Реферат: Поняття та сутність лобізму

Кожен із авторів у залежності від мети дослідження акцентує увагу на тих чи інших складових феномена, але ніхто із перерахованих авторів не ставить акцент на правовому змісті лобістської діяльності, що є найбільш актуальним для правової політики і правового життя суспільства.

У правовому ракурсі цю тему у своїх роботах розглядає тільки О.П. Любимов [1], [3], [3, с. 72–78]. Він зазначає: «незважаючи на те, що лобізм має у багатьох випадках політичний, економічний і управлінський характер, ця проблема у першу чергу є правовою» [4, с. 63], [5, с. 77]. Лобізм у широкому розумінні, на думку О.П. Любимова – це діяльність громадян, організацій, підприємств та інших суб’єктів правовідносин по відстоюванню своїх активних інтересів. Лобізм же у правовому розумінні – це сукупність норм, що регулюють вплив (участь) громадян, суспільних об’єднань, організацій, підприємств, що спеціалізуються на лобістській діяльності, інших суб’єктів правовідносин з органами державної влади для надання та прийняття необхідних лобістам рішень і для активного відстоювання своїх інтересів [6, с. 11].

Цілком погоджуючись з позицією О.П. Любимова, все ж таки необхідно сказати таке. Лобізм як явище має і «світовий», і «тіньовий смисл», що асоціюється з блатом, протекціонізмом, підкупом та іншими негативними явищами. Але саме державне регулювання лобістської діяльності покликане сприяти тому, щоб лобізм був невід’ємною рисою правової держави, і будучи конституційно-правовим інститутом, сприяв вираженню інтересів різних суб'єктів правовідносин. Іншими словами, лобізм і є, по суті, законним впливом, тиском у рамках дозволеного, інакше це буде, не політико-правове, а політико-антиправове явище.

Аналізуючи це явище і намагаючись дати йому ємне визначення, слід звернути увагу на таке. Лобізм – є багато в чому правовим явищем, воно торкається і правової політики, і правового життя будь-якої демократичної держави. Тому на правовий характер лобізму при аналізі цього поняття варто зробити акцент.

При розгляді лобізму як політико-правового явища, так чи інакше, виникає необхідність звернутися до права, як до найбільш загальної категорії. Як стверджував М.К. Ренненкампф: «право – це конкретні юридичні норми, право є тільки там, де існує закон, встановлений суспільством. Особа є основою права, яке існує для неї та при її посередництві, ніяк не порушуючи свободи особи, але встановлюючи для неї норми, порядок у правовідносинах» [7, с. 29]. Спираючись на сказане можна визначити таке: право являє собою сукупність свобод індивідуумів, що втілена в нормативно-правових актах й охоронювана державою. Іншими словами, кожен зацікавлений у чому-небудь суб’єкт має право на відстоювання своїх законних інтересів усіма прямо не забороненими способами.

До того ж, щоб висвітлити правову сутність лобізму, необхідно звернути увагу на те, що лобізм має стійкі взаємообумовлені зв’язки з правовою політикою. За словами Н.В. Ісакова, «від того, наскільки глибоко політика проникає у право і робить його політичним, а право, у свою чергу, опановує політику і робить її правовою, настільки розумно дотримується міра подібного взаємопроникнення, багато в чому залежить ефективність проведення правової політики держави» [8, с. 24].

Потрібно виходити з того, що правова політика – «це науково обґрунтована, послідовна і системна діяльність державних органів по створенню ефективного механізму правового регулювання, по цивілізованому використанню юридичних засобів досягнення таких цілей, як найбільш повне забезпечення прав і свобод людини і громадянина, зміцнення дисципліни, законності, правопорядку, формування правової державності і високого рівня правової культури в житті суспільства й особистості» [9, с. 15].

Тому, як уявляється, неможливо досягти ефективного правового регулювання й використання юридичних засобів без врахування інтересів різних зацікавлених груп, без аналізу розумних і доцільних положень, що направляють в органи влади суб’єкти правовідносин і без готовності конструктивно співробітничати з тими, хто пропонує цивілізовані форми взаємодії.

У силу того, що правова політика являє собою систему пріоритетів у юридичній дійсності, лобізм, лобістська діяльність, будучи втіленням інтересів, мотивацій найрізноманітніших шарів суспільства, представників політичних, фінансових кіл, окремих громадян, іноді й самих державних структур і відомств, поза всяких сумнівів, допомагає не тільки правильно розставити зазначені пріоритети, але й при відповідному державному підході до груп тиску включати до сфери правового регулювання ті суспільні процеси, що за всіх інших умов так і залишилися би без уваги органів державної влади. У цьому укладається ще одне обґрунтування того, що лобізм, незважаючи на свою близькість до політичних процесів, до структур, що приймають владні рішення (найчастіше втілених у нормативно-правових актах), споконвічно має правову основу. Це також очевидно й тому, що правове життя – «…у все проникаюче явище» [4, с. 13].

Іншими словами, правове життя суспільства – це сукупність усіх форм буття, а, отже, містить у собі лобізм як єдине ціле.

Таким чином, можна справедливо стверджувати, що лобізм – правове явище, інститут динамічного розвитку й удосконалювання правового життя суспільства. Оскільки в контексті цього дослідницького підходу враховується, що лобізм є політико-правовий інститут, перед тим як надати визначення лобізму, необхідно взяти до уваги, що тільки «сукупність правових норм, зведених у визначене системне ціле, утворює правовий інститут» [1, с. 19].

Отже, як уявляється правильним, лобізм у правовому розумінні – це: 1) сукупність норм, що регулюють процес впливу суб’єктів лобістських правовідносин на органи державної влади з метою задоволення своїх інтересів; 2) невід’ємний інститут сучасного правового життя держави, що припускає активну діяльність різних суб’єктів правовідносин щодо відстоювання своїх інтересів на різних рівнях влади з використанням не заборонених законом форм і методів [2, с. 337].

Література

1. Аравина Т.И., Кузнецов Ю.Ю. Лоббизм: национальные образцы и степень социальной приемлемости // Социс. – 2000. – №9. – С. 59–63.

2. Политология: Энциклопедический словарь / Общ. редакция Ю.И. Аверьянов. – М.: Изд-во Моск. коммерч. ун-та. – 1993. – 431 с.

3. Автономов А.С. Азбука лоббирования. – М.: Права человека, 2004. – 112 с.

4. Зяблюк Н.Г. США: лоббизм и политика. – М.: изд. «Мысль», 1976. – 207 с.

5. Богдановская И.Ю. Правовое регулирование лоббизма в США // Право и политика. – 2002. – №3. – С. 44–49.

6. Королько В.Г. Основы паблик рилейшнз – К.: Ваклер, 2000. – 528 с.