Реферат: Поняття про витрати поточні витрати на витрати наступних періодів
Процес виробництва завжди пов’язаний з використанням робочої сили та засобів виробництва, які втілюються в продукті. Останній характеризується корисністю (споживною вартістю) та трудомісткістю, тобто затраченою певною кількістю праці. Чим продуктивніша праця, тим нижча трудомісткість одиниці створеного продукту.
Слід відрізняти витрати загальні й на одиницю продукції. Загальні витрати — це витрати на весь обсяг продукції за певний період. ця сума залежить від тривалості періоду і кількості виготовленої продукції. Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями. В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.
Оскільки витрати є функцією обсягу виробництва з певною еластичністю, існує поняття граничних витрат. Граничні витрати характеризують їх приріст на одиницю приросту обсягу виробництва, тобто
де Сг — граничні витрати;
WC — приріст загальних витрат;
WN — приріст обсягу продукції на одиницю його натурального виміру.
Якщо загальні витрати виразити певною функцією обсягу продукції, то граничний їх рівень є першою похідною цієї функції. Це витрати на останню за часом виготовлення одиницю продукції. Показник граничних витрат використовується при аналізі доцільності зміни обсягу виробництва продукції.
При плануванні, обліку і аналізі витрати класифікуються за певними ознаками. Основними з них б ступінь однорідності витрат, спосіб обчислення на окремі різновиди продукції, зв'язок з обсягом виробництв.
За ступенем однорідності витрати поділяються на елементні й комплексні. Елементні витрати однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. До них належать матеріальні витрати, оплата праці , відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування, інші витрати. Комплексні витрати різнорідні за складом, охоплюють декілька елементів витрат. Їх групують за економічним призначенням при калькулюванні та організації внутрішнього економічного управління. Наприклад, витрати на утримання і експлуатацію устаткування, загальновиробничі, загальногосподарські витрати, втрати від браку та ін.
За способом обчислення на окремі різновиди продукції витрати поділяються на прямі й непрямі. Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути обчислені на її одиницю прямо. Якщо виготовляється один різновид ,продукції, усі витрати — прямі. Непрямі витрати не можна безпосередньо обчислити на окремі різновиди продукціії, бо вони пов'язані з виготовленням різних виробів (зарплата обслуговуючого і управлінського персоналу, утримання і експлуатація будов, споруд, машин тощо). Поділ витрат на прямі та непрямі залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури, нормування і обліку. Зростання частки прямих витрат у загальній сумі підвищує точність обчислення собівартості одиниці продукції, зміцнює економічні основи управління.
Залежно від зв'язку з обсягом виробництва витрати поділяються на постійні й змінні.
Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції. Їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах. Лише при істотних змінах обсягу виробництва, наслідком яких є зміни виробничої і організаційної структури підприємства, стрибкоподібно міняється величина постійних витрат, після чого вона знову залишається постійною. До постійних належать витрати на утримання і експлуатацію будов і споруд, організацію виробництва, управління. На практиці до групи постійних відносять також витрати, які неістотно змінюються внаслідок зміни обсягу виробництва, тому їх називають умовно-постійними.
Змінні витрати — це витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. В свою чергу їх можна розділити на пропорційні та порційні.
Пропорційні Витрати змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва. Для них коефіцієнт пропорційності kп = 1. До пропорційних належать переважно витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну зарплату робітників.
Непропорційні витрати поділяються на прогресуючі та дегресуючі. Прогресуючі витрати зростають більшою мірою, ніж обсяг виробництва, kп > 1. Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва вимагає більших витрат на одиницю продукції. Це, приклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, даткові рекламні та торгові витрати та ін. Дегресуючі витрати зростають менше, ніж обсяг виробництва, kп < 1. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машиин і устаткування, його ремонт, інструмент тощо.
В практичних обчисленнях загальну динаміку змінних витрат спрощують, вважаючи всю їх сукупність пропорційною. Це значно полегшує аналіз і прогнозування витрат.
В реальному житті існують об’єктивні причини, які зумовлюють формування витрат виробництва підприємства як самостійної категорії. В основі цього лежить економічна відособленість. Підприємства (виробники) відособлені як власники засобів виробництва та створюваного продукту. При цьому різноманітність форм власності відображає різний рівень усуспільнення виробництва.
Щоб задовольняти вимоги різних користувачів бухгалтерською інформацією, витрати і прибутки повинні бути класифіковані. Для правильної класифікації треба визначити, до якого напряму обліку вони відносяться, або, іншими словами, які цілі їх обліку. Під напрямом обліку розуміється будь-який підрозділ (дільниця) виробництва, де потрібно самостійна калькуляція витрат.
З всієї безлічі витрат одні безпосередньо пов'язані з виготовленням і випуском продукції, інші - з управлінням виробництвом, треті не мають відношення до виробництва, але по чинному законодавству включаються у витрати виробництва (відрахування в фонди і т. п.).
За змістом і призначенню всі витрати групуються по економічних елементах і калькуляційних статтях.
По періодичності виникнення витрати діляться на поточні і одноразові (освоєння нової продукції і т. д.).
Групування витрат за економічним змістом здійснюється незалежно від форми використання у виробництві того або іншого виду продукції і місця здійснення цих витрат. Це групування застосовується при складанні кошторису витрат на виробництво всієї продукції, що випускається. Складання кошторису необхідне для того, щоб не тільки знати величину собівартості, але і планувати зниження собівартості по елементах витрат. Кошторис потрібен також для складання матеріальних балансів, нормування оборотних коштів, розробки фінансових планів і т.п.
Положенням про склад витрат по виробництву і реалізації продукції встановлена єдина для всіх підприємств (організацій) незалежно від форм власності і організаційно-правових форм номенклатура економічних елементів витрат, створюючих собівартість продукції: матеріальні витрати (за вирахуванням вартості поворотних відходів); витрати на оплату праці; відрахування на соціальні потреби; амортизація основних фондів; інші витрати. Відношення кожного вказаного вигляду витрат до загальної величини відображає їх структуру за певний період. Аналіз показує, що структура витрат розрізнюється по галузях,ав галузях - по підприємствах (так, на підприємствах харчової промисловості частка матеріальних витрат становить 80-82 %,а в галузях, які виробляють технічно складні товари, - 50-55 % і т. п.).
Вказані витрати відбиваються в 6-м додатку до бухгалтерського балансу. Ці показники використовують для розрахунку частки витрат живого і матеріалізованого праці, встановлення кошторисних і фактичних витрат на виробництво по підприємству загалом - при визначенні фонду оплати праці, об'єму закупівель матеріальних ресурсів, амортизації як джерела вдосконалення основних фондів і т. д. Інформація про елементи витрат дозволяє виявити якісні показники діяльності підприємства, здійснювати контроль за витратами відповідно до їх цільового призначення в процесі виробництва продукції.
У Положенні про склад витрат велика увага приділена угрупуванню витрат, створюючих собівартість продукції відповідно до їх економічного змісту. Калькуляційною статтею витрат називається певний вигляд витрат, які утворять собівартість окремих видів продукції і продукції (робіт, послуг) підприємства загалом. Основою такого групування витрат є спосіб включення витрат в собівартість окремого виду продукції (прямо або непрямо, шляхом розподілу пропорціонально вибраній на підприємстві базі).
Визначення собівартості залежить від кількості видів продукції, що випускається. Підприємства діляться на спеціалізовані і багатономенклатурні. По перших собівартість одиниці продукції визначають шляхом розподілу фактичних витрат за звітний період на кількість випущеної продукції. При випуску різноманітної продукції по документах встановлюють прямі витрати, потім розподіляють непрямі витрати. Підраховані витрати ділять на кількість випущених виробів і так визначають фактичну собівартість окремого виду продукції.
Таким чином, розподіл витрат на прямі і непрямі здійснюється в залежності від того, як відносяться витрати на певний вид продукції або підрозділ підприємства - прямо або шляхом розподілу. Такий розподіл витрат спрощує їх аналіз і прийняття рішення на його основі.
Узагальнення досвіду промислових підприємств по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції, аналіз офіційних нормативних документів дозволяють визначити наступну номенклатуру статей витрат: сировина і матеріали (1); поворотні прибутки (віднімаються) (2); куповані вироби і напівфабрикати (3); паливо і енергія на технологічні цілі (4); основна заробітна плата виробничих робітників (5); відрахування на соціальні потреби (6); витрати на підготовку і освоєння виробництва (7); загальноцехові витрати (8); загальнозаводські (загальногосподарський) витрати (9); інші виробничі витрати (10); комерційні витрати (11).
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--