Реферат: Поняття і зміст конституційної юстиції США
Більш доцільно ці терміни не ототожнювати, виходячи з того, що рішення, прийняті за результатами здійснення конституційного контролю, є юридично обов’язковими і тягнуть за собою визнання акта, який був предметом контролю, нечинним, а рішення, прийняті в порядку конституційного нагляду, мають рекомендаційний характер і мають за мету виявити чи навіть призупинити незаконні акти чи дії органів державної влади, але не скасовувати їх. Слід врахувати, що наслідком визнання акта нечинним є його формальне скасування. Однак, в США, де конституційний контроль прямо не передбачений Конституцією, визнання акта неконституційним не тягне за собою його формального скасування. Це може зробити лише парламент. Опротестований закон формально значиться в корпусі діючого законодавства, але не застосовується судами[9, с. 39]. Страшун Б.О. зазначає, що органи виконавчої влади, які мають право застосувати такий акт, робити цього не стануть, тому що застосування такого акта є недоречним: рішення органу виконавчої влади може бути оскаржене до суду, для якого акт нібито вже не існує і парламент в таких випадках, як правило, подібний закон невдовзі скасовує [6, с. 331]. Жидков О.А. звертав увагу на те, що будь-які спроби зацікавлених осіб скористатися положеннями, визнаними Верховним судом США недійсними, неминуче привели б їх до судових органів, але вже без надії на успіх [5, с. 86].
Ми підтримуємо думку Богдановської І.Ю., яка вказує на те, що неоднакове значення одного й того самого терміну не сприяє ефективному вивченню правового явища [7, с. 5]. Так, в законодавстві України використовується термін “перегляд судових рішень”, однак його значення істотно відрізняється від значення терміну “судовий (чи юридичний) перегляд”, який використовується при характеристиці діяльності судів США, пов’язаної з вирішенням конституційно-правових питань шляхом здійснення судового конституційного контролю. Так, наприклад, відповідно до ст. ст. 91 і 107 Господарського процесуального кодексу України від 6 листопада 1991 р. з наступними змінами існує два види перегляду судових рішень: в апеляційному та касаційному порядку [5]. Відмінність між ними полягає в тому, що в апеляційному порядку переглядаються рішення місцевого господарського суду, які не набрали законної сили, а в касаційному – лише ті, що набрали законної сили. В Розділі ХІІ2 Господарського процесуального кодексу України виписаний порядок перегляду судових рішень вищого господарського суду України Верховним судом України. Перегляд судових рішень може мати місце і в цивільному провадженні. Підстави для такого перегляду визначені в ст. ст. 291 і 320 Цивільного процесуального кодексу України від 18 липня 1963 року з наступними змінами [6], а Розділ V Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року, який набирає чинності з 1 січня 2005 року, але не раніше набрання чинності Адміністративним процесуальним кодексом України, має назву “Перегляд судових рішень” [2]. Відповідні положення Кримінально-процесуального Кодексу України від 28 грудня 1960 р. і Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. також регламентують порядок перевірки законності і обґрунтованості вироків і інших рішень нижчестоящих судів.
В США рішення судів нижчих інстанцій можуть переглядатися судами, що посідають вище місце в судовій ієрархії як на федеральному рівні, так і на рівні штатів. Проте не в кожній судовій справі, яка переглядається, ставиться питання про конституційність певного акта. Отже, коли мова йде про діяльність судів загальної юрисдикції США, змістом якої є вирішення конституційно-правових питань шляхом здійснення конституційного контролю за дотриманням Конституції, за актами органів законодавчої та виконавчої влади, за відправленням правосуддя і за дотриманням конституційних прав і свобод, більш доцільно говорити про судовий конституційний контроль, а не про судовий перегляд.
В США простежується стійка тенденція до розширення обсягу діяльності судів, які наділені правом здійснювати конституційний контроль, і до посилення їх впливу на загальний процес застосування права. У зв’язку з цим виникає ряд актуальних питань: наприклад, чи повинен такий контроль обмежуватися перевіркою відповідності законів і підзаконних актів Конституції чи поширюватись одночасно і на інші сфери, зокрема, крім сфери конституційного захисту прав і свобод, також і на контроль за здійсненням правосуддя. Так, Жидков О.А. вважає помилковим включення до змісту конституційного контролю в США поряд із визнанням неконституційними законів і адміністративних актів, визнання такими також судових рішень, що суперечать конституції, пояснюючи це тим, що скасування Верховним судом рішення суду нижчої інстанції, який, на його думку, неправильно вирішив те чи інше конституційне питання, не виходить за межі традиційних функцій верховної судової інстанції [5, с. 80]. На думку вченого, здійснення функції конституційного контролю в даному випадку, виявляється у тому, що суд, скасовуючи рішення нижчого суду, висловлюється при цьому негативно (чи позитивно) з приводу того чи іншого правового акта чи юридичної дії, що оскаржуються, тобто вирішує конституційне питання по суті. Інші вчені (Давид Р., Жоффре-Спінозі К. [4, с. 299], С.В. Боботов, І.Ю. Жигачов [2, с. 230 - 231], В.Б. Євдокимов [5, с. 10, 16], В.І. Лафітський [7, с. 192, 204 - 212] та ін.) вважають, що Верховний суд США і під його контролем всі інші суди - федеральні і штатів - мають право здійснювати контроль за конституційністю не лише законів федерації і штатів, але і за застосуванням принципів загального права, тобто будь-яке судове рішення у випадку визнання його таким, що суперечить конституційній нормі, може бути скасоване.
Оскільки тлумачення Конституції США Верховним судом США завжди було досить гнучким, в процесі його діяльності були дані тлумачення щодо основних положень Конституції США, дотримуватися яких мають інші суди. Серед таких положень можна назвати V поправку до Конституції, яка забороняє позбавляти життя, свободи чи власності без належного судового розгляду або поправку XIV, яка забороняє штатам відмовляти будь-якій особі, підлеглій їх владі, в однаковому для всіх захисті законами. Це лише окремі приклади тих положень Конституції США, яким було дано гнучке тлумачення Верховним судом США, внаслідок чого вони перетворилися у певні формули, конституційний контроль за якими має примусити всі судові інстанції, а також органи законодавчої та виконавчої влади поважати основні принципи Конституції і забезпечувати тим самим єдність права США.
Відповідно до загальноприйнятої в науці конституційного права класифікації видів конституційного контролю у США можна виділити наступні його види:
1) матеріальний конституційний контроль, який полягає у перевірці змісту законів і інших нормативних актів з точки зору їх відповідності змісту Конституції;
2) конституційний контроль у формі контролю шляхом заперечення (або конкретний контроль), коли на відповідність Конституції перевіряються закони, які вже вступили в дію, а не ті, які знаходяться лише на стадії проходження через Конгрес. Цю форму контролю іноді ще називають інцидентним контролем, оскільки підставою для порушення процедури конституційного контролю є конкретна судова справа, в якій зацікавлені особи захищають свої інтереси, посилаючись на те, що закон не відповідає Конституції [19, с. 31]. На відміну від вітчизняного законодавства, яким передбачено процедуру здійснення абстрактного конституційного контролю (або контролю шляхом дії), відповідно до якої порушити питання про визнання закону таким, що суперечить Конституції, можна, незалежно від того, використовувався закон в конкретних правовідносинах чи ні, в США визначальним є факт правозастосування відповідного нормативно-правового акта.
Конституційний контроль у США має свої специфічні характеристики. По-перше, він має універсальний характер, оскільки його дія поширюється не лише на закони, але також на акти органів виконавчої влади на всіх рівнях влади. По-друге, він може здійснюватися час від часу будь-яким судом при розгляді будь-якої справи, в якій розглядається питання про законний інтерес громадянина. Без прив’язки до конкретної судової справи, коли одна із сторін справи вважає, що вимога іншої сторони базується на неконституційній нормі, здійснення конституційного контролю у США неможливе. По-третє, конституційний контроль має відносний характер, оскільки рішення суду є обов’язковим лише для сторін конкретної справи. Визнаючи певну норму неконституційною у конкретній справі, суди не беруть її до уваги при винесенні відповідного рішення по суті цієї справи. Однак, як зазначив М.А. Нудель, якщо після рішення Верховного суду Конгрес не скасовує закон, останній завжди може знову набути сили, якщо в ході наступного процесу суд визнає закон конституційним [16, с. 158].
Отже, конституційну юстицію США можна охарактеризувати як діяльність судів загальної юрисдикції на чолі з Верховним судом США, направлену на вирішення конституційно-правових питань шляхом здійснення конституційного контролю, який має універсальний та відносний характер (рішення суду є обов’язковим лише для сторін конкретної судової справи), залежить від факту правозастосування відповідних норм права, включає перевірку конституційності актів органів законодавчої і виконавчої влади, контроль за дотриманням конституційних прав і свобод, а також контроль за відправленням правосуддя.
Використання різної термінології для характеристики такої діяльності у вітчизняній та російській юридичній літературі пояснюється, з одного боку, відсутністю в роботах російських та українських вчених єдиного підходу до поняття “конституційна юстиція” та пов’язаних з ним категорій, а з іншого – необхідністю враховувати термінологічні та мовні відмінності в законодавствах різних держав.
ВИСНОВКИ
Дискусійним в науці конституційного права США залишається питання про співвідношення принципу судового конституційного контролю з іншими принципами американської Конституції. Так, аналізуючи у 1980-х рр. вплив принципу судового конституційного контролю на політику, професор права Каліфорнійського університету Дж. Чоупер вказував на те, що право перегляду будь-якого рішення, прийнятого Конгресом чи Президентом, несумісне з фундаментальним принципом американської конституції – “принципом правління більшості”. На думку вченого, маючи таке право, Верховний суд відає могутніми засобами контролю за функціонуванням політичної системи, ставить себе вище представницьких установ, які прийнято розглядати в якості “основних гарантів демократії”. Досліджуючи приклади “невдалого” втручання Верховного суду в питання взаємовідносин між гілками державного управління, федеральним урядом і владою штатів і т. д., Дж. Чоупер вказував на необхідність детальної регламентації, яка б дозволила пом’якшити протиріччя між “принципом більшості”, з одного боку, і принципом судового контролю – з іншого [5, с. 164-165]. Неузгодженість судового конституційного контролю з "принципом правління більшості" пов’язують з неспроможністю виражати волю більшості. У той час, як конгресменів, сенаторів, президентів обирають виборці, Верховний суд ніким не обирається. З огляду на це, спірним залишається питання про те, чому Суд має змінювати те, що вирішує громадськість через своїх представників. Л. Фрідмен з цього приводу зазначає, що Конституція дійсно є вищим законом країни, але тільки самі наївні вірять, що Верховний суд просто "інтерпретує" текст, тобто досліджує, що документ означає або що мали на увазі люди, які його писали [13, с. 152].
ЛІТЕРАТУРА
конституційна юстиція суд юрисдикція
1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.
2. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року // Урядовий кур’єр. – 2004. - № 130.
3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року: Офіційний текст / Міністерство юстиції України. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 464 с.
4. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року // Урядовий кур’єр. – 2002. – № 44.
5. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року // ВВР. - 1992. - № 6. - ст. 57.
6. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 липня 1963 року // ВВР. - 1963. - № 30. - ст. 464.
7. Закон України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року// Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 40. - Ст. 263.
8. Закон України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 49. - Ст. 272.
9. Наказ Міністерства юстиції України “Про затвердження Порядку перекладу актів європейського права на українську мову” від 26 листопада 2003 року № 144/5 // Офіційний вісник України. - № 48. – С. 279. – Ст. 2540.
10. Регламент Конституційного Суду України від 5 березня 1997 року // Вісник Конституційного Суду України. - 1997. - № 1.
11. Цивільний кодекс України. Проект від 25 серпня 1996 р. // Українське право. – 1996. – № 2 (4).
12. Конституція США // Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх: Пер. з англ. – К.: Веселка, 1993. – С. 133 – 157.
13. Декларация независимости США от 4 июля 1776 года // Американское правительство: Пер. с англ. - М.: Издательская группа "Прогресс", "Универс", 1995. - С. 463 – 467.
14. Глава 1 Титула 5 “Общие положения о правительственных органах” Свода законов США // Соединенные Штаты Америки: Конституция и законодательные акты. - М.: Прогресс, Универс, 1993. - С. 253 – 254.