Реферат: Порівняльний фармакологічний аналіз імунотропних властивостей ряду антибактеріальних препаратів, які застосовуються при туберкульозі легенів
У всіх пацієнтів відзначалися зміни гематологічних показників: лейкоцитоз, палочкоядерний зсув нейтрофілів, лімфопенія (табл. 3). Рівномірне підвищення ШОЕ і збільшення палочкоядерних нейтрофілів у крові. Вивчення показників імунітету в хворих на ТБ легенів виявило істотні зміни у всіх ланках імунного статусу. При усіх формах ТБ легенів поряд з достовірним наростанням лейкоцитозу спостерігалося зниження відносного числа лімфоцитів. Вміст CD3-клітин був знижений на 65,8%. У хворих виражене пригнічення функціональної активності Т-клітин встановлене в 73,1% випадків, зниження показників специфічної клітинної відповіді – у 61,8% пацієнтів. Одночасно відзначене підвищення CD25+ - маркерів і особливо показників гуморального імунітету. Число CD19+ і CD21+ було збільшено у 70,7% хворих. При оцінці фагоцитарної ланки виявлялося зниження середніх величин фагоцитарного індексу, спонтанної й індукованої ЛЗХЛ, індексу стимуляції.
Таблиця 3
Лейкоцитарна формула крові хворих на туберкульоз людей, що брали участь в експерименті
| Групи | Еозинофіли | Палочкоядерні нейтрофилі | Сегментоядерні нейтрофіли | Моноцити | Лімфоцити |
| Контрольна група | 3,0 ± 0,01 | 5,1 ± 0,06 | 60,1 ± 5,3 | 5,0 ± 0,06 | 25,2 ± 3,8 |
| До лікування | 6,0 ± 0,02* | 3,0 ± 0,02* | 42,0 ± 4,0* | 8,0 ± 0,02* | 24,5 ± 4,0 |
| Після лікування офлоксацином | 4,0 ± 0,01** | 4,0 ± 0,03 | 57,2 ± 4,4** | 6,0 ± 0,04** | 25,0 ± 3,5 |
| Після лікування канаміцином | 6,0 ± 0,03* | 3,0 ± 0,03* | 19,0 ± 2,8* ** | 8,1 ± 0,05* | 24,6 ± 6,0 |
| Після лікування рифампіцином | 6,1 ± 0,01* | 3,0 ± 0,04* | 43,0 ± 3,9* | 7,0 ± 0,04* | 24,7 ± 2,9 |
| Після лікування рифабутином | 5,0 ± 0,02* | 4,0 ± 0,02* | 45,0 ± 5,4* | 6,0 ± 0,03** | 24,9 ± 1,7 |
Примітка. * – Достовірність у порівнянні з контрольною групою (р < 0,05); * - Достовірність у порівнянні з контрольною групою (р < 0,05); ** – достовірність у порівнянні з рівнем до лікування (р < 0,05).
Таким чином, у хворих усіх груп виявлене глибоке порушення вихідного імунного статусу, що супроводжується чітким зменшенням у крові CD3 +, CD4 +, CD8 +, збільшенням CD16 +, CD19 +, CD21 +, CD25 +, зниженням фагоцитарного індексу, спонтанної й індукованої ЛХЗЛ, індексу стимуляції. Одночасно з цим збільшувалася кількість ЦІК.
Для визначення впливу рифампіцину, рифабутину, офлоксацину і канаміцину на клітинну системну імунну відповідь досліджували цільну кров 60 хворих на ТБ легенів до початку протитуберкульозної терапії.
У хворих туберкульозом при стимуляції тільки з рифампіцином при зіставленні зі зразками групи порівняння знижувався вміст CD3+ , CD16+ і CD25+ відповідно на 5.4, 4.0 і 6,5%, при цьому рівень CD4+ і CD8+ -клітин практично не відрізнявся від відповідних показників групи порівняння. У дослідній групі, де використовували рифабутин, відзначається тенденція до підвищення CD4+ (2,5%) і CD8+ (2,6%), рівномірне зниження CD16+ (4,0%) і помітне зниження активованих клітин – 11,3%. У хворих, лікованих офлоксацином, не виявлені розходження із вмістом CD3, CD8 і CD25. Цей препарат також як і рифабутин, сприяв зниженню концентрації CD16+ (6,3%) і зростанню CD4+ (3,3%). При стимуляції лімфоцитів канаміцином спостерігалося зниження CD3+ на 3,6%, CD16+ - на 13,1%, CD25 - на 4,0% і CD4+ -на 2,1%. Канаміцин впливав тільки на рівні субпопуляцій, і його імунотропна дія носила імунодепресивний характер. У хворих, який був призначений рифабутин, збільшення CD3+ носило виражений характер. У хворих з інфільтративною формою ефект офлоксацину помітно відбивався на концентрації CD4. Аналогічно цьому відзначалося підвищення CD8+ у пробах у хворих з інфільтративним туберкульозом, які вживали офлоксацин.
На підставі отриманих результатів і наявних літературних даних ми не виключаємо вплив ПТП на апоптоз при ТБ легенів. Можна припустити, що, ефективно впливаючи на МБТ, знищуючи інфіковані макрофаги, рифампіцин і рифабутин могли б сприяти посиленню імунної відповіді. Однак, зрушення в імунній системі, зокрема низькі рівні CD3+ , CD4+ і CD8+ і поєднаний з ними високий вміст CD25+ , очевидно, є результатом посиленого апоптозу і мають визначену причетність до порушень імунної відповіді (табл. 4).
Таблиця 4
Вміст рецепторів активаціївобстежених груп
| Показники | Контрольнагрупа | Групихворихзінфільтративним ТБ(n=61) |
| CD3+ 25+ | 2,3 ± 0,06 | 6,0 ± 0,04* |
| CD3+ 69+ | 2,4 ±0,04 | 5,3 ± 0,09* |
| CD4+ 25+ | 3,0 ±0,02 | 7,0 ± 0,09* |
| CD4+ 69+ | 3,4 ± 0,03 | 6,7± 0,06* |
| CD8+ 25+ | 1,1± 0,05 | 1,9± 0,02 |
| CD8+ 69+ | 3,0 ± 0,05 | 4,0± 0,06 |
| CD4+ 25+ /CD8+ 25+ | 2,7 ± 0,08 | 3,7 ± 0,05 |
| CD4+ 69+ /CD8+ 69+ | 1,3 ± 0,04 | 1,6± 0,02 |
Примітка. * – достоверные отличия у больных с контрольной группой (p<0,05).
У пацієнтів обстежених груп у периферичній крові виявлялися Т-лімфоцити з фенотипом CD3+ CD25+ , CD4+ CD25+ , CD8+ CD25+ , CD3+ CD69+ , CD4+ CD69+ і CD8+ CD69+ . У хворих ТБ легень дані показники в периферичній крові значно зростають у середньому в 2,5 рази. Відповідно змінювалися співвідношення CD4+ CD25+ /CD8+ CD25+ і CD4+ CD69+ /CD8+ CD69+ . У хворих на ТБ у порівнянні з контролем ці показники вірогідно зростають.
В осіб контрольної групи в культурі лімфоцитів стимульованих ФГА in vitro прогресивно зростало кількість клітин, які несуть одночасно диференційовані CD4+ або CD8+ і маркер активації CD25+ . У популяції CD3+ -лімфоцитів виявлялося виражене зростання вмісту активованих клітин. Пік співвідношення CD4+ CD25+ /CD8+ CD25+ спостерігався до 4 годин культивування, проте через 24 години зменшувався.
При інфільтративній формі до лікування вміст CD3+ , CD4+ і CD8+ Т-клітин, експресуючих CD25+ , був у середньому в 1-1,5 рази вище, а ніж у крові осіб контрольної групи. Концентрація активаційних маркерів CD3+ CD69+ , CD4+ CD69+ , CD8+ CD69+ у хворих ТБ перевищувала контрольні показники в 1,3 рази.
Аналіз отриманих результатів культивування показав зміну вмісту CD8+ CD69+ -маркерів у залежності від ваги туберкульозного процесу, а також від тривалості культивування.
З метою оцінки дії кожного препарату окремо на активаційні маркери ми провели культивування лімфоцитів із включенням у зразки розчинів ПТП: рифампіцину, рифабутину, офлоксацину і канаміцину. Порівняння даних показало, що рифампіцин не впливав на активність CD4+ CD25+ -маркерів і пригнічував активність CD3+ CD25+ і CD8+ CD25+ -клітин в усі години культивування, а також CD3+ CD69+ -маркерів до 96 години, однак потім препарат підсилював їх активність. Виявлено незначну стимуляцію рифампіцином CD4+ CD69+ -Т-клітин. Ми спостерігали збільшення кількості CD8+ CD69+ -маркерів через 24 і 96 годин культивування, але підйом до 120 годин перемінився зниженням даної субпопуляції. У зразках з рифабутином зареєстроване посилення активності CD3+ CD25+ , CD3+ CD69+ і CD8+ CD25+ -клітин. Пік активності CD3+ CD25+ і CD8+ CD25+ -маркерів відзначався через 120 годин культивування, і був вищим за аналогічні показники без стимуляції ПТП відповідно на 12,9 і 7,4%. Максимальна активність CD3+ CD69+ -клітин, зареєстрована до 96 годин, перевищувала порівняльні значення на 3,0%. Менш виражена стимуляція активності імунної відповіді відзначалася сере?