Реферат: Поняття цивілізації. Цивілізаційна структура сучасного світу

Системотвірними чинниками локальних цивілізацій є насамперед релігійні (ідеологічні), економічні, культурні та національні. Важливе значення мають також географічне та навколишнє природне середовище, структура державно-політичних інституцій. Часто-густо за основу локальних цивілізацій береться культурна спадщина.

Американський політолог С. Хантінгтон розрізняє такі локальні цивілізації: західна, конфуціанська, японська, ісламська, індуїстська, правослвно-християнська, латиноамериканська, і, можливо, африканська. Найбільш важливі відмінності між ними лежать в сфері релігії (за С.Хантінгтоном). Хантінгтон вважає, що зіткнення цивілізацій стане домінуючим фактором світової політики. Лінії розлому між цивілізаціями – це і є лінії майбутніх фронтів. У ХVП-ХVПІ ст. в західному ареалі планети конфлікти розгорталися головним чином між государями, королями, імператорами, абсолютними і конституційними монархами, які прагнули приєднати нові землі до своїх володінь. Починаючи з Великої Французької революції (1733 р.), основні лінії конфліктів стали пролягати не стільки між правителями, скільки між націями. Дана модель зберігалася і протягом XIX ст., кінець їй поклала Перша світова війна. В результаті Російської жовтневої революції 1917 року конфлікт націй поступився конфлікту ідеологій. Сторонами цього конфлікту спочатку були комунізм, нацизм і ліберальна демократія, а потім – ліберальна демократія і комунізм. Поразка комунізму, на думку, Хантінгтона, стала кінцем конфлікту ідеологій. Істотні відмінності між цивілізаціями, взаємодія між представниками різних цивілізацій супроводжується поглибленням суперечностей, посиленням фундаменталістських рухів. Зіткнення Заходу з незахідними країнами вестимуть до конфлікту цивілізацій як на мікрорівні (етнічні групи, що проживають упродовж ліній розлому, ведуть боротьбу за землі і владу), так і на макрорівні (країни, що відносяться до різних цивілізацій, суперничають за вплив у військовій і економічній сферах, прагнуть нав'язати іншим народам власні політичні і релігійні цінності).

Із завершенням „холодної війни” і зникненням протистояння між „Сходом” і „Заходом” з'явились есхатологічні концепції, що віщують кінець історії (Ф.Фукуяма). Ряд дослідників наголошують на способах вестернізації цивілізації (Ю.Пахомов, С.Кримський, Ю.Павленко), що викликає гостре протистояння, особливо з боку ісламської цивілізації. В деяких теоріях фігурують буддійська, південноазійська, далекосхідна та євразійська цивілізації, в яких розглядаються інші культурні, політико-економічні та етносоціальні ареали міжнародних цінностей. Широке уявлення про роль і значення локальних цивілізацій дають показники, що характеризують питому вагу окремих з них у народонаселенні світу та валовому світовому продукті.

Стан і перспективи сучасних цивілізацій

Види цивілізацій Питома вага у населенні світу (%) Частка у світовому валовому

продукті(%)

1995 2010 2025 1995 2010 2025

Західна

(США, Європа) 13 11 10 47 46 43

Конфуціанська (Китай) 25 24 23 11 14 17

Ісламська 14 18 21 11 12 15

Індуїстська (Індія) 15 16 17 2 1,5 3

Латиноамериканська 9 10 9 8 8 9

Православно-слов'янська

(Україна, Росія) 8 7 6 4 4 5

Японська 2 1,5 1 8 8 8

Африканська 9 11 14 1 1 1

Заслуговують на увагу визначення цивілізацій, логіка функціонування і розвиток яких визначаються не лише сучасними структурами онтологічно, а й культурними інваріантами та історичною пам'яттю, що дістались у спадок від попередніх періодів (генетична основа). Тому кожна цивілізація має два плани діяльності, дві іпостасі. З одного боку, це актуальна цивілізація – існуючі суспільства та сукупності з домінуючим центром; з другого – меморіальна цивілізація, що символізує зв'язок з минулим чи з колишнім домінуючим центром (Київська Русь – православно-слов'янська цивілізація).

Ще один різновид світових цивілізацій розглядається у комплексі аналізу „типу розвитку”, що формується на основі таких чотирьох головних ознак, як:

– спільність засад ментальності;

– спільність і взаємозалежність історично-політичної долі та економічного розвитку;

– взаємопереплетення культур;

– наявність сфери спільних інтересів та спільних завдань з точки зору перспектив розвитку.

Вищеназвані ознаки є основою тлумачення природної, східної та західної цивілізацій.

До природних спільностей належить та частина людства, яка перебуває в межах природного річного циклу в єдності та гармонії з природою. Це аборигени Австралії, американські індіанці, багато африканських племен, малі народи Сибіру та півночі Європи. Природні цивілізації, що беруть свій початок в епоху привласнюючого господарства, передбачають невіддільність людини від природи, підпорядкування людської поведінки її законам, а отже, відзначаються практичною відсутністю розвитку, статичністю суспільства.

Східні цивілізації виникли у глибоку давнину. Класичні їх варіанти – Стародавній Єгипет, індуїстський, буддійський та конфуціанський Схід, що мали циклічний характер розвитку. Цей цивілізаційний різновид відзначався харизматичним характером суспільної свідомості, зосередженням на духовному, колективізмом, корпоративними (егалітарними) принципами суспільних відносин, патер-палістською роллю держави як домінуючого власника, абсолютним переважанням вертикальних зв'язків над горизонтальними.

Західна цивілізація асоціюється з постіндустріальним розвитком, за якого на певних етапах виникає самопідтримуюча економіка, правова держава, демократичний політичний устрій, громадянське суспільство, розвинуті системи життєзабезпечення. Вони беруть свій початок в античних цивілізаціях Стародавньої Греції і Стародавнього Риму, доколумбової Америки (ацтеки, майя) та сягають сучасних індустріальних держав.

В остаточному підсумку головним мотивом кожної цивілізації є пошук джерел модернізації і розвитку, функціонування в режимі, що задається глобальними трансформаційними процесами, світо системнимизакономірностями і викликами.

УКРАЇНА І ПРОЦЕСИ МОДЕРНІЗАЦІЇ У ЦИВІЛІЗАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ

Останні півтора-два десятиліття ми виявилися свідками унікального збігу і переплетення величезних за своїми масштабами явищ і процесів, кожен з яких окремо можна було б назвати епохальною подією з погляду його наслідків для всього світового співтовариства. Це, по-перше, настання якісно нової фази науково-технічного прогресу, що одержало назву інформаційної або телекомунікаційної революції, і, по-друге, простимульована цією фазою зміна соціально-політичних парадигм. Під впливом цих радикальних зрушень найбільшої популярності отримала класифікація цивілізацій: доіндустріальне – індустріальне – постіндустріальне суспільство. В основі цієї класифікації лежить тип суспільного виробництва: сільськогосподарський, промисловий і виробництва інформації. В.Степін пише про традиційну, техногенну і антропогенну цивілізації. З'явилося визначення „буттєвого”, „інструментального”, „термінального” типів цивілізацій, де перший тип характеризується домінантою відтворення засобів виробництва, одним із яких виступає і сама людина (звідси інструментальне ставлення до особистості). Третій тип характеризується домінантою цінності самої людини, цільової функції спрямованості суспільного розвитку на усвідомлення і примноження можливостей розвитку людської особистості. Якщо ж в основу класифікації покласти особливості типу культури і регуляції соціальної поведінки людей, то виділяють інші фази цивілізаційного розвитку – традиційне суспільство і суспільство, у якому регуляція соціальної поведінки визначається доцільною ефективністю. Починаючи з 70-х рр., найбільш модним у загальнотеоретичному аналізі стало поняття постмодерністської фази розвитку людської цивілізації.