Реферат: Поняття про умовивід його види

СИДІР ВОРОБКЕВИЧ

Український письменник і композитор, музично-культурний діяч і православний священик на Буковині, педагог і редактор часописів Буковини, художник – така багатогранна діяльність Сидора Воробкевича, що мав псевдоніми: Данило Млака, Демко Маковійчук, Морозенко, Семен Хрін, Ісидор Воробкевич, С.Волох та інші.

Сидір Воробкевич народився 5 травня 1836 р. в місті Чернівці у сім’ї священика, вчителя богослов’я.

Воробкевич мав незвичайних предків. Його прадід утік свого часу з Литви і звався Сеульський Млака де Орочко, а дід переробив Орочко на Воробкевича. Частина прізвища Млака стала улюбленим псевдонімом Сидора. Дід поета перейняв од свого батька безліч оповідей про козацтво, Україну, Умань, Залізняка, Гонту. Багато оповідань Сидір чув з уст своєї бабусі Параскеви, яка знала силу-силенну казок, пісень, народних оповідань про козаків і турків.

Навчався Сидір Воробкевич у Чернівецькій гімназії, згодом – у духовній семінарії, яку закінчив 1861 року. В гімназії він почав складати вірші й створювати до них музику. Потім був священиком у буковинських селах, де вивчав фольклор і побут місцевого населення.

Музичну освіту Сидір здобував приватно у професора Віденської консерваторії Ф.Кренна. У 1868 році склав іспит на звання викладача співу й регента хору у Віденській консерваторії. З 1867 року викладав спів у Чернівецькій духовній семінарії та гімназії, а з 1875 р. – на богословському факультеті Чернівецького університету. Як композитор складав літературні пісні і псалми, компонував хорові твори, сольні пісні та оперети, писав мелодії на власні вірші.

Літературна діяльність Сидіра Воробкевича розпочалася 1863 року, коли в збірнику “Галичанин” було надруковано п’ять перших віршів під загальною назвою “Думки з Буковини”. 1877 року він видав перший буковинський альманах “Руська хата”.

Сидір Воробкевич – один із засновників і редакторів журналу “Буковинськая зоря”.

Працюючи в Чернівецькому університеті, він очолював “Руське літературне товариство”, а з 1876 року – студентське товариство “Союз”.

Сидір Воробкевич писав українською, німецькою і румунською мовами. В літературному доробку письменника – вірші, поеми, оповідання, повісті реалістичного і романтичного характеру. Кращі твори Воробкевича пройняті любов’ю до трудового люду. Він розробляв теми історичного минулого – оповідання “Турецькі бранці” (1865), поема “Нечай” (1868), драми “Петро Сагайдачний” (1884), “Кочубей і Мазепа” (1891), писав про тяжку долю селянства – вірші “Рекрути” (1865), “Панська пімства” (1878). Одним з перших в українській літературі відобразив життя робітників (драма “Блудний син”).

Найповніше талант С.Воробкевича проявився в ліричних віршах, де поет “розсипає велике багатство життєвих спостережень, осяяних тихим блиском щирого, глибокого, людського і народолюбного чуття” (І.Франко). Характерними рисами поезії Воробкевича є мелодійність, близькість до фольклорних джерел (вірш “Летить, летить чорний ворон...” та ін.). Багатьом його творам властивий гумор.

Поет висловлював любов до рідної мови: його вірш “Мово рідна, слово рідне”, покладений на музику автором, став хрестоматійним. Чимало творів С.Воробкевича перекладено болгарською, німецькою, російською та іншими мовами.

Перебуваючи на викладацькій роботі в Чернівецькій духовній семінарії, гімназії, університеті, Сидір Воробкевич багато уваги приділяв молоді: уклав пісенники для початкової школи, створив посібники з теорії музики й співу та ін. Виступаючи одночасно як композитор і письменник, він створює чимало віршів, пісень для дітей (“Рідна мова”, “То наші любі, високі Карпати”, “Веснянка”, “Осінь”). Після поїздки до Києва (1874) Воробкевич написав два чоловічі хори “Цар-ріка наш Дніпро” та “Я родився над Дніпром, отому я козаком”.

За життя письменника було видано збірку віршів “Над Прутом” (1901) за участю І.Франка.

Перу поета належить ряд оповідань, новел, нарисів і сміховинок (“Нерон”, “Сабля Сканденберга”, “Клеопатра”, “Іван Грозний”). Він – автор циклу статей “Наші композитори”, у якому чільне місце відведене композиторові М.І.Глінці.

Помер Сидір Воробкевич 19 вересня 1903 року в Чернівцях.

За словами І.Франка, С.Воробкевич був одним з “перших жайворонків нової весни нашого народного відродження”.

ЮРІЙ ФЕДЬКОВИЧ

Про особисте життя Юрія Федьковича і про його творчу діяльність висловлювалося багато українських письменників і поетів. Серед цих висловлювань ми знаходимо вислови Максима Рильського. Колись поетів ганили за те, що вони не приділяють уваги пісням. Але не кожен поет є піснярем. Для цього треба мати особливий талант.

Відносно цього Рильський писав: “Такі поети як Шевченко, Федькович, мислили піснею, і то піснею в народному стилі. Але це мислення піснею чуже було Лермонтову, Маяковському і багатьом ін.”.

У Федьковича є популярна українська пісня “ЯК засядем браття коло чари...”

Біля двадцяти повних і частинних опублікованих перекладів і переспівів налічується в українській літературі. Серед них годиться згадати р-ти Федьковича. Ступивши на шлях рабського наслідування Шевченка Федькович загинув як поет.

А ось як служилося Ю.Федьковичу, розповідав Максим Рильський: “Гірко йому служилося, він був м’який, благий і до зброї нецікавий. Не мав великого здоров’я і здригався на гук пострілу... В війську нема жартів. Не питають тебе, як тобі. Остригли і мусили служити. І так опинився Федькович у неволі, мов той орел у клітці...” Рильський писав ще про Федьковича таке: “Федькович цілими днями сидів у кімнаті і писав, і майже ніхто його не бачив у Львові. Рідко коли і то, лиш вечорами виходив з хати повечеряти”.

З приводу вірша “Дезертир” Рильський висловився так: “Важко було справді написати із зворушливістю, простотою про сина, одинака матері, “цісарського стрільця”, який дизертує, спішить до матінки”.

Отже, перу Ю.Федьковича належить немала кількість дитячих творів, і не тільки дитячих. Федькович посідає своє місце серед українських письменників і поетів. Тому не випадково, ми знаходимо в літературі вислови письменників про Федьковича і не тільки Рильського, а багатьох інших.

Помер Федькович у 1888 р. у Чернівцях, де і похований.

Народився Юрій Федькович 8 серпня 1834 року на Буковині, в гуцульському селі Сторонці-Путилові.

Батько поета, Гординський де-Федькович, ополячений український шляхтич, був спочатку писарем, потім управителем польського маєтку, згодом деякий час поліційним суддею.

Мати, Анна Михайлівна Галицька, що походила з попівського роду, не вміла ні читати, ні писати і мало чим відрізнялась від селянки.

Малий Юрій ріс серед сільських дітей, серед простих гуцулів і тілом та духом навіки став селянином. Недарма, згодом Юрій Федькович нерідко зауважував: “Я... з роду попівського”.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--