – викликати такі ж відповідні дії);

- Стратегія вибору тематики виборчої кампанії;

- Стратегія протидії конкурентам (відповідь на критику конкурентів, якщо вона необхідна, може бути тільки жорсткою і різкою);

- Стратегія відділення цільових аудиторій при побудові виборчої кампанії (побудова цільових груп, на які кандидату необхідно скерувати свою агітаційну мету);