Реферат: Пошук національних коренів у мистецтві Михайло Бойчук і бойчукісти
Тут уже помітна диференціація цілком у народнопісенному дусі. Та жінка, яку автор зобразив із правого боку від глядача, має значні статки, що видно з її одягу і з манери триматися. Жінка ж, яка стоїть із лівого боку, більш убога. Проте обидві однаково (може, навіть порівну) набрали собі життєдайних і смачних плодів. Цим автор неначе хоче сказати: яблука як дари природи потрібні всім і Бог дав ці плоди для всіх: і для багатих, і для убогих.
Що ж до жінки, яка стоїть зліва, то її одяг відзначається скромністю і охайністю, без надлишку. Вона змальована боса, без чобіт, у простій сорочці з грубого полотна (висновок про те, що полотно є грубішим, аніж в сорочці іншої жінки, випливає з того, що грубіше промальовані складки та заломи, оскільки цупкіша тканина утворює грубіші складки). На її голові – один очіпок, зав’язаний назад, на шиї – три разки дрібного намиста. Намисто в ХІХ ст., особливо коралове, носили і багаті жінки, і убогі, оскільки вважалося, що воно захищає від ряду хвороб і «пристріту», тобто має цілющі властивості. Спідниця з дешевої тканини (пістрі) та проста чорна суконна запаска. Пояс теж не дуже широкий. Жінка не має кошика, бо набрала яблук у полотняний фартух.
Загальне враження від цієї жіночої постаті двояке. По-перше, глядача вражають її нестатки, її скромна одежа. По-друге, в символічному плані, боса і в білій сорочці її постать є прообразом людської душі – світлої й не прив’язаної до матеріального світу. Рука, піднята вгору, яка зриває плід, посилює це враження.
В плані матеріальних статків друга жіноча постать утворює контраст із першою. Вона взута в добрі черевики, спідниця її з дорожчої тканини, запаска обгортає цілий стан (як воно має бути в ідеалі), поверх неї – гарний незім’ятий фартух. Жінка не має потреби тримати в ньому зірвані яблука, бо принесла для цього великого кошика. Сорочка на ній із тонкого полотна, поверх неї – довгопола керсетка, багате намисто. Голова поверх очіпка пов’язана хусткою.
Загальне враження від цієї постаті теж двояке. Глядач відразу оцінює її матеріальні статки, наявність яких заспокоює погляд і примушує перевести цей погляд на щось інше (хоч би й на іншу постать). У символічному плані взута в черевики й захищена в керсетку постать прочитується як матеріальне, як «тіло», яке не звертає уваги на духовність. Враження посилюється ще й тим, що руки жінки складені над корзиною в захисному жесті («щоб ніхто не вкрав»). Так можна затуляти корзину з золотом, але, пардон, із яблуками… Її постать і нахил голови, погляд спідлоба виражають певну агресію до убогої жінки, в той час як та цілком захоплена процесом зривання яблук.
Картина створена цілком у народному стилі, що проявляється у: 1) зображенні автором народних типів, 2) у насиченості полотна барвами, 3) у симетричності розташування змальованих об’єктів, 4) спосіб зображення реальних об’єктів радше умовний, аніж реалістичний, 5) створено могутній символічний рівень картини, що є взагалі визначальною особливістю народного мистецтва. Поряд із цим видно, що художник пройшов найкращі європейські школи – він ненав’язливо подав і ввод у композицію у вигляді грунту, на якому росте дерево, й застосував повітряну перспективу – небо до центру картини світліше, а по краях зображено темнішим кольором. Крім того, повітряна перспектива проступає у змалювання яристої землі: дальші пагорби змальовані світлішим кольором. Отже, для картини характерним є поєднання народного стилю і світогляду та класичної техніки написання.
На картині (іл. 10)– постать у стародавній одежі, змальована по пояс. Вводом у композицію служить стіл або інша площина, на яку опирається її злегка зігнута, розслаблена рука. Розслабленість постаті та гіперболізована тілесність імітує стиль зображення фігур Ренесансу. Зображення створене поєднанням чітких, реалістичних штрихів із затушованими олівцем площинами, які створюють м’який ефект світлотіні. Одяг – стародавня тога, кінець якої звисає з лівого плеча постаті. Обличчя теж розслаблене й не виражає нічого. Форма обличчя – овал, брови – правильні напівкруглі лінії, ніс прямий, губи темні, виразні. Важко сказати, чоловік це чи жінка, оскільки в такому стилі зображували ангелів на іконах. Простежуються риси монументального стилю: усталеність, канонічність, умовність, символічність.
Літографія (іл. 11) виконана поєднанням чорних, масивних площин із тонкими штрихами. Надмір чорного кольору на картині свідчить про її гнітючий, трагічний, безрадісний настрій. На картині зображена частина залізничного вокзалу, вагон товарняка, колія, похмурі будівлі, ящики. Це свідчить про незахищеність побуту героїв, зображених на картині, про їх вимушеність мандрувати. Вони позбавлені захисту рідної оселі, самі в чужому світі, який зустрічає їх вкрай непривітно. Характерно й те, що всі герої змальовані без взуття, босі, і у вкрай полатаному одязі, що свідчить про крайні злидні.
Що ж до осіб, зображених на картині, то це п’ятеро дітей і жінка, їхня мати. Вони доведені до крайнього зубожіння. Особливо страшно голод позначився на дітях. Кінцівки їх неприродно висохли, стали схожі на вузлуваті, покручені гілки дерев, а розпухлий живіт вказує на те, що їм уже недовго лишилося жити: організм почав перетравлювати себе. Особливо помітно це у постатях двох хлопчиків, які зображені в сидячих позах із правого краю картини. На них майже немає одягу, що дозволяє докладно зобразити їхню анатомію. Дівчинка, яка п’є молоко (мати підтримує заважкий для дитини стакан, бо дочка не може його втримати), така ж висушена голодом, як і хлопчики. У лівому кутку картини, ближче до центру – старша дівчинка, років 12, тримає за руку маля. На ній є хоч якийсь одяг, але також вкрай убогий. Видно, що вона з малям ходила жебрати, бо воно й досі автоматично простягає руку. Худе, виснажене обличчя дівчинки з неприродно загостреними рисами викликає страх і відразу.
Центральна композиція осіб – мати, яка схилилася над донечкою і поїть її молоком зі склянки. Більш-менш пристойний одяг прикриває її тіло, так що не видно, наскільки воно знівечене голодом. У неприродно висушеному лиці, в запалих щоках, у глибоко посаджених очах світиться любов до дитини. Це новітня українська Мадонна часів громадянської війни 1921 – 1922 років, трагізм якої в тому, що вона не може вберегти своїх дітей, запобігти їх передчасній смерті.
У нижньому лівому кутку картини стоїть бідончик із молоком та кошик із яблуками. Але хіба такої поживи вистачить на таку велику сім’ю надовго?
В цілому картина передає настрій трагізму та безвиході. Різкість штрихів, відсутність мяких переходів між чорним та білим тільки підкреслюють цей настрій. Картина реалістична, оскільки правдиво передає життєві реалії, та історична, оскільки містить натяк на історичні події.
В картині (іл. 12)на перший план виходить колористика, оскільки постать дівчини, окреслена тонкими графічними штрихами, неначе розчиняється в насиченому кольоровому тлі. Збережена симетрія по діагоналі: від лівого верхнього боку, де росте дерево – до правого нижнього, де ми бачимо дівочу постать, що присіла