Реферат: Поняття громадянського суспільства і правової держави

взаємна відповідальність держави та громадян за виконання демократично прийнятих законів,

розвинута громадянська політична культура і свідомість,

цінування прав громадян вище за державні закони,

контроль суспільства за діяльністю державних органів.

наявність розвинутої соціальної структури,

багатоманітність соціальних ініціатив.

Громадянське суспільство – це суспільство вільних, внутрішньо самостійних учасників загального творчого процесу, що охоплює всі сфери людського життя і діяльності : економіку – виробництво, політику – законотворчість, духовну активність – культуру тощо.

Підсумовуючи все викладене вище, можна зробити таку схему :

Значення громадянського суспільства у формуванні та функціонуванні правової держави

Громадянське суспільство — це суспільство з розвинутими економічними, культурними, правовими і політичними відносинами між його членами, незалежне від держави, але взаємодіюче з нею. Це суспільство громадян високого соціального, економічного, політичного, культурного і морального статусу, яке творить разом з державою розвинуті правові відносини. Реальність громадянського суспільства визначається співвідношенням ідеалу, ідеального проекту та реально досягнутого стану суспільства, яке здійснює цей проект. Цей процес зближення реального суспільства і накресленого ідеального проекту є, по суті, нескінченним процесом вдосконалення суспільства, влади, політики, людини, максимальним втіленням у життя ідеалів свободи і справедливості.

Ідея громадянського суспільства виникає спочатку, як філософська концепція, проте, з часом, стає однією з центральних проблем політичної теорії та практики Заходу. Створення громадянського суспільства — приклад цілеспрямованого суспільного перетворення, досягнутого у тривалій боротьбі прогресивних сил суспільства. Для розвинутих країн в XIX-XX столітті становлення громадянського суспільства стало визначальною суспільною метою. В другій половині ХХ ст. рух до нього став складовою частиною бурхливого економічного і науково-технічного розвитку і був підкріплений розвитком суспільної думки; нові соціальні, економічні та культурологічні вчення про суспільний розвиток, зокрема кейнсіанські та посткейнсіанські антикризисні теорії повної зайнятості населення, створення і розподілу колективних й індивідуальних благ і зайнятості населення, головною рисою яких була концентрація уваги суспільно-політичної думки на людині. На цій основі виникає ідея модернізації концепції суспільного прогресу і теорії нового розвинутого суспільства (постіндустріального, інформаційного, технотронного), а також теорії глобальних процесів, у першу чергу антивоєнних і екологічних, в яких проблема людини і суспільства зайняла центральне місце.

Вихідна ідея громадянського суспільства — перетворення самої колективності, організованого за законами природи спільного життя людей у суспільстві і розвиток людини, яка вийшла зі світу загальної ворожнечі та необмеженої свободи, в громадянина цього суспільства. Цивілізоване і гуманізоване, таке суспільство стає здатним сформувати особистість громадянина нового типу, який, у свою чергу, створює нове громадянське суспільство. Силою, яка формує і зв'язує ці два начала — колектив й індивіда, — є влада держави, яка також трансформується у владу нового сучасного типу. Таким чином, громадянське суспільство формується індивідом, владою і колективом.

Безперервний рух, постійне вдосконалення закладені у самій ідеї громадянського суспільства: перехід від менш розвинутого стану людини, суспільства і влади до більш розвинутого і більш цивілізованого. Умовою такого розвитку є рівновага, рівний розвиток, взаємна рівність прав, свобод і обов'язків всіх трьох складових громадянського суспільства — людини, суспільства і держави. Домінування однієї з вказаних складових руйнує громадянське суспільство. Якщо це першість держави, яка підпорядковує суспільство, або колективного начала суспільного прогресу (наприклад, інтерес класу у соціалістичній теорії), або панування антиколективістського індивідуалізму, громадянські відносини не виникають. І навпаки, всі сторони громадянських відносин — людина, суспільство і держава — формуються і взаємодоповнюються при їхньому паритеті, утворюючи стійку єдність, здатну розвиватися і долати внутрішні та зовнішні кризи і конфлікти. Громадянське суспільство не об'єднується проти держави, оскільки сама держава складає його частину. Всі можливі і реальні конфлікти між ними, тобто у відносинах громадянського суспільства і держави, так само, як і відносини з індивідом, регулюються не дисципліною страху і панування, а правовими і політичними засобами, владою держави, яка сама підпорядкована створеним нею законам.

Існують, таким чином, три напрямки історичного та політичного розвитку, які ведуть одним шляхом до громадянського суспільства: розвиток політики, колективістських й індивідуальних начал громадянства.

Властивості порядності, чесності, гуманізму є універсальними і фундаментальними основами громадянського суспільства і правової держави. Вони роблять суспільство справді однорідним, а людину — вільною від зла і насильства, принаймні, у відносинах з рівними їй. Нерівність індивіда і влади у перспективі розвитку громадянських відносин обмежується тільки до обов'язку, права і здатності захистити людину від посягань, вимагати виконання нею громадянського обов'язку і застуванням насильства тільки в інтересах загального миру і блага.

В громадянському суспільстві вільно розвивається асоціативне життя, сфера масових рухів, партій, угрупувань за переконаннями та іншими ознаками. Воно домагається децентралізації влади держави шляхом передачі його самоуправлінню, здійснює взаємодію більшості і меншості на основі безконфліктного, за змогою, погодження їхніх позицій.

Особистість, індивід у громадянському суспільстві — це тип людини, орієнтованої на створення, громадянські відносини і високі морально-духовні якості. Основами виділення індивіда із загальної маси є самостійність людини, звільненої від опіки, здатність і бажання розраховувати на власні сили, змагальність, а отже, і нове, більш незалежне, ставлення до суспільства. Умовою і результатом такого розвитку є більш повне, більш органічне перетворення суспільства в громадянську єдність, а держави — у правову і політичну цілість.

Особливою проблемою у концепції громадянського суспільства є відносини між ним і державою, або, точніше, тією частиною суспільства, яка професійно займається політикою і творить апарат держави.

Цілісний політико-правовий механізм, який забезпечує ефективний вплив громадянського суспільства на структури влади і соціальне життя країни, складає, по суті, зміст поняття демократизму.

Висновок

Стан демократії у сучасному суспільстві дійсно у значній мірі визначається існуванням системи незалежних від держави самоврядних об’єднань суверенних індивідів і вільно встановлених зв’язків між ними – громадянського суспільства. Сформоване на засадах плюралізму, толерантності, лібералізму, воно спроможне протистояти етатистським тенденціям з боку держави, домагатися якомога оптимальнішого здійснення громадського самоврядування. Відкрите суперництво суспільних інтересів ініціює політичний процес, сприяє втіленню загальносоціального інтересу. Звідси очевидний висновок : щоб демократизувати суспільство, реформувати державу, необхідно займатися не лише законотворчою, політико-юридичною діяльністю, а й плекати громадянське суспільство – сприяти структурованості спільноти, усвідомленню й поважанню людьми власних і чужих прав, гідності й свободи, шануванню норм суспільно-політичної взаємодії.

Щодо правової держави, то передумовами її створення є свідома потреба народу брати участь у державних та суспільних справах; наявність в суспільстві міцного правопорядку, непорушної законності та конституційності; затвердження принципа плюралізму думок в усіх сферах життя суспільства і держави; розвиток системи самоуправління народу. Поступове розширення та поглиблення в економіці, політиці, культурі, науці, соціальній сфері принципів реальної демократії. Отже, формуваня правової держави можливе лише на основі розвинутого громадянського суспільства.

Взаємовідносини між громадянським суспільством та державою носять складний, конфліктний характер. Але при дійсно демократичному режимі держава і громадянське суспільство виступають як рівноправні партнери, як самостійні суб’єкти суспільного життя. Тоді вирішення суспільних проблем здійснюється шляхом компромісу між державою та суспільством.

Правова держава стала важливим етапом в розширенні свободи індивіда та суспільства. Але, в своєму класичному, ліберальному варіанті концепція правової держави робить акцент на формальній, правовій рівності, не торкаючись проблем досягнення фактичної, соціально-економічної рівності громадян. Саме тому в післявоєнний період ідея правової держави була доповнена теорією та практикою соціальної держави. З’явилося таке поняття як соціальна правова держава.

Однак, у будь-якому випадку зрозуміло, що від конституційного закріплення ідеї правової, соціальної держави до її практичної реалізації лежить довгий шлях. І в сучасному світі ще в жодній країні ідея правової держави не отримала свого повного втілення.

Перелік використаних джерел

Невичерпність демократії. Видатні діячі минулого і сучасного про вільне, демократичне суспільство і права людини. - К.: Наук. думка, 1994. - С.145.

Скакун О.Ф., Подбеpезський М.К. Теоpія деpжави і пpава: [Eкспеpим. підpуч. Для студентів юpид. фак. пед. навч. закладів]/ Хаpк. деpж. пед. ун-т ім.Г.С.Сковоpоди.- Х., 1996.- 324с.

Философия власти. /Под общ. ред., В. В. Ильина. - М.:Изд., МГУ, 1998 – 427с.

Шульженко Ф.П., Hаум М.Ю. Істоpія вчень пpо деpжаву і пpаво: Куpс лекцій/ Hац.пед.ун-т ім.М. П.Дpагоманова; За заг.pед. Копєйчикова В.В.- К.: Юpінком Інтеp, 1997. — 355 с.