Реферат: Представництво 9

наприклад, продавцеві доручається укласти договір охо­рони, то, звичайно, при цьому вже вимагається довіре­ність, оскільки дана особа перестає бути представником за посадою, а мусить набути повноважень представника за довіреністю;

в) призначення опікуном;

3) наявність адміністративного акта, що дозволяє особі вчиняти певні дії як представникові іншої особи. Наприклад, дозвіл органів опіки та піклування, який на­дано опікунові для укладення конкретної угоди, що ви­ходить за межі побутової (ст. 145 КпШС України);

4) відносини материнства, батьківства, усиновлення, удочеріння, які відповідним порядком оформлені;

5) спільне ведення селянського (фермерського) гос­подарства, оскільки інтереси такого господарства пред­ставляє голова господарства (п. З ст. 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство");

6) членство в кооперативі, спілці, об'єднанні, за стату­том якого інтереси цього об'єднання представляє голова.

Таким чином, залежно від того, на чому будуються повноваження представника, можна розрізнити предста­вництво за законом (або законне, обов'язкове) і предста­вництво за договором (або договірне, добровільне).

Представництво за законом має місце тоді, коли осо­ба-представник, коло її повноважень і самі випадки такого представництва визначаються певними нормативними ак­тами (ЦК, КпШС, Законом України "Про підприємства" тощо). До призначення представника той, кого представ­ляють, у таких випадках ніякого відношення не має.

Різновидом даного представництва є так зване ста­тутне представництво, коли відповідно до статуту чи положення керівний працівник (директор, ректор, на­чальник, голова) наділений повноваженнями виступати у цивільному обігу від імені юридичної особи.

Представництво за договором —- це таке представниц­тво, яке виникає в результаті угоди між представником та особою, яку він представляє. Для здійснення даного представництва потрібно отримати довіреність, яку той, кого представляють, видає представникові як доказ на­даних йому повноважень.

128

Представництво в цивільному праві відрізняється від представництва суміжних правових інститутів, наприк­лад, від представництва судового або процесуального. Процесуальне представництво має місце в цивільному (ст. 112 ЦПК України), арбітражному (ст. 28 АПК Ук­раїни), у кримінальному процесах (ст. 32, 52 КПК України). Найпоширенішою формою добровільного пред­ставництва в судовому процесі є представництво адвокатів (Закон України "Про адвокатуру"). Метою представниц­тва в цивільному праві є здійснення представником від імені і за рахунок того, кого представляють, певних юридичних дій (укладання угод тощо), метою судового представництва є захист представником у суді інтересів тієї чи іншої сторони.

Якщо в цивільному праві при укладанні угоди пред­ставник завжди заміняє того, кого він представляє, то в судовому представництві поруч із представником може діяти й особа, інтереси якої представляються.

Нарешті, якщо коло повноважень представника в цивільному праві повністю визначається довірителем, то при судовому представництві загальні права представни­ка передбачені в законі, і тільки деякі права можуть бути застережені в довіреності.

Представником може бути не кожний суб'єкт циві­льного права. Необхідною умовою правосуб'єктності пред­ставника є наявність у нього право- і дієздатності. Тому представниками не можуть виступати особи, які не до-сягли повноліття чи перебувають під опікою або піклу­ванням. Не дозволяється укладати через представника угод, які за своїм характером вимагають особистої при­сутності особи: складати заповіт, укладати договір довіч­ного утримання тощо.

2. ДОВІРЕНІСТЬ

Довіреністю¹ визнається письмове повноваження, яке видає одна особа (довіритель) іншій особі (довіреному) для представництва перед третіми особами. Довіре-

1 У чинному ЦК України законодавець використовує термін "довіреність", а в Законі "Про нотаріат" - слово "доручення".

129

ність — це одностороння угода, яка фіксує межі повно­важень представника, який, діючи на підставі довіренос­ті, створює права та обов'язки безпосередньо для дові­рителя.

Особа, яка видає довіреність, називається довірите­лем, а особа, яка отримує повноваження за довіреніс­тю, — довіреним. Подібна термінологія використовується і в договорі доручення, за яким одна сторона зо­бов'язується від імені і за рахунок іншої сторони вико­нати певні юридичні дії. Проте довіреність не тотожна договорові доручення. Співвідношення між ними таке:

договір доручення є підставою видачі довіреності. В ос­нові довіреності може бути і договір експедиції, і трудо­вий договір. Наприклад, матеріально відповідальній осо­бі може бути видана довіреність для вчинення дій, пов'язаних безпосередньо з виконанням нею трудових обов'язків.

Якщо доручення є договором про представництво, який визначає внутрішні взаємовідносини між представ­ником і тим, кого він представляє, і сторони своїми під­писами підтверджують, які саме дії і яким саме чином повинен виконати довірений, який розмір винагороди його чекає (якщо це передбачено договором), то довіре­ність, як документ, підписує лише довіритель. Довіре­ність адресована насамперед третім особам і має на меті довести до їх відома те, що між представником і тим, кого він представляє, існує домовленість, згідно з якою виконання всіх угод, що буде укладати представник у межах довіреності, бере на себе той, хто представляє.

Юридична сила довіреності не залежить від згоди представника на її видачу, як і обсяг повноважень, яки­ми довіритель наділяє довірену особу, також з нею не погоджується. А ось здійснення повноважень цілком за­лежить від волі довіреної особи.

За обсягом повноважень розрізняють такі види дові­реностей: разова — на виконання однієї конкретної дії (наприклад, продати чи купити будинок); спеціальна — на виконання якихось однорідних дій (наприклад, дові­реність на отримання авторського гонорару протягом року); генеральна (або загальна) — на загальне управління майном довірителя.

130

Генеральна довіреність уповноважує особу на вико­нання не якоїсь окремої угоди чи якихось певних кате­горій угод, а на укладання будь-яких угод. Наприклад, особа, яка відбуває в довготривале відрядження за кор­дон, може видати генеральну довіреність, на підставі якої уповноважена особа може мати право: укладати всі дозволені законом угоди щодо управління та розпоря­дження майном; купувати, продавати, дарувати, прийма­ти в дар, обмінювати, заставляти і приймати в заклад житлові будинки, інше майно; проводити розрахунки по укладених угодах, приймати спадщину та відмовлятися від спадщини; отримувати належне довірителеві майно (гроші, цінні папери), а також документи від всіх осіб, установ, підприємств та організацій, у тому числі з відді­лень банків, інших кредитних установ, установ зв'язку, пошти, телеграфу, розпоряджатися рахунками в банках, отримувати поштову, телеграфну та всіляку іншу корес­понденцію, в тому числі грошову чи посилочну, вести від імені довірителя справи в усіх судових установах з усіма правами, які закон надає позивачеві, відповідачеві, третій особі та потерпілому, в тому числі з правом пов­ної чи часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмета позову, укладання мирової уго­ди, оскарження рішення суду, пред'явлення виконавчого листа до стягнення, отримання присудженого майна або грошей.

Закон вимагає, щоб довіреність була складена у пи­сьмовій формі, тому поза письмовою формою немає до­віреності. Довіреності, які видаються громадянам, по­винні бути посвідчені уповноваженими на це особами. Так, щодо угод, які вимагають нотаріальної форми, дові­реність повинна бути посвідчена державним чи приват­ним нотаріусом: До нотаріально посвідчених довіреностей прирівнюються (ст. 40 Закону України "Про нотаріат"):

1) довіреності осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, лікарнях, санаторіях, будинках престарілих, — посвідчені головлікарями, начальниками госпіталів, за­ступниками з медичної частини, черговими лікарями;

2) довіреності громадян, які перебувають під час пла­вання на морських суднах або суднах внутрішнього пла-