Реферат: Поняття і види угод Умови дійсності угод Умови і строки угод

Так, договори купівлі-продажу та міни розрізняються як певні договірні типи; роздрібна купівля-продаж — це різновид того дого­вірного типу, який іменується купівлею-продажем; договір, за яким одна річ обмінюється на іншу з певною грошовою доплатою, є вже змішаним договором, що поєднує в собі елементи двох дого­вірних типів — міни і купівлі-продажу.

Для такої класифікації договірний тип виокремлюється або за специфікою опосередкованого ним матеріального відношення, або залежно від юридичних умов, необхідних для утворення даного до­говірного зобов'язання.

У випадках коли договори схожі як за матеріальними відноси­нами, так і за істотними умовами, необхідними для виникнення зо­бов'язання, вони співвідносяться один з одним не як типи, а як різ­новиди одного і того ж договірного типу.

Якщо ж укладений договір опосередкує два або кілька різнорід­них відносин і об'єднує умови, об'єктивно необхідні для формуван­ня зобов'язань різних типів, він стає змішаним договором.

Залежно від суб'єкта, що набуває права за договором, розрізня­ють договори на користь кредитора і договори на користь третьої особи.

Договір на користь кредитора — це звичайний, типовий цивіль­но-правовий договір, що ґрунтується на врахуванні інтересів учас­ників майбутнього зобов'язання.

Договір на користь третьої особи означає, що боржник зо­бов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі. Причому ця третя осо­ба, так само як і кредитор, також має право вимагати від боржни­ка виконання договору (ст.636 ЦК). Таким, наприклад, є договір страхування життя.

Умови дійсності угод

Оскільки цивільно-правовий договір є однією з основних під­став виникнення зобов'язань, його характеристика не може бути повною без висвітлення порядку укладення договорів.

Розгляньмо спочатку загальний порядок укладення договорів. Оскільки договір є загальним юридичним актом двох або кількох осіб, узгодження умов договору між ними проходить як мінімум дві стадії: шляхом пропозиції однією стороною укласти договір (офер­та) і прийняття пропозиції іншою стороною (акцепт). Відповідно сторона, що запропонувала укласти договір, називається оферентом, а сторона, що прийняла цю пропозицію — акцептантом.

У зв'язку з цим у юридичній літературі зазначається, що процес укладення договорів зумовлений самою природою цієї правової ка­тегорії. Тобто якщо сутність договору полягає у згоді, то тим самим укладення договору, яке є процесом досягнення згоди, спрямоване на досягнення того або іншого правового результату в сфері ци­вільного права, передбачає виявлення волі кожної з сторін і її уз­годження.

Отже, першою стадією укладення договору є оферта. Оферта — це волевиявлення особи, спрямоване на укладення договору на певних умовах. Однак такого спрощеного визначення поняття оферти недостатньо для визначення її суті. Слід враховувати, що офертою є не будь-яка пропозиція про вступ у договірні відноси­ни, а лише та, яка спрямована конкретній особі або кільком кон­кретним особам і при цьому містить вказівку на конкретні поло­ження, які пропонується включити в договір. Тому в пропозиції в будь-якому випадку мають бути умови, що визнаються істотними для цього договору.

З урахуванням висловленого, можна відзначити наявність та­ких характерних рис оферти:

1) вона адресується конкретно одній або кільком особам. Коли пропозиція розрахована на невизначене коло осіб (наприклад, в рекламі), вона розглядається як запрошення до оферти, якщо інше прямо не вказано в цій пропозиції;

2) оферта має містити вказівку на істотні умови майбутнього до­говору, тобто такі, які є істотними згідно із законом або є необхід­ними для договорів даного виду, або ж в узгодженні яких заінтере­сований оферент;

3) пропозиція виражає твердий намір оферента вважати себе зв'язаним договором і запропонованими умовами у разі їх прийнят­тя (акцепту) іншою стороною.

Як зазначалося вище, оферта за своєю сутністю є волевиявлен­ням сторони, яка бажає укласти договір. Оцінка її як волевиявлен­ня, тобто спрямованої на встановлення цивільних прав і обов'язків дії, дала деяким науковцям підставу вважати оферту одностороннім правочином. Однак ця позиція не набула поширення, її опоненти слушно зазначали, що ці дії — пропозиція (оферта) і прийняття пропозиції (акцепт) — є лише складовими двосторонньої угоди — договору. Волевиявлення однієї особи (оферента) спрямоване на отримання у відповідь волевиявлення іншої (акцептанта), внаслі­док чого виникає спільний вольовий акт, договір, що приводить до досягнення зустрічних результатів, бажаних для них.

Умови і строки угод

Отже, хоч оферта і не є правочином, а лише однією зі стадій ук­ладення договору, однак вона спричиняє наслідки правового ха­рактеру. Ці наслідки полягають в тому, що згідно зі ст.ст.643-645 ЦК оферент протягом певного строку пов'язаний своєю пропози­цією про укладення договору. Цей строк залежить від того, чи був вказаний строк для відповіді, а також від того, в одному чи у різ­них місцях знаходяться контрагенти. Так, ст.643 ЦК передбачає, що коли пропозицію укласти договір зроблено з вказівкою строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо особа, яка зро­била пропозицію, отримала від іншої сторони відповідь про прий­няття пропозиції протягом вказаного строку.

Отже, в тих випадках, коли у самій оферті вказано строк для відповіді, оферент пов'язаний своєю пропозицією протягом цього терміну. Якщо він за цей час передумає і направить пропозицію про укладення договору іншій особі, укладе з цією іншою особою договір, його дії будуть порушувати права того, до кого він спочат­ку звернувся із пропозицією. Тому на нього можуть бути покладе­ні негативні наслідки односторонньої відмови від зобов'язання (наприклад, обов'язок відшкодувати заподіяні збитки).

Стаття 644 ЦК передбачає порядок укладення договору за про­позицією, зробленою без вказівки строку для відповіді. Так, коли пропозицію укласти договір зроблено усно, без вказівки строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо інша сторона негай­но заявила оференту про прийняття цієї пропозиції.

У випадку коли пропозиція зроблена у письмовій формі, дого­вір вважається укладеним, якщо відповідь про прийняття пропози­ції отримана протягом нормально необхідного для цього часу.

Слід зазначити, що в цьому випадку оферент пов'язаний пропо­зицією протягом більш тривалого строку у випадку, коли він зна­ходиться не в тому ж місці, де акцептант. Тут має бути зроблена поправка на звичайні строки доставки кореспонденції в обидва кінці.

Розвиток технологій у галузі зв'язку призвів до того, що сторо­ни, що знаходяться в різних місцях, отримали можливість спілку­ватися без розриву в часі за допомогою телефону, обміну факсами, повідомленнями електронною поштою тощо. Цікаво, що вже ЦК УСРР 1922 р. був змушений вдатися до певної фікції, включивши в ст. 131 примітку, згідно з якою пропозиція, зроблена по телефо­ну, визнавалася пропозицією присутньому. Таким чином, ЦК УСРР 1922 р. виходив з того, що при оферті без вказівки відпові­ді, але при використанні оперативних засобів зв'язку, відповідь на зроблену пропозицію повинна бути даною негайно.

На жаль, ЦК 2003 р. не містить подібних роз'яснень. Тому за­лишається незрозумілим, протягом якого часу залишається пов'яза­ним офертою контрагент, який зробив оферту по телефону, факсу, електронному зв'язку. Можна припустити, що строк має обчислю­ватися, виходячи з періоду, необхідного для відповіді аналогічним засобом: тобто на факс — факсом, на електронну пошту — елек­тронною поштою тощо.

Однак практика свідчить, що тут можливі труднощі. Наприклад, контрагент отримує факсимільну оферту не на офіс або домашній факс, а через посередника (відділення зв'язку). В цьому випадку йому необхідний час не тільки для ознайомлення з текстом офер­ти і прийняття рішення, а й для доставки тексту від посередника і до посередника.

На сьогодні це питання вирішується з урахуванням конкретних обставин (наявності відповідних каналів зв'язку, технічної можли­вості негайної відповіді тощо). Слід зазначити, що й ст.ст.644-645 ЦК не містять такого рішення, фактично відтворюючи основні по­ложення ст.156 ЦК 1963 р.

Ведучи мову про характер і порядок відповіді на оферту, слід мати на увазі, що іноді замість відповіді про прийняття пропози­ції укласти договір контрагент у встановлений для акцепту строк здійснює дії з виконання вказаних в оферті умов договору: відван­тажує товари, надає послуги, сплачує певні суми. Такі дії слід вва­жати акцептом, якщо інше не передбачено законодавчими актами або не визначено в оферті. Вчинення таких конклюдентних дій оз­начає і згоду на укладення договору, і одночасне його виконання (ст.642 ЦК).

Як і оферта, акцепт може бути відкликаний акцептантом, якщо повідомлення про його скасування оференту надійшло до моменту або в момент отримання самого акцепту. У разі відкликання акцеп­ту або неотримання відповіді від акцептанта протягом встановле­ного для цього терміну оферент вважається вільним від тих обов'яз­ків, які пов'язані з раніше зробленою ним пропозицією.

ЦК особливо обумовлює наслідки отримання відповіді про зго­ду на укладення договору з запізненням (ст.645).