Реферат: Поняття корпоративних відносин

Правова природа будь-якого правовідношення, у тому числі корпоративного, не може бути встановлена без вирішення двох питань: про сферу існування цього правовідношення та його суб’єктний склад. Наука корпоративного права не дає однозначної відповіді на ці питання.

Щодо сфери існування корпоративного правовідношення в юридичній літературі склалося одразу кілька теорій (підходів).

Перший підхід визначає комплексний характер корпоративних правовідносин, інший – що корпоративних відносини є предметом правового регулювання господарського права, і має назву – теорія господарського правовідношення, і третій підхід – теорія цивільного правовідношення.

На думку представників однієї з них, корпоративне правовідношення має комплексний характер, його зміст складають цивільні, управлінські, трудові, адміністративні, фінансові тощо права та обов’язки. Цю теорію умовно можна назвати теорією «комплексного правовідношення».

Зокрема, як вважає О. Р. Кібенко, «все те, що так чи інакше пов’язано з діяльністю господарських товариств, підпадає під регулювання норм корпоративного права». Вона пропонує поділити корпоративні правовідносини на два види: внутрішні і зовнішні. Внутрішніми є відносини, які виникають всередині господарського товариства, а зовнішніми – які виникають у процесі здійснення останнім підприємницької діяльності. Внутрішні корпоративні правовідносини, у свою чергу на три групи:

1. відносини між учасниками товариства;

2. відносини між господарським товариством і його учасниками;

3. відносини між різними органами господарського товариства.

Зовнішні корпоративні відносини, на переконання О. Р. Кібенко, можуть мати приватноправовий або ж публічно-правовий характер. Основну масу приватноправових корпоративних відносин складають відносини цивільні і трудові; публічно-правові корпоративні відносини можуть проявлятися в адміністративних, фінансових, кримінально-правових та багатьох інших відносин. Подібної точки зору дотримується О. А. Макарова. На її думку, «корпоративні правовідносини – це система відносин, що складаються між учасниками об’єднання (акціонерами) і відокремленим від акціонерів апаратом управління (менеджментом)», а також між менеджментом та іншими заінтересованими особами такого об’єднання (працівниками, партнерами, державними органами і т. ін.), які стали результатом компромісу інтересів об’єднання, його учасників і менеджменту. О.А. Макарова, як і О. Р. Кібенко, поділяє корпоративні правовідносини на внутрішні («внутрішньо корпоративні»), які, в основному, є приватноправовими, і зовнішні – це відносини корпорації з партнерами, кредиторами, персоналом, біржами, спеціалістами фондового ринку, державними органами, що здійснюють контроль за діяльністю корпорації.

На позиціях теорії «комплексного правовідношення» стоїть В. М. Кравчук: «...правова природа корпоративних відносин не може і не повинна пояснюватися лише з позиції теорії цивільного права. Окремі відносини, які входять до складу корпоративних, є зобов’язальними (наприклад відносини щодо сплати внесків до статутного фонду), а отже і цивільними, окремі – управлінськими (наприклад відносини щодо скликання та проведення загальних зборів учасників), окремі – трудовими (наприклад відносини між головою виконавчого органу і товариством), окремі – фінансовими (наприклад відносини щодо емісії цінних паперів).»

Відповідно до теорії господарського правовідношення О. М. Вінник зазначає, що корпоративні відносини є комплексними, консолідуючим ядром яких виступають господарські відносини, як внутрішні, так і зовнішні.

На думку Т.В. Кашаніної, «центральне і домінуюче місце в предметі підприємницького права займають корпоративні або внутрішньо фірмові відносини.

Професор В. Щербина досліджуючи правову проблему корпоративних правовідносин зазначає, що в юридичній науці це питання відноситься до дискусійних. Так, якщо представники цивілістичної науки вважають корпоративні відносини і такий їх найпоширеніший вид, як акціонерні відносини, предметом цивільно-правового регулювання (аргументуючи це посиланням на відповідні статті ЦК України), то представники науки господарського права вважають їх, спираючись на ГК України, одним із видів господарських правовідносин, а саме організаційно-господарськими відносинами.

На думку автора, віднесення корпоративних відносин, що характеризуються нерозривним поєднанням майнових і організаційних елементів до предмета цивільно-правового регулювання призводить до ігнорування основоположної норми Цивільного кодексу України, закріпленої в ст. 1 зазначеного кодексу, згідно з якою цивільним законодавством регулюються особисті немайнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 1 ЦК України).

Не викликає сумнівів наявність владного підпорядкування (отже відсутність юридичної рівності) у відносинах між суб'єктами корпоративних правовідносин - акціонером і загальними зборами товариства, рішення яких є обов'язковими для учасників; органами управління товариства (загальними зборами, наглядовою радою, правлінням), які до того ж досить часто не стосуються майнових відносин (тобто того винятку, який зазначений в ч. 2 ст. 1 ЦК України).

Переважно управлінський (організаційний) характер мають відносини щодо корпоративного управління, сутністю якого є система відносин між інвесторами-власниками товариства, його менеджерами, а також заінтересованими особами для забезпечення ефективної діяльності товариства, рівноваги впливу та балансу інтересів учасників корпоративних відносин.

Тим більше не можуть бути предметом цивільно-правового регулювання відносини щодо контролю, який здійснює ревізійна комісія чи ревізор за фінансово-господарською діяльністю товариства (корпоративного контролю). Звідси під сумнів можна поставити і наявність у учасників товариства можливості повною мірою вільно виявляти свою волю.

Що стосується майнової самостійності, яка проявляється у майновому відокремленні майна товариства від майна учасників і у розподілі відповідальності учасників товариства і товариства за своїми зобов'язаннями, то і ця ознака корпоративних відносин не є абсолютною, оскільки, по-перше, учасники товариства несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства; по-друге, у передбачених законом випадках солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства (у товаристві з додатковою відповідальністю); по-третє, законом та установчими документами товариства може встановлюватися процедура затвердження значних договорів (угод), вчинених товариством, тощо.

Очевидно в "чистоту", "рафінованість" корпоративних відносин як відносин цивільно-правових не до кінця вірять і прихильники цивільно-правової природи корпоративних (акціонерних) відносин, вказуючи на організаційний характер значної їх частини, на умовність рівності учасників корпоративних відносин та обмеження автономії волі, а також на поєднання в нормах акціонерного права приватних і публічних інтересів і, відповідно, приватних і публічних механізмів нагляду і контролю з боку держави. Звичайно, з кожного правила або явища можуть бути винятки, проте така їх кількість, якою характеризуються корпоративні відносини, унеможливлює віднесення останніх до цивільно-правових.

Разом з тим уявляється помилковим висновок про те, що корпоративні відносини є різновидом передбачених ГК України організаційно-господарських відносин, що складаються між суб'єктами господарювання і суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Подібне розуміння природи корпоративних відносин звужує їх зміст, оскільки, з одного боку, виключає з нього відносини майнового характеру (право на одержання частини прибутку товариства, право на одержання частини майна при ліквідації товариства, право на придбання акцій ЗАТ учасником товариства у разі їх продажу іншими учасниками товариства тощо), а з іншого - не охоплює всієї гами правових зв'язків і всіх суб'єктів корпоративних відносин, обмежуючи їх лише відносинами між суб'єктами господарювання і суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю (ч. 6 ст. 3 ГК України). При цьому слід підкреслити, що в ГК України відсутня норма, яка б чітко визначала коло суб'єктів організаційно-господарських повноважень, зміст останніх та критерії віднесення тих чи інших учасників відносин у сфері господарювання до суб'єктів організаційно-господарських повноважень.

Коло суб'єктів організаційно-господарських відносин до певної міри можна визначити, керуючись положеннями ст. 176 ГК України, яка до організаційно-господарських зобов'язань відносить, зокрема, зобов'язання, що можуть виникати: а) між суб'єктами господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта; б) між суб'єктами господарювання, які разом організують господарське товариство, та органами управління цих товариств; в) в інших випадках, передбачених ГК, іншими законодавчими актами або установчими документами суб'єкта господарювання. Останнє положення дає можливість відносити до організаційно-господарських відносин, наприклад відносини між ревізійною комісією і правлінням товариства, між наглядовою радою і правлінням тощо, які залишилися поза межами правового регулювання ст. 3 ГК України. Проте для того, щоб уникнути непорозумінь і суперечок з цього приводу, вважаємо за доцільне доповнити ч. 2 ст. 176 ГК України після абзацу 3 абзацом наступного змісту: "між органами господарського товариства".

Таким чином, викладене дає підстави для висновку про те, що за своєю правовою природою корпоративні відносини є поєднанням взаємопов'язаних і взаємообумовлених організаційно-господарських та майново-господарських відносин, що існують у нерозривній єдності, і в силу цього не можуть бути предметом регулювання різних галузей права - цивільного і господарського.

До організаційно-господарських відносин у складі корпоративних відносин можна віднести відносини:

· між засновниками (засновником) чи учасниками (учасником) товариства (у тому числі органами державної влади та органами місцевого самоврядування, громадянами та громадськими організаціями) і створеним ними господарським товариством, що виникають у процесі корпоративного управління. Зокрема, це відносини щодо управління товариством у порядку, визначеному в установчому документі; відносини щодо права учасників одержувати інформацію про діяльність товариства та щодо їх обов'язку не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства; відносини, пов'язані з додержанням установчого документа товариства та виконанням рішень загальних зборів; відносини, пов'язані з виходом у встановленому порядку з товариства, тощо;

· між засновниками (засновником) чи учасниками (учасником) товариства (у тому числі органами державної влади та органами місцевого самоврядування, громадянами та громадськими організаціями) і органами створеного ними господарського товариства, що виникають у процесі корпоративного управління;

· між органами господарського товариства (зборами, наглядовою радою, правлінням або іншим виконавчим органом, ревізійною комісією), що виникають у процесі корпоративного управління і контролю.

Майново-господарськими відносинами у складі корпоративних відносин є відносини:

· між учасниками товариства і товариством щодо розподілу прибутку товариства і одержання його частини (дивідендів); щодо відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві (такі відносини можуть виникати між учасниками товариства, учасником товариства та товариством, учасником товариства та іншими особами);