Реферат: Правове становище гетьманщини у складі Росії

Актуальність дослідження теми правового становища Гетьманщини в складі Росії протягом періоду 1654р. - друга половина ХVІІІ ст. полягає у зростаючому впливі на формування національної самосвідомості і патріотизму українців нинішньої незалежної України реалістичного висвітлення історичного минулого українського народу, міждержавних стосунків та політичної діяльності керівників української держави періоду Гетьманщини.

Досвід ХVІІ-ХVІІІ ст. став життєдайним джерелом для розвитку наступних федералістсько-автономістських концепцій, сприяв формуванню і утвердженню ідеї державної незалежності України.

Ступінь дослідженності теми.

Історичні події, які супроводжували перехід України під протекторат Росії, стали переломним моментом в історії України, вони мали неабиякий вплив на країни не тільки Східної але й Західної Європи. Тому ця тема завжди привертала увагу дослідників.

Перші спроби осмислити ці події було зроблено у козацько-старшинських літописах другої половини ХVІІ-ХVІІІ ст., зокрема в літописах Самовидця, Григорія Грабянки, Самуїла Величка, у таких творах, як “История Русов”, “История Малой России” Д.М. Бантиш-Каменського, “История Малой России” М. О. Маркевича. Особливий розвиток ця тема набула в наукових працях Грушевського М., Аркаса М., Юшкова С., Слабченка М., Апановича О. В роки незалежної України ці питання набули висвітлення в роботах Рогожина А., Музиченка П., Кульчицького В., Смолія В., Степанкова В.

Характеристика використаної літератури.

Найбільш цінними і документальними першоджерелами інформації про події в історії України ХVІІ-ХVІІІ століть є козацько-старшинські літописи: “Літопис Самійла Величка”[1] , “Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки”[2] , “Літопис Самовидця”[3] . Кожен цей твір є складною, багатоплановою композицією, в якій поєднуються характеристики історичних діячів, описи подій – битв, повстань, змов, окремі документи, тлумачення тих чи інших періодів життя України.

Літопис Самовидця – одна з найвидатніших історіографічних пам’яток і одне з найдостовірніших історичних джерел ХVІІст., самобутня й оригінальна пам’ятка української мови та літератури. Як історичне джерело, написане очевидцем, літопис містить цінні фактичні відомості з історії українського, білоруського, російського, польського та інших народів другої половини ХVІІст. Багато з цих відомостей мають унікальний характер.

Твір Григорія Грабянки значною мірою компілятивний. Серед своїх головних джерел автор називає спогади сучасників подій, а також твори вітчизняних та іноземних історіографів. Протягом довгого часу вчені намагалися розглядати літопис Грабянки як історичне джерело. Але згодом, з введенням в науковий обіг цілого ряду документів, вдалося встановити, що твір містить багато фактичних помилок. І лише зараз наука доходить до висновку, що літопис Грабянки слід розглядати в першу чергу як літературну пам’ятку, а не як історичну. Центральна постать літопису Грабянки – Богдан Хмельницький. Це головний герой твору, в якому автор поєднує риси реальної історичної особи та ідеального вождя. Інші образи твору подано не так повно, проте досить випукло. Оскільки Григорій Грабянка - прихильник автономії України в союзі з Москвою, то він вибирає цей критерій – ставлення до Росії – як основний, і виходячи з нього, наділяє різних осіб тими чи іншими якостями.

Літопис Самійла Величка це документальне першоджерело, наймонументальніший твір української історико-мемуарної прози ХVІІ-ХVІІІ століть, який разом з літописами Самовидця і Григорія Грабянки, складає корпус козацької історіографії.

Книга французького військового інженера Г.Л. Боплана “Опис України”[4] – цінне історичне джерело для вивчення побуту запорзького козацтва і селянства, а також інших станів середньовічного суспільства України. В ній відображені географічне середовище, природа України, її кліматичні умови, наведені дані з історії заселення Середнього Подніпров’я, змальована яскрава картина життя українського народу першої половини ХVІІ ст.

Дорошенко Д.І. у “Нарисі історії України”[5] дає огляд історії України як процесу розвитку української державності. У книзі вміщено вичерпні історичні відомості практично про всіх гетьманів України. Чимало сторінок твору висвітлюють факти і події, які відсутні у роботах М.Грушевського[6] , М.Аркаса[7] , та інших відомих українських істориків.

Книга відомого історика І.П. Крип’якевича “Богдан Хмельницький” присвячена історичній ролі Богдана Хмельницького як керівника Визвольної війни українського народу 1648-1654рр. Автор, по-новому оцінюючи історичні факти, всебічно висвітлює життя і діяльність Богдана Хмельницького, перебіг та етапи Визвольної війни. На широкому історичному тлі проаналізовані питання організації запорізьких військ.

В роботі “Українсько-російський договір 1654 року.Міфи та реальність”[8] Апанович О.М. відтворює історичну правду про передумови і процедуру його укладання, розкриває державно-політичний характер і юридичну природу, а також тяжкі наслідки договору для українського народу.

У сучасних публікаціях Грозовського І.[9] , Кульчицького В.С.[10] , СмоліяВ.А.[11] , Степанкова В.С.[12] розглядаються основні етапи формування Української козацької держави - від епохи Богдана Хмельницького до руйнування Запорозької Січі, оцінюється діяльність її керівників, а також велика увага приділена джерелам та головним чинникам правової системи Гетьманщини.

Мета роботи.

Метою даної роботи є розкриття ролі і важливості діяльності державних керівників Гетьманщини у боротьбі за незалежність України, збереженні досягнень українського народу у створенні державницьких і правових структур та висвітлення історичних уроків відношення російського царату до України, до українського народу.

Структура роботи.

Робота складається з трьох розділів, вступу і висновків.

У вступі розглянуто актуальність даної теми на сучасному етапі історії України, ступінь дослідженності теми в роботах вчених істориків та правознавців, зроблено характеристику використаної літератури, сформульовано завдання та мету роботи.

В першому розділі роботи розглянуто характерні особливості українсько-російських угод 1654 року і перехід України до складу Росії на правах автономії. Розглянуто передумови та процес укладання угод, розкрито державно-політичний характер і юридичну природу, а також тяжкі наслідки договору для українського народу.

У другому розділі розглядаються питання політико-правового статусу Гетьманщини: адміністративно-територіальний поділ українських земель, суспільний лад, державний та судовий устрій.

Розгляду джерел та основних рис права Гетьманщини присвячений третій розділ роботи. Велику увагу приділено питанню захисту автономії України в складі Росії і козацьких демократичних інститутів.

У висновках, на основі проведених досліджень, наведено авторські висновки по кожному з розглянутих питань плану роботи.

Розділ 1. Переяславська угода і перехід України до складу Росії

на правах автономії .

Шість років тривала Визвольна війна українського народу проти панування Польщі в Україні. Розпочинаючи цю війну в 1648 р. Богдан Хмельницький намагається знайти союзників[13] . Природним було його прагнення вста­новити стосунки з єдиновірною Московською державою. Після блискучих перемог на Жовтих Водах і під Корсу­нем Хмельницький у грудні 1648 р. звільнив Київ. Тут він має раду з представниками православного духовенства, де було прийнято рішення про необхідність звернення до Москви за військовою та дипломатичною допомогою. До царя відрядили полковника Мужиловського, який отримав докладну інструкцію, що містила альтернативні пропозиції.[14] Передбачалося, що Мужиловський буде ті пропозиції ви­кладати послідовно і якщо цар погодиться на союз з Украї­ною, то просити його вислати військо проти Польщі. Коли ж цар не захоче порушувати мирний договір з поляками, запропонувати йому українські сіверські міста, визволені від поляків. Ці землі контролювалися козаками і не підлягали владі Речі Посполитої. Хмельницький таким чином забезпечив би собі тили.

В інструкції Мужиловському був ще один варіант — просити царя послати донських козаків в Україну. А для власного виправдання перед польським королем указати, що донці вчинили так самовільно, без царського указу. У разі ж коли цар відмовить Україні у військовій допо­мозі, то просити у нього хоча б дипломатичної підтримки.

Цар не надав Україні ні військової, ні дипломатичної допомоги. Хоча Москва мала велике бажання розірвати договір з Польщею і взяти реванш за свої поразки, вона не наважилася зробити це з огляду на своє тяжке внутрішнє і зовнішнє положення, тому й зайняла очікувальну позицію. Але контактів з Богданом Хмельницьким Москва не пе­рервала. В Україну було відправлено посольство для ви­вчення там ситуації. За період з 1649 по 1654 р. в Україні перебувало 13 посольств із Москви. З України відправ­лялися посольства до Москви. Богдан Хмельницький і далі намагався схилити Москву до війни з Польщею, на кож­ному етапі переговорів виступав з пропозицією: Москва надає військову допомогу Україні, а за це Україна приймає московський протекторат.

Тільки в квітні 1653р. цар наважився послати до Вар­шави посольство. Перед королем була поставлена вимога повернути козакам їхні права і привілеї згідно із Зборівським договором і скасувати Берестейську церковну унію 1596р. Польський уряд на це відповів рішучою відмовою.

На осінь 1653 р. Росія після багатьох вагань нарешті погодилась прийняти Військо Запорозьке до свого складу. 1 жовтня 1653 р. цар скликав Земський собор, на якому були присутні представники всіх станів, окрім селянства. Учасники собору, опитані "по чинам, порознь", висловили­ся за рішення: "Гетьмана Богдана Хмельницкого й все Войско Запорожское с городами й землями принять"[15] .

9 жовтня 1653 р. на виконання рішення Земського собо­ру в Україну відбуває надзвичайна дипломатична місія на чолі з В.Бутурліним.

23 жовтня 1653 р. цар Олексій Михайлович в Успен­ському соборі Кремля велів "объявить войску идти войной на недруга земли русской веры православной — короля Речи Посполитой й Литвы — Яна-Казимира".[16]