Реферат: Правове регулювання відносин комунальної власності
ЗУ „Про Антимонопольний комітет України”.
ЗУ „Про захист від недобросовісної конкуренції”.
ЗУ „Про захист економічної конкуренції”.
Деякі норми антимонопольного законодавства містяться в інших нормативних актах, зокрема в Господарському кодексі України, ЗУ „Про природні монополії” та інших.
Безпосередній державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захистом інтересів підприємців від недобросовісної конкуренції здійснює Антимонопольний комітет (АМК) відповідно до компетенції.
АМК створює територіальні управління, тобто має право делегувати свої права відносно надання підприємцям та органам управління обов’язкових для виконання розпоряджень. Територіальні відділення АМК створені в АРК, областях, м. Києві та м. Севастополі.
Відповідно до ЗУ „Про Антимонопольний комітет України” основними задачами комітету є:
1. Здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства.
2. Попередження, виявлення та припинення порушень антимонопольного законодавства.
3. Контроль за економічною конкуренцією.
4. Сприяння розвитку добросовісної конкуренції.
Органи комітету розглядають справи про порушення антимонопольного законодавства і за результатами розгляду приймають обов’язкові для виконання рішення:
- про припинення порушень антимонопольного законодавства та відновлення первинного становища;
- про примусовий поділ монопольного утворення;
- про припинення неправомірних угод між підприємцями; у випадку необхідності звертаються до суду чи господарського суду з позовом; передають до правоохоронних органів матеріали про порушення законодавства, які містять ознаки злочину.
В межах своїх повноважень органи АМК контролюють діяльність підприємців всіх форм власності, органів влади та управління в усіх галузях економіки України.
2.2 Правове регулювання обмеження монополізму
Для прийняття рішень про наявність або відсутність монопольного становища суб’єкта господарювання на ринку органами Антимонопольного комітету України (АМК України) проводяться такі дії:
1) складається перелік товарів, відносно яких визначають монопольне становище, а також перелік його споживачів;
2) встановлюють проміжок часу, протягом якого визначається становище на ринку (як правило, за рік);
3) встановлюють товарні межі для кожного з визначених товарів, тобто визначається група взаємозамінюючих товарів, товарів однієї споживчої вартості, в межах якої споживач може перейти від споживання одного товару до іншого і формується група товарів, ринки яких розцінюються як товарний ринок.
Для суб’єктів господарювання на ринку визначається співвідношення обсягу надходження товарів на ринок від кожного підприємця до обсягу ринку товарів в цілому.
Відповідно до законодавства, монопольним визнається таке становище суб’єкта господарювання, доля якого на ринку певного товару перевищує 35%, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.
Зловживанням монопольним становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, який займає монопольне(домінуюче) становище на ринку, що призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умови існування значної конкуренції на ринку.
Зловживанням монопольним становищем зокрема визнається:
- встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товарів, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;
- застосування різних цін чи різних умов до рівнозначних угод з суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно виправданих на це умов;
- обмовлювання укладання угод прийняттям суб’єктом господарювання додаткових зобов’язань, які за своєю природою, або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмету договору;
- обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб’єктам господарювання, покупцям, продавцям;