Реферат: Політичний та економічний розвиток Польщі у 1990-2005 рр.

В основу системної трансформації уряд поклав кардинальні перетворення власності. її зміна відбувалася у таких формах: прямого продажу підприємств юридичним і фізичним особам; акціонування підприємств; виділення власності органів місцевого самоуправління; змін у кооперативному секторі; включення в господарську систему підприємств, які частково або повністю належали іноземцям. Таким чином, специфікою польської приватизації стало використання різних форм і методів. До початку 2002 р. 70% підприємств були роздержавлень Надалі приватизаційний процес загальмувався, що пов'язувалося з його високою політизацією тощо.

Особливу роль для розвитку польської економіки відіграли списання зовнішнього боргу (46 млрд. дол.) банками США (на 50%) і Західної Європи (на 70%), надання Міжнародним валютним фондом позики в розмірі 2,5 млрд. дол. Сукупний обсяг іноземного капіталу в 1993–2003 рр. становив близько 70 млрд. дол. У польську економіку вкладали капітали близько 890 фірм з 35 країн. Саме іноземні інвестиції стали найважливішим фактором економічного росту.

Масштабність реформ, їх соціальний аспект дозволили говорити про «шоковий» характер другого етапу реформування. Команда Л. Бальцеровича (віце-прем'єр-міністр з економічних питань) представила Сейму «Фінансову стратегію держави на 1999–2001 рр.» (відома як «другий план Бальцеровича»). Якщо його перший план вивів Польщу зі замкнутого кола дефіцитів і інфляції, то другий мав запобігти новій фінансово-економічній кризі та забезпечити стійке економічне зростання ВВП щонайменше на 6% щорічно.

Економічно Польща на зламі XX–XXI ст. увійшла до так званої великої десятки держав, які за темпами зростання майже вдвічі перевищують середньосвітовий показник. Та все ж попри очевидні успіхи життєвий стандарт поляків залишається утричі нижчим, ніж середній по ЄС. На початку XXI ст. трудові ресурси країни становили близько 22 млн. (57% населення). Вони були зайняті у сільському господарстві (26,5%), промисловості (25%), торгівлі (12,7%), будівництві (5,7%), транспорті (5%) тощо. У 1994–2001 рр. щорічний приріст ВВП був більше 6% й у 2002 р. становив 373,2 млрд. дол. (9700 дол. на душу населення). У 2005 р. ці показники були відповідно 512,9 млрд. дол. і 13 275 дол. У 2005–2006 рр. промисловість давала 35% ВВП, сільське господарство – 3,8%, сфера послуг – 61,2%. З них на приватний сектор припадало близько 70%. Торгове сальдо на початку XXI ст. було негативне. Так, у 2003 р. польський експорт становив 32,4 млрд. дол. (з них 70% припадало на країни ЄС), а імпорт – 43,4 млрд. дол. Найбільший торговий партнер – Німеччина (близько ЗО% усього експорту/імпорту).

Отже, глибокі системні перетворення в країні відбулися за короткий час, без тривалого періоду економічного спаду чи застою. Польський досвід свідчить, що незважаючи на часту зміну урядових кабінетів, принципових змін в економічній політиці не відбувалося. При цьому більшість політичних сил дійшло одностайності щодо неминучості утвердження ринкової економіки, зберігаючи відмінні підходи лише стосовно темпів і обсягу їх упровадження.

3. Основні вектори зовнішньої політики Польщі на сучасному етапі. Польсько-українські відносини

Стратегія зовнішньої політики кардинально змінилася з приходом до влади уряду Т. Мазовецького. Це знайшло відображення в нормативних документах «Основи польської зовнішньої політики» й «Оборонна стратегія Польської Республіки» (листопад, 1992 р.). Пріоритетними напрямками стали інтеграція до європейських і євроатлантичних структур. У 1994 р. Польща заявила про намір вступити до НАТО, взяла участь у його програмі «Партнерство заради миру» і після тривалих переговорів та узгоджень у 1999 р. стала повноправним учасником цього військово-політичного блоку. У квітні 1994 р. Польща подала формальне прохання про вступ, а через десять років стала повноправним членом ЄС. Вона підтримала та розвинула ідею створення так званих єврорегіонів, метою яких є зближення з сусідами для розв'язання спільних економічних і культурних питань («Татри», «Карпати», «Буг», «Балтика», «Померанія» та ін.).

Динамічно розвивалися польсько-українські взаємини. Польща офіційно визнала незалежність України 2 грудня 1991 р., а через місяць між двома державами були встановлені дипломатичні відносини. Основою розвитку двосторонніх зв'язків став Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво (травень, 1992 р.). У 1992 р. було створено Консультаційний комітет президентів Польщі й України, який мав розробити концепцію стратегічного партнерства між двома країнами. Спільна заява президентів України та Польщі «До порозуміння і єднання» (1997) підсумувала складний період в історії двох народів і закликала жити в злагоді та мирі. З цього часу польсько-українські взаємини набули статусу стратегічного партнерства, а Польща зобов'язалася сприяти інтеграції України до НАТО. З 2000 р. вона стала координатором дій НАТО в Україні.

На початку XXI ст. польсько-українські відносини розвивалися досить інтенсивно Відбувалися візити президентів, прем'єр-міністрів, міністрів закордонних справ і оборони, зустрічі парламентаріїв двох країн, консультації і конференції. Засідали Консультаційний комітет при президентах Польщі та України, Міжнародна польсько-українська координаційна рада з питань міжрегіонального співробітництва, Змішана комісія з питань торгівлі і економічного співробітництва.

Висновки

На зламі ХХ і ХХІ століть Польща – це країна, яка в політичному, економічному і культурному відношеннях переживає «перехідний стан», долаючи цивілізаційне відставання, зумовлене історичними катаклізмами останніх трьох століть, прагне посісти належне їй місце у світовому співтоваристві.

Сучасному польському суспільству дослідники приписують такі основні риси : воно є більш «рефлективним» (таким, що постійно осмислює своє становище), схильним до порівняння, нетерпеливим в очікуванні змін на краще. Зміни ментальності вимагають більшого часу для пристосування до нової реальності, супроводжуються кризою взаємин між поколіннями. Одною з визначальних рис польської свідомості, яка об’єднувала численні покоління поляків у боротьбі за незалежність два останні століття, був «політичний романтизм».

Його головний зміст – поєднання патріотизму з суспільно-моральним ідеалом на засадах месіанства, які у підсумку народжували дуже високі суспільні очікування, входили в суперечність з дійсністю. Історичні катаклізми XX ст. сприяли консервації в ментальності поляків елементів політичного романтизму, які стали невід’ємною складовою політичної свідомості суспільства, що підживлювалася освітою, вихованням, культурою як комуністичним режимом, так і опозицією. Саме ці елементи є причиною психологічного опору суспільним змінам. Дійсність вимагає зміщення акцентів з політичного романтизму в бік політичного праґматизму. Демократичний устрій передбачає формування громадянського суспільства, яке суперечить романтичній візії єдиної нації. Зіткнення суспільних очікувань і реальності спричиняє психологічний дискомфорт, часом призводить до фрустрації. Перебіг трансформації яскраво підтверджує думку відомого вченого і публіциста А. Бохенського, що загальною психологічною рисою польської нації є те, що поляк не може обійтися без ідеальних стимулів діяльності. З другого боку, наступ соціального прагматизму народжує втечу до романтичних ідеалів. Тому стан ментальності поляків зламу XX i XXI ст. деякі дослідники окреслюють як «перехідний», «між романтизмом і прагматизмом».

Список літератури

1.Алексашенко С. Экономическая реформа: польский вариант // Международная экономика и международные отношения. – 1990. – №7. – с. 17.

2.Кріль М.М. Історія країн Центрально-Східної Європи (кінець ХХ – початок ХХІ ст.): Навч. посібник. – К.: Знання, 2008.

3.Яровий В.І. Новітня історія країн Східної Європи: Курс лекцій (40–90-ті рр. ХХ ст.). – К.: Либідь, 1997.

4.Яровий В.І. Історія західних та південних слов’ян у ХХ ст.: Курс лекцій: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1996.

5.Филиппов Б. Польша в поисках выхода из кризиса // Международная экономика и международные отношения. – 1990. – №3. – с. 49.