Реферат: Поняття злочину 4
Водночас, принцип пиііига сгігаеп пиііа роепа зіпе Іеде не виключає можливості існування у КК так званих бланкетних норм — юридичних норм, що відсилають до певних правил, інструкцій тощо, іншим чином дозволяють державним органам, посадовим особам впливати шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів на конкретні ознаки складу злочину і, фактично, на визнання чи не визнання того чи іншого діяння злочином. До вказаних державних органів та посадових осіб можна віднести Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, міністерства і відомства, керівників підприємств, установ і організацій тощо. До них не належать судді, адже вони не приймають нормативно-правових актів, а їхні дискреційні повноваження щодо диспозицій статей КК можуть стосуватися лише так званих оціночних ознак і не мають нічого спільного з бланкетністю норми.
7. Застосування кримінального покарання без злочину суперечить праву і є злочином. Але і діяння не є злочином, якщо його вчинення не передбачає можливості кримінального покарання. Проте кримінальну караність як обов’язкову ознаку злочину слід розуміти не як реальне застосування покарання, а як загрозу, можливість його застосування у разі вчинення забороненого КК діяння. Той факт, що особа, яка вчинила злочин, відповідно до КК може бути звільнена не тільки від покарання, а й від кримінальної відповідальності, не суперечить вимозі кримінальної караності. А дже посткримінальна поведінка особи і посткримінальна оцінка судом її особистості і вчиненого нею діяння не перетворюють фактично вчинений злочин у незлочин. Інший підхід до цього питання створив би підстави для усвідомлення можливої безкарності певних діянь.
8. Відповідно до ч. 2 ст. 11 не є злочином вчинене суб’єктом злочину винне діяння, прямо передбачене КК, якщо воно через мало-значність не становить суспільної небезпеки. Крім того, що це положення конкретизує зміст суспільної небезпеки як загальної ознаки злочину, метою його введення до КК є намагання законодавця підкреслити, що правосуддя в Україні має здійснюватися на засадах принципів справедливості та індивідуалізації кримінальної відпові-дсільності. за яких формальний момент — кримінальна протиправність типового діяння — не може превалювати над фактичним — відсутністю суспільної небезпеки конкретного діяння.
Малозначне діяння слід відмежовувати від діяння, яке не містить складу злочину. Так, якщо істотність матеріальної (майнової чи фізичної) шкоди визначена безпосередньо в законі через певну кількість неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тяжкість тілесних ушкоджень тощо,, то недосягнення певного рівня шкоди є свідченням відсутності складу злочину. Щодо нематеріальної шкоди, то визначення її істотності, як уже зазначалося, здійснюється в межах судової дискреції, а тому визнання конкретного діяння таким, що становить суспільну небезпеку або не становить її через малозначність, залежить від конкретних обставин справи та їх оцінки судом. При цьому відсутність умислу в діях особи може бути однією із зазначених обставин лише у разі, якщо відповідне діяння може бути вчинене як умисно, так і через необережність (якщо воно може бути вчинене лише умисно, то відсутність умислу означає відсутність складу злочину). Так само і відсутність таких ознак, як спосіб, місце, час, засоби, обстановка вчинення злочину можуть бути зазначеними обставинами лише у разі, якщо такі ознаки не є обов’язковими ознаками складу злочину (в іншому випадку їх відсутність означає відсутність складу злочину).
Усі необережні злочини в КК сформульовані як злочини з матеріальним складом. Ненастанна відповідних суспільне небезпечних наслідків необережного діяння означає відсутність складу злочину. Тому малозначне діяння не може бути необережним. Воно завжди умисне.
Важливим при віднесенні конкретних діянь до малозначних є встановлення змісту умислу. Малозначним може бути визнане тільки таке діяння, шкідливість якого не тільки об’єктивно, а й за змістом умислу винного є незначною (мізерною). Тому не може бути визнане малозначним діянням, наприклад, збирання з метою передачі іноземній державі відомостей, що становлять державну таємницю, якщо внаслідок фактичної помилки винного ці відомості виявились не таємними або були передані не іноземній державі, а представникам спецслужб України, які видавали себе за представників іноземної держави.
Готування до вчинення злочину невеликої тяжкості не містить складу злочину, а тому не може визнаватися малозначним діянням. Замах же на вбивство, якщо його фактичним наслідком не стало
навіть заподіяння фізичного болю, залишається злочином, а не малозначним діянням. Але зазначене не виключає, що готування до злочину середньої тяжкості або замах на такий злочин за певних обставин можуть бути визнані малозначним діянням.
Щодо співучасті у злочині, то слід мати на увазі, що суспільно небезпечні наслідки діяння, вчиненого у співучасті, є спільними для всіх співучасників, умислом яких вони охоплювались, і не можуть ділитися на частки. А тому не може бути такого, що дії одного із співучасників визнаються злочином, а дії іншого — малозначним діянням. Водночас, незначна роль одного із співучасників, яку він відігравав для досягнення спільного злочинного результату, може бути врахована при призначенні покарання або вирішенні питання про можливість звільнення від покарання чи від кримінальної відповідальності.
Так само причетність до злочину, яка визнається злочином, не може сама по собі, без урахування конкретних обставин справи, визнаватися малозначним діянням. В окремих випадках, визначених КК, приховування злочину не містить складу злочину (приховування злочину невеликої та середньої тяжкості, приховування тяжкого злочину та особливо тяжкого злочину членом сім’ї чи близьким родичем особи, що вчинила злочин).
Не є малозначним діянням вчинок (подія), який взагалі не містить ознак злочину: не являє собою дію або бездіяльність, не є винним тощо. Кримінальна справа про вчинок, який не містить ознак злочину, не може бути порушена через відсутність події злочину. Не може визнаватися малозначним діяння, вчинене у стані необхідної оборони, крайньої необхідності, під впливом фізичного примусу та через інші обставини, що виключають злочинність діяння. З іншого боку, і необхідна оборона неможлива без малозначного діяння. Не може визнаватися малозначним одне із сукупності вчинених особою діянь, яке містить ознаки злочину невеликої тяжкості, лише на тій підставі, що всі інші вчинені нею діяння мають ознаки тяжких та особливо тяжких злочинів.
Визнання того чи іншого діяння малозначним не залежить від факторів, які не мають кримінально-правового значення, наприклад: від факту прощення потерпілим винного, матеріального становища потерпілого, позитивних характеристик винного тощо. Водночас, скажімо, максимально близький до нижньої межі розмір істотної майнової шкоди, встановлений КК, у сукупності з такими обставинами, які відповідно до КК пом’якшують покарання (щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку тощо), можуть стати підставою для визнання діяння малозначним.
Таким чином, малозначне діяння — це така формально передбачена КК умисна дія або бездіяльність суб’єкта злочину, яка через малозначність заподіяної шкоди не є суспільно небезпечною. При цьому відсутність суспільної небезпеки у даному випадку означає, що така дія-або бездіяльність: а) заподіяла охоронюваному КК об’єкту посягання шкоду, яка не є істотною, або б) створила загрозу заподіяння вказаному об’єкту шкоди, яка не є істотною.
Не є малозначним діяння, яке посягає на об’єкт, що взагалі не охороняється КК (скажімо, справа про скотолозтво або некрофілію не може бути порушена за відсутністю події злочину), або хоча й посягає на об’єкт, який перебуває під кримінально-правовою охороною, але не заподіяло йому і не могло’ заподіяти не тільки істотної, а й будь-якої шкоди (справа про непоправне знівечення обличчя, порушена за ознаками злочину, передбаченого ст. 12.1, має бути закрита за відсутністю події злочину у разі встановлення факту добровільної згоди цивільне дієздатного пацієнта на проведення пластичної операції).
Як правило, малозначними визнаються діяння, що містять ознаки злочинів невеликої і середньої тяжкості. Кримінальні справи про малозначні діяння не можуть бути порушені, а порушені підлягають закриттю на підставі ч. 2ст. 11.
Конституція України (ст. ст. 1-5, 8, 13, 15, 17, 19, 21-24, 34, 55-68,92, 111, 140).
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частина третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) № 9-рп/99 від 27 жовтня 1999р.
Постанова ПВС № 2 від 25 січня 1974 р. Про судову практику в кримінальних справах, які порушуються не інакше, як за скаргою потерпілого .
Постанова ПВС №’9 від 1 листопада 1996 р. “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” .