Реферат: Правова регламентацiя организацii та дiяльностi судових органiв Украiни

На рішення громадських судів можна було скаржитися до княжих судів. В них засідали або самі князя, або їх представники. В процесі княжого судочинства брали участь “ябетник” (обвинувач), “метальник” (писар), “істці” (слідчі).

Існував також суд феодала-землевласника. Під його юрисдикцію підпадали холопи, наймити та закупи, причому щодо холопа рішення феодала оскарженню не підлягало.

Церковні суди – це суд митрополита і владики. Їх юрисдикція поширювалась на духовенство і на так званих церковних людей.

Таким чином, в Київській Русі існувала станова судова система.

Найвищою судовою установою Великого князівства Литовського був суд Великого князя або його довіреної особи. Поруч із судом князя існував і суд Ради. Також судові функції виконували намісники, а потім воєводи та старости.

Судебником 1468р. було узаконено одноособовий панський суд, тобто пан-шляхтич вершив суд над селянами.

Існував також копний (народний) суд, діючий на основі звичаєвого права, до якого могли звертатися представники усіх станів населення.

За статутом 1566р. у кожному повітовому міст було створено три судові установи: земські (обиралися шляхтою), гродські (одноособові) і підкоморні суди.

У містах з Магдебурзьким правом судові справи міщан розглядала судова колегія.

Як бачимо, судова система за польсько-литовської доби теж була становою.

В період національно-визвольної війни було введено систему козацьких судів, які складалися з сільських, сотенних та полкових судів. Діяли ці суди на основі законів, прийнятих ще за польських королів та литовських князів. У 1760р. була проведена судова реформа, яка поновлювала в Україні станову систему та відокремила судову владу від адміністративної. За цїєю реформою судді були виборними, найвищою інстанцією був Генеральний суд.

Слід підкреслити велику роль звичаєвого права в Україні. Наприклад, в Січі вищою судовою установою був кошовий суд, який своїх рішеннях виходив з норм звичаєвого права та здорового глузду.

Після приєднання України до складу Російської імперії в Україні діяли загальноросійські джерела процесуального законодавства. Веденням слідства і виконанням вироків займалася поліція, вона ж була і судовим органом при розгляді незначних справ. Поміщики мали право чинити одноосібно чинити суд над селянами.

У 1864р. було проведено судову реформу: станові суди скасовувалися і вводилися загальні судові установи, було введено інститут мирових суддів.

В цей час в західноукраїнських землях діяла австрійська судова система, де верховна судова влада належала імператорові.

В УНР за конституцією найвищою судовою установою УНР був Генеральний Суд, який обирався Всенародними зборами. В період гетьманату вищою судовою інстанцією був Сенат.

Щодо судової системи України за часів Радянського Союзу, слід відмітити те, що вона не охоплювала весь об’єм справ, пов’язаних із засудженням (особливо до 50-х років). Йдеться про позасудові процеси щодо “ворогів народу”. Було створене Державне політичне управління, яке користувалося правом проведення позасудових репресій. Також слід відмітити так звані “трійки”, коли декілька партійних керівників вирішували справу щодо вчинків, що в той час кваліфікувалися як державні злочини.

На даний момент організація і діяльність судів в Україні регламентується розділом VIII Конституції, Законом “Про судоустрій України”, Законом “Про Конституційний Суд України”, Законом “Про Верховний Суд”, Законом “Про арбітражний суд”, Законом “Про статус суддів”, Цивільним процесуальним кодексом, Кримінальним процесуальним кодексом, Арбітражним процесуальним кодексом та іншими нормативними актами.

В основному законі не дається повного визначення судової системи, а лише визначаються основні принципи та засади її створення та функціонування. Більш детальна регламентація щодо організації та діяльності різних судових органів подається у відповідних законах.

Ст. 124 Конституції визначає, що судова система України поділяється на дві гілки – суд конституційної юрисдикції та суди загальної юрисдикції. Єдиним судовим органом конституційної юрисдикції є Конституційний суд.

Згідно ст. 125 Конституції судова система України будується за принципом територіальності та спеціалізації; що найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України, а вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. За цією статтею відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди.

Принцип територіальності означає, що юрисдикція окремих ланок судової системи поширюється на певні території, які можуть збігатися, а можуть і не збігатися з адміністративно-територіальними одиницями. Побудова судової системи за принципом територіальності з урахуванням транспортних комунікацій і зв’язку між населеними пунктами забезпечує наближеність судів до населення та їх доступність. Спеціалізація суддів або цілих судів з розгляду справ певних категорій сприяє підвищенню професіоналізму суддів завдяки поглибленому вивченню окремих галузей законодавства та практики його застосування.

На сьогодні до спеціалізованих судів можна віднести арбітражні(господарські) суди, функціонуючі як самостійний суб’єкт судової влади; та військові суди.

Згідно з Законом України “Про судоустрій”, систему загальних судів України складають Верховний Суд України, Верховний Суд Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські суди, міжобласний суд, міжрайонні (окружні), районні (міські) суди та військові суди регіонів, Військово-Морських Сил і гарнізонів.

Місцеві суди (районні(міські), військові суди гарнізонів та арбітражні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя) є основною ланкою цієї системи. Це є суди першої інстанції, які розглядають переважну більшість цивільних, господарчих, кримінальних та адміністративних справ. Саме тут повинна широко запроваджуватися спеціалізація судів. Конституція дає можливість в новому законі про судоустрій створення спеціалізованих ланок місцевих судів, наприклад, сімейних, адміністративних, фінансових тощо. Передбачені конституцією вищі спеціалізовані суди мають виконувати функції судового нагляду за діяльністю відповідних судів нижчого рівня.

Ст. 129 Конституції визначає основні засади судочинства:

1. законність;

2. рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3. забезпечення доведеності вини;