Прилипко Валентина Антонівна

Київ - 2010

Вступ

Пам'ять - форма психічного відбиття, що полягає в закріпленні, збереженні й наступному відтворенні минулого досвіду, що робить можливим його повторне використання в діяльності або повернення в сферу свідомості.

Пам'ять зв'язує минуле суб'єкта з його сьогоденням і майбутнім і є найважливішою пізнавальною функцією, що лежить в основі розвитку й навчання.

Пам'ять - основа психічної діяльності.Без її неможливо зрозуміти основи формування поводження мислення, свідомості, підсвідомості. Тому для кращого розуміння людини необхідно якнайбільше знати про нашу пам'ять.

Образи предметів або процесів реальної дійсності, які ми сприймали раніше, а зараз подумки відтворюємо, називаються поданнями.

Історики затверджують, що перський цар Кир, Олександр Македонський і Юлій Цезар знали в особу й по імені всіх своїх солдатів, а кількість солдат у кожного перевищувало 30 тисяч чоловік. Такими ж здатностями володів знаменитий Фемістокл, що знав в особу й по імені кожного з 20-ти тисяч жителів грецької столиці Афіни. Академік А.Ф. Йоффе по пам'яті знав таблицю логарифмів. Сучасник А.Ф. Иоффе - академіки А. А. Чаплигін міг на парі вивчити будь-яку книгу, безпомилково назвати номер телефону, по якому він дзвонив років п'ять назад, випадково й усього один раз. Книгознавці - найдавніший пам'ятник індійської літератури протягом століть передавалося усно, зберігаючи лише в пам'яті індіанців. Жерці й зараз пам'ятають народний епос, всі пісні Махабхари в 300 тисяч рядків. Всі ці приклади наочно демонструють безмежні можливості пам'яті.

Значення пам'яті в житті людини дуже велика. Абсолютно все, що ми знаємо, уміємо, є наслідок здатності мозку запам'ятовувати й зберігати в пам'яті образи, думки, пережиті почуття, рухи і їхні системи. Людина, позбавлена пам'яті, як указував І.М. Сєченов, вічно перебував би в положенні немовляти, був би істотою, не здатним нічому навчитися, нічим опанувати, і його дії визначалися б тільки інстинктами. Пам'ять створює, зберігає й збагачує наші знання, уміння, навички, без чого немислимі ні успішне навчання, ні плідна діяльність. Людина запам'ятовує найбільше міцно ті факти, події і явища, які мають для нього, для його діяльності особливо важливе значення. І навпаки, все те, що для людини малозначиму, запам'ятовується значно гірше й швидше забувається. Велике значення при запам'ятовуванні мають стійкі інтереси, що характеризують особистість. Усе, що в навколишнім житті пов'язане із цими стійкими інтересами, запам'ятовується краще, ніж те, що з ними не зв'язане.

Поняття про пам'ять

Розвиток людини як особистості, ускладнення її поведінки і поступове збагачення її діяльності відбувається за рахунок нагромадження індивідуального досвіду. Його формування було б неможливим, якби відчуття, сприймання, думки, переживання, які виникають в корі головного мозку, безслідно зникали. Ніяка актуальна дія немислима поза процесами пам’яті, бо протікання будь-якого психічного акту передбачає утримання його елементів для скріплення з наступним. Без цього неможливий розвиток людини. Будучи найважливішою характеристикою всіх психічних процесів, пам’ять забезпечує єдність і цілісність особистості людини.

Пам’яттю називають процеси запам’ятання, збереження, відтворення і забування різноманітного досвіду.

За ім’ям грецької богині пам’яті Мнемозіни їх ще називають мнемічними процесами.На думку Арістотеля, пам’ять є соціальною спадкоємницею, нашим безцінним багатством і силою. Завдяки їй людина у вигляді знань може присвоювати надбання попередніх поколінь. Пам’ятаючи минуле, вона краще розуміє теперішнє і може прогнозувати майбутнє. Людина без пам’яті перестає бути особистістю, не орієнтується в часі і просторі.

Матеріальною основою процесів пам’яті є здатність кори головного мозку утворювати тимчасові нервові зв”язки, зберігати, закріплювати і відновлювати сліди минулих вражень.

Для розуміння причинного обумовлення процесів пам’яті важливе значення має поняття підкріплення, під яким найчастіше розуміють досягнення безпосередньої мети дії індивіда. Підкріплення, таким чином являє собою співпадання утвореного зв”язку з досягненням мети дії, а „як тільки зв”язок співпав з досягненням мети, він залишається і зміцнюється” (Павлов).

Коригуюча функція підкріплення в здійсненні дії була переконливо показана і обґрунтована в працях російського фізіолога П.К. Анохіна.

Отже, фізіологічне поняття підкріплення співставлене з психологічним поняттям мети дії, являється пунктом злиття фізіологічного і психологічного аналізу механізмів запам’ятання.

В 1961 році Галамбос висловив припущення про роль гліальних клітин головного мозку в процесах пам’яті. Він вказував, що довготривала пам’ять пов”язана саме з функцією гліальних елементів. Інші дослідники показали,що глія бере участь у замиканні умовних рефлексів. Однак переконливих даних про роль глії в процесах пам’яті поки-що не отримано.

За даними американської психологічної асоціації серед усіх вищих психічних функцій найбільша кількість публікацій у світі присвячена розв”язанню проблем пам’яті і з”ясуванню її механізмів. Проте повністю розробленої і завершеної теорії пам’яті не існує і понині. Представники різних психологічних напрямів розробляли „свої” теорії пам’яті. Найбільш поширеними серед них є асоціативна, гештальтпсихологічна, біхевіористична, когнітивна і діяльнісна.

Асоціації

З фізіологічної точки зору асоціація являє собою тимчасовий нервовий зв'язок. Розрізняють два роди асоціацій: прості й складні . До простого відносять три види асоціацій (поняття про їх зложилося ще із часів Аристотеля):

1. Асоціація по суміжності. Образи сприйняття або які-небудь подання викликають ті подання, які в минулому переживалися одночасно з ними або безпосередньо слідом за ними.

2. Асоціація по подібності. Образи сприйняття або певні подання викликають у нашій свідомості подання, подібні з ними по яких-небудь ознаках.

3. Асоціація по контрасту. Образи сприйняття або певні подання викликають у нашій свідомості подання і якому-небудь відношенні протилежні їм, що контрастують із ними.

Крім цих видів, існують складні асоціації - значеннєві. У них зв'язуються два явища, які й у дійсності постійно зв'язані: частина й ціле, рід і вид, причина й наслідок. Ці асоціації є основою наших знань.

Існування асоціацій пов'язане з тим, що предмети і явища дійсно запам'ятовуються й відтворюються не ізольовано друг від друга, а у зв'язку один з одним. Відтворення одних спричиняє відтворення інших, що обумовлюється реальними об'єктивними зв'язками предметів і явищ. Під їхнім впливом виникають тимчасові зв'язки в корі мозку, що служать фізіологічною основою запам'ятовування й відтворення.

Для утворення асоціації потрібні повторення. Іноді зв'язок виникає з одного разу, якщо в корі більших півкуль мозку виникло сильне вогнище порушення, що полегшує утворення асоціацій. Більше важливою умовою для утворення асоціації є підкріплення на практиці, тобто застосування того, що потрібно запам'ятати в самому процесі засвоєння. Пам'ять - це збереження інформації про сигнал після того, як дія сигналу вже припинилося.

В процесі онтогенезу кожний організм одержує із зовнішнього середовища інформацію, що він обробляє, зберігає й відтворює або використає в поводженні.

Для роботи мозку необхідне не тільки надходження інформації, переробка, але й зберігання певного запасу її. У нервовій системі зберігається два види інформації: інформація, накопичена в процесі еволюції виду й закріплена в безумовних рефлексах, або інстинктах, і інформація, що здобуває в індивідуальному житті організму у вигляді умовних рефлексів. Відповідно існує й два роди пам'яті: пам'ять видова й пам'ять індивідуальна.

Системи пам'яті

Існує кілька основних підходів у класифікації пам'яті. У цей час як найбільше загальна підстава для виділення різних видів пам'яті прийнято розглядати залежність характеристик пам'яті від особливостей діяльності по запам'ятовуванню й відтворенню.

Класифікація систем пам'яті за характером психічної активності

Класифікація систем пам'яті по характері психічної активності була вперше запропонована П.П. Блонским. Хоча всі чотири виділені їм виду пам'яті не існують незалежно друг від друга, і більше того, перебувають у тісній взаємодії, Булонському вдалося визначити розходження між окремими видами пам'яті.

Рухова (або моторна) пам'ять - це запам'ятовування, збереження й відтворення різних рухів. Рухова пам'ять є основою для формування різних практичних і трудових навичок, так само як і навичок ходьби, листа й т.д. Без пам'яті на рухи ми повинні були б кожним раз учитися здійснювати відповідні дії. Правда, при відтворенні рухів ми не завжди повторюємо їх точнісінько в тім же виді, як раніше. Але загальний характер рухів все-таки зберігається.

Найбільше точно рухи відтворюються в тих умовах, у яких вони виконувалися раніше. У зовсім нових, незвичних умовах ми часто робимо рухи з більшою недосконалістю. Неважко повторити руху, якщо ми звикли виконувати їх, користуючись певним інструментом чи за допомогою якихось конкретних людей, а в нових умовах ми виявилися позбавлені цієї можливості.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--