Реферат: Повоєнне влаштування світу

Наміри головних держав-переможниць на конференції

Перша світова війна скінчилася 11 листопада 1918 p., коли було підписано Комп'єнський мирний договір. За його умовами Німеччина повинна була залишити всі загар­бані нею території на Заході та вивести війська за Ргйн. Зі Східної Європи німецька армія повинна була піти в разі прибуття туди військ Антанти Всі військовополонені та військове майно підлягали передачі союзникам.

Після підписання Комп'єнського договору гармати замовкли. Боротьба за переділ світу переміщувалася до тиші дипломатичних канцелярій, за столи переговорів. Представники держав-переможниць з'їхалися до столиці Франції — Парижа — для остаточного підбиття підсумків війни.

Президент В. Вільсон вважав, що США здатні стати рятівником і гарантом миру. Своє бачення нових принци­пів міжнародних відносин він втілив у "14 пунктах", опри­люднених 8 січня 1918 р. Вони містили відмову від таємної дипломатії, проголошували свободу торгівлі та мореплав­ства, визнання прав народів на самовизначення, стверджу­вали необхідність роззброєння. Пропозиції Вільсона були спрямовані на запобігання світовій війні, на створення вільного демократичного ладу і були новим словом у між­народних відносинах. "14 пунктів" великою мірою визна­чили хід Паризької конференції.

Велика Британія ще до початку конференції домоглася однієї з головних цілей своєї участі в війні: німецький флот припинив існування і стояв на приколі в англійській гавані Скапа-Флоу. Британія вже встигла захопити німецькі ко­лонії в Африці та турецькі на Близькому Сході, але водно­час вона була зацікавлена у збереженні німецької держави для забезпечення рівноваги сил в Європі.

Франція домагалася на конференції розчленування Німеччини на низку дрібних держав, що полегшувало здійснення її головних намірів: загарбання значної части­ни турецьких і німецьких колоній, розширення своїх кор­донів у Європі за рахунок Німеччини, повернення Ельзасу та Лотарингії. Франція мала намір отримати понад 50% загальної суми репарацій від Німеччини. Не відмовлялася вона й від своєї провідної ролі в Європі.

Італійські представники домагалися низки територій на Балканах, що входили до складу Австро-Угорщини. Японія вимагала передати їй Шаньдун та німецькі колонії в Тихому океані. Японію підтримувала Велика Британія, вбачаючи в союзі з нею противагу США.

Версальський мирний договір, що офіційно завершив Першу світову війну, було підписано у Версалі (18 км від Парижа) 28 липня 1919 р, Німеччиною, що зазнала пораз­ки у цій війні, з одного боку, та переможцями, "союзника­ми та державами, що об'єдналися" — США, Великою

Британією, Францією, Італією, Японією, Бельгією, Болі­вією, Бразилією, Кубою, Еквадором, Грецією, Гватема­лою, Таїті, Хіджазом, Гондурасом, Ліберією, Нікарагуа, Панамою, Перу, Польщею, Португалією, Румунією, Сербо-хорвато-словенською державою, Сіамом, Чехословаччиною та Уругваєм, з іншого.

Американський сенат відмовився від ратифікації Версальського договору, оскільки СІЛА не бажали зв'язувати себе участю в Лізі Націй. Замість Версальського договору США в серпні 1921 р. уклали з Німеччиною окремий договір, майже ідентичний з Версальським, але такий, що не містив статей про Лігу Націй.

Версальський договір набув сили закону 10 січня 1920 р. після ратифікації його Німеччиною й чотирма головними союзними державами: Великою Британією, Францією, Італією, Японією

За Версальським договором, винуватцями війни було оголошено Німеччину та її союзників. На них було покла­дено виплату репарацій. Сума репарацій була узгоджена лише 1921 р. на Лондонській конференції і становила 132 млрд.золотих марок. Франція одержувала 52%, Велика Британія — 22%, Італія — 10% загальної суми.

Мирні договори з союзниками Німеччини за підсумка­ми Першої світової війни

На конференції було вироблено також мирні договори з союзниками Німеччини — Австрією, Болгарією, Угор­щиною та Туреччиною. В договорах було зафіксовано державні кордони, що з'явилися з утворенням нових на­ціональних держав у Центральній та Південно-Східній Європі: Австрії, Угорщини, Польщі, Чехословаччини, І Югославії та ін.

За Сен-Жерменським договором з Австрією від 10 верес­ня 1919 р. колишня Австро-Угорська монархія припинила існування. Частина Південного Тиролю переходила до Італії; Чехія та Моравія ставали частинами нової держави — Чехословаччини; Буковина передавалася Румунії, (незва­жаючи на рішення Народного віча від 3 листопада 1918 р. про возз'єднання з Україною). Австрії дозволялося мати 30-тисячну армію, її флот переходив до союзників. Забо­ронялося об'єднання Австрії та Німеччини.

За мирним договором з Болгарією, складеним 27 лис­топада 1919 р. У Нейї, частина її території відійшла до Югославії та Румунії. Чисельність армії обмежувалася 20 тис. чол.

4 червня 1920 р. у Великому Тріанонському палаці у Версалі було складено мирний договір з Угорщиною, за яким Хорватія, Бачка та західна частина Баната передава­лися Югославії; Трансільванія та східна частина Баната — Румунії; Словаччина та Закарпатська Україна — Чехословаччині. Угорщині дозволялося мати армію не більше ніж 33 тис. чол., до того ж вона повинна була сплачувати репарації переможцям.

Севрський договір, укладений державами-переможницями з Туреччиною 10 серпня 1920 p., оформлював розподіл Турецької імперії, яка втрачала близько 80% своїх володінь (Палестину, Трансіорданію, Іран, Сирію, Ливан та інші території). За чорноморськими протоками було встановлена міжнародний контроль країнами Анханти (головним чином, Великою Британією)

9 лютого 1918 р. між УНР, Німеччиною та її союзниками було складено мирний договір, за яким Україна, якщо повністю відокремиться від Росії, визнавалася дер­жавами Четвертного союзу. За цим договором, стан війни між Україною та країнами Четвертного союзу було припи­нено, Німеччина та Австро-Угорщина зобов'язувалися по­дати допомогу Україні. З іншого боку, уряд УНР брав на себе зобов'язання постачати до Німеччини та Австро-Угорщини продукти харчування. Брестський договір був великим успіхом молодої української держави і поклав початок міжнародно-правовому визнанню України.

Не вирішила їх і Паризька мирна конференція, на яку в1 січні 1919 р. прибула об'єднана делегація УНР та ЗУНР. Причому посли обох українських держав діяли самостійно.

25 липня 1919 р. представники Антанти Паризькій конференції визнали права Польщі на окупацію Східної Галичини. Причому передбачалося, що поляки у цьому регіоні урядуватимуть тимчасово й нададуть краю автоно­мії. Остаточно доля Галичини мала визначитися в май­бутньому.

Після неодноразових вимог польського уряду конфе­ренція послів Антанти 14 березня 1923 р. прийняла оста­точне рішення про приєднання Східної Галичини до Польщі за умови надання українському населенню автоно­мії. Однак ця умова практично ніколи не виконувалася польським, урядом.

Інші західноукраїнські землі було поділено між сусід­німи державами: Північна Буковина, за Сен-Жерменським мирним договором від 10. 09. 1919 p., передавалася Руму­нії, а Закарпаття, за Тріанонським мирним договором від 4.06.1920 p., входило до складу Чехословаччини.

Проблема досконалості Версальської системи договорів

По-перше, Версальська система договорів не усунула повністю тих протиріч між провідними державами світу, які призвели до розв'язання Першої світової війни. Вона лише тимчасово їх послабила.

Розстановка сил у світі після закінчення Першої світо­вої війни відбивала суперечності тієї системи міжнародних відносин, що склалася наприкінці війни. Підсумки її при­звели до таких значних економічних, політичних, соціаль­них, дипломатичних наслідків, що повернення до дово­єнного співвідношення сил було вже неможливе. Скінчили своє існування чотири найбільші імперії: Австро-угорська, Османська, Російська та Германська

Німеччина і Росія втратили свій довоєнний статус великих держав. На міжнародну арену в ролі головного претендента на світовепанування виходять США, що здобули нечувані багатства за час війни. США не тільки сплатили свої зовнішньоеко­номічні борщ, а й перетворилися на найбільшого кредитора в світі.

Незабаром поміж засновниками Антанти — Францією та Великою Британією, з одного боку, і США — з Іншого, виникли гострі суперечності. Європейські держави по­в'язували сплату боргів з отриманням репарацій від Німеч­чини та врегулюванням міжнародних боргів. Однак США відхилили ці наміри. Велика Британія, Франція та Японія з неприхованим побоюванням стежили за розбудовою аме­риканського військово-морського флоту та робили спроби згорнути цю програму.

Посилились протиріччя між метрополіями та колоніями, які перейшли з одних рук до інших. Велика Британія та Франція через Лігу Націй отримали мандати на володіння країнами Сходу. Підмандатними територіями Великої Британії стали Ірак, Палестина, німецька Східна Африка, частина Того і Камеруну. Франція отримала ман­дат на. Сирію та Ліван. Це спричинило різке піднесення національно-визвольного руху народів Азії та Африки.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--