Реферат: Правовое урегулирование обращения ценных бумаг
За обсягом своїх прав власники привілейованих акцій займають проміжне місце між власниками облігацій та власниками простих акцій. Однак при цьому важливо пам'ятати, що правові статуси держателів облігацій і держателів акцій далеко не однакові.
Держателі облігацій — це кредитори, які, придбавши вказані цінні папери, лише позичили акціонерному товариству певні кошти на строк і на умовах, зазначених в облігації, а держателі акцій е співвласниками акціонерного товариства. У випадку ліквідації товариства або його банкрутства законодавство України в першу чергу захищає інтереси кредиторів (власників облігацій) і лише після цього — інтереси власників інших цінних паперів товариства.
В обмін на переваги при отриманні дивідендів власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні товариством, якщо інше не передбачено його статутом. Крім того, привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10 відсотків статутного фонду акціонерного товариства. Доцільність встановлення цього десятивідсоткового бар'єру є досить спірною, оскільки він значно обмежує можливості акціонерного товариства в залученні додаткових коштів, необхідних для господарської діяльності, шляхом випуску привілейованих акцій, який є привабливим і для інвесторів (значні переваги й гарантії), і для товариств (не розпорошується контрольний пакет акцій, який дає право управління товариством). Такого обмеження не існує, наприклад у Росії, де сьогодні ринок привілейованих акцій характеризується більш низькою їх ціною порівняно з простими при рівній номінальній вартості (у 2—10 разів у різних емітентів); значною кількістю фінансових посередників, що бажають придбати привілейовані акції; досить швидким ростом ліквідності привілейованих акцій4 .
Прості акції дають їх власникам, крім прав на одержання дивідендів і на участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, також право на участь в управлінні товариством. Однак при цьому слід підкреслити, що можливості акціонерів в управлінні товариством мають певні обмеження. Акціонери, наприклад, не мають права безпосереднього втручання в оперативне управління товариством, а можуть реалізовувати свої права тільки на загальних зборах, через одержання звітів тощо.
Акція повинна містити такі реквізити: фірмове найменування товариства та його місцезнаходження; найменування цінного паперу — "акція"; її порядковий номер, дату випуску;
вид акції та її номінальну вартість; ім'я власника (для іменної акції); розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій; кількість акцій, що випускаються; строк виплати дивідендів; підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи; печатку акціонерного товариства.
До акції може додаватись купонний лист на виплату дивідендів, хоч це не є обов'язковою вимогою українського законодавства і світова практика знає чимало прикладів, коли випускались безкупонні акції.
Основною формою оплати акцій є грошова — в гривнях, а у випадках, передбачених статутом, — у вільноконвертованій валюті або шляхом передачі майна. Акціонерне товариство, що створюється, може прийняти внесок у вигляді споруд, господарського обладнання та інвентарю, а також у вигляді нематеріальних активів — права на оренду майна, на користування земельними ділянками, інтелектуальної власності та ін. Нарешті, акціонерне товариство приймає внесок у вигляді цінних паперів. У цьому разі, засновникам необхідно звернути увагу на їх склад: серед них не повинно бути цінних паперів, по яких особа, що підписалася, несе майнову відповідальність.
Саме тому в Законі України "Про цінні папери і фондову біржу" доцільно визначити, за рахунок яких цінних паперів можуть бути придбані акції.
За умов нестабільного характеру вітчизняного ринку цінних паперів це можуть бути лише державні цінні папери та деякі види приватних, зокрема такі, що пройшли лістинг на фондових біржах.
Чинне в Україні законодавство досить детально визначає умови та розміри випуску акцій і в період становлення нових форм підприємництва, в умовах слабкої нормативної бази та відсутності масового досвіду і гарантій для рядових держателів акцій особливу увагу приділяє забезпеченню стабільності в діяльності акціонерних товариств.
Акціонерне товариство випускає акції в розмірі його статутного фонду або на всю вартість майна державного підприємства. Збільшення статутного фонду товариства, відповідно до ст. 7 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" та ст. 38 Закону України від 19 вересня 1991 р. "Про господарські товариства", можливе лише у випадку, якщо всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю не нижче номінальної. Збільшення статутного фонду здійснюється шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції або збільшення номінальної вартості акцій. Випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з господарською діяльністю акціонерного товариства, заборонено.
Приймаючи рішення про емісію акцій, емітент повинен враховувати, що їх випуск має певні позитивні та негативні сторони. До переваг можна віднести такі обставини:
на відміну від облігацій, по яких емітент зобов'язаний виплачувати фіксований процентний доход незалежно від результатів діяльності, сума дивідендів по акціях визначається вищим органом управління акціонерним товариством з урахуванням результатів роботи за рік та фінансового стану емітента;
за допомогою акцій кошти залучаються на невизначено довгий строк.
Проте випуск акцій пов'язаний і з певними проблемами для емітента:
продаж акцій збільшує коло осіб, які мають право голосу на загальних зборах акціонерів, що робить управління товариством більш складним;
випуск акцій змушує товариство розподіляти частину своїх доходів на користь більш широкого кола учасників акціонерного товариства.
Відповідно до ст. 22 Закону України "Про пінні папери і фондову біржу", акціонерне товариство має право на випуск акцій з моменту реєстрації цього випуску в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР).
Особливості такої реєстрації визначаються Тимчасовим положенням про порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації про їх випуск, затвердженим наказом ДКЦПФР від 20 вересня 1996 р. № 210. Це Тимчасове положення містить повний перелік документів, які мають бути подані до ДКЦПФР для реєстрації випуску акцій та інформації про випуск акцій, а також визначає порядок і строки здійснення реєстрації.
Якщо подані для реєстрації акції пропонуються для відкритого продажу, тобто призначені для розміщення між юридичними особами та громадянами, коло яких заздалегідь визначити неможливо, то емітент зобов'язаний подати до ДКЦПФР для реєстрації також інформацію про випуск таких акцій. Відомості, що містяться в інформації про випуск акцій, не можуть бути давністю понад шість місяців і мають відповідати реальній дійсності, бути придатними для оцінки господарсько-фінансового стану емітента. Інформація про випуск акцій має бути підписана емітентом і торговцем цінними паперами (якщо емітент користується послугами останнього).
Крім того, інформація підлягає обов'язковому опублікуванню в друкованих органах Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, а також в офіційному виданні фондової біржі. До інформації мають бути включені:
а) характеристика емітента, а саме: фірмове найменування, місцезнаходження, дата заснування, предмет діяльності, засвідчені ревізором (аудитором) бухгалтерський баланс і розрахунки фінансових результатів (прибуток, збитки) за останні три фінансові роки (або за кожний завершений фінансовий рік з моменту створення, якщо цей строк менше трьох років) та інші відомості;
б) опис ділової активності емітента, засвідчений аудитором, перш за все інформаційні відомості про виробництво, реалізацію, наукові дослідження та інвестиції;
в) дані про емісію цінних паперів;
г) перелік і результати попередніх емісій цінних паперів а також розподіл цінних паперів по видах;
д) кількість іменних акцій, випущених емітентом, у тому числі акцій, що знаходяться у власності керівних працівників;
е) строк погашення (для облігацій).
ДКЦПФР може відмовити в реєстрації інформації у випадках: