Реферат: Причини ті лікування депресії
Причини депресії
Як всі ми знаємо із власного життєвого досвіду,у людей у стані депресії часто бувають похмурі думки. Вони бачать мир крізь темні окуляри. Людей з важкою формою депресії - тих, хто почуває себе нікчемними, упадає в апатію, втрачає інтерес до друзів і родини, не може нормально спати або є,- негативне мислення приводить до саморуйнування. Надмірно песимістичний погляд на мир веде до перебільшення всього поганого, що з ними відбувається, і зменшенню всього гарного.
Молода жінка в депресії говорить: «Я все роблю не так, ні на що не годжуся. Я не можу домогтися успіху в роботі, тому що погоджу в сумнівах».
Перекручування або реалізм?
Чи всі страждаючою депресією люди настроєні занадто негативно? Щоб довідатися це, Лорен Еллою й Лин Абрамсон провели порівняльний аналіз поводження студентів, що випробовують легку депресію, і студентів у нормальному стані. Дослідники просили студентів дослідити, чи зв'язане натискання кнопки з наступним спалахом світла. На диво дослідників, випробувані, що перебувають у стані депресії, досить точно оцінювали, у якому ступені вони могли контролювати що відбувається. Невірні, перекручені оцінки висловлювали студенти, що не страждають депресією,- вони явно перебільшували границі своїх можливостей контролювати ситуацію.
Цей дивний феномен депресивного реалізму досить часто виявляється при спробах людей оцінити ступінь самоконтролю й своїх навичок. Шеллі Тейлор приводить таке порівняння:
«Люди в нормальному стані перебільшують свою компетентність і привабливість для навколишніх; страждаючою депресією - не перебільшують. Люди в нормальному стані згадують своє минуле в рожевому світлі; страждаючою депресією (за винятком тих, хто переживає дуже сильну депресію) більше справедливі в оцінці своїх минулих успіхів і невдач. Люди в нормальному стані описують себе в основному позитивно; страждаючою депресією описують і свої позитивні, і свої негативні якості. Люди в нормальному стані приписують собі заслуги у випадку успіху й, як правило, заперечують свою відповідальність при невдачі. Страждаючою депресією приймають на себе відповідальність і за успіхи, і за провали. Люди в нормальному стані перебільшують ступінь свого контролю над діями навколо; страждаючою депресією менше піддаються подібного роду ілюзіям. Люди в нормальному стані беззастережно вірять у те, що майбутнє піднесе багато гарного й мало поганого. Страждаючою депресією більше реалістичні в сприйнятті майбутнього. Фактично в кожному разі там, де люди в нормальному стані демонструють надмірну самоповагу, ілюзію контролю й далеке від реальності бачення майбутнього, люди в депресії не виявляють подібних пристрастей. Виявляється, депресія робить людей не тільки сумніше, але й мудріше».
В основі мислення людей у стані депресії лежить приписування собі відповідальності за все з ними що відбувається. Давайте подивимося: якщо ви провалилися на іспиті й обвинувачуєте в цьому себе, то можете дійти висновку, що ви дурні або ледачі, і впасти в депресію. А якщо ви приписуєте невдачу несправедливому відношенню або якимсь іншим обставинам, вам непідвласним, те, швидше за все, ви просто розлютитеся. У більш ніж 100 дослідженнях, у яких брало участь 15 000 випробуваних, що страждають депресією минулого більш, ніж не страждаючі, схильні демонструвати негативний стиль пояснення. Вони з більшою легкістю приписували невдачу причинам стійким («Це буде тривати вічно»), глобальним («Це ушкодить усьому, що я роблю») і внутрішнім («Я сам у всім винуватий»). Результатом подібного песимістичного, надмірно узагальненого, що само обвинувачує мислення є, за словами Абрамсон і її колег (1989), що гнітить почуття безнадійності.
Негативне мислення: причина або наслідок депресії?
У людей, схильних до міркувань, напевно, виникне питання: що первинно, а що вдруге? Депресивний настрій є причиною негативного мислення або негативне мислення викликає депресію?
Депресивний настрій є причиною негативного мислення
Без сумніву, наш настрій накладає певний відбиток на мислення. Почуваючи себе щасливими, ми, як правило, бачимо й згадуємо тільки гарне. Але як тільки наш настрій стає похмурим, так думки починають іти по іншому шляху. Рожеві окуляри ховаються до кращих часів, а на світло витягають чорні. Тепер похмурий настрій підкидає нам спогаду про малоприємні події. Здається, що взаємини з навколишніми зіпсувалися, подання про самому себе помітно погіршилося, надії на майбутнє зблякли, а чужі вчинки огидні. З посиленням депресії спогаду й очікування стають усе більше й більше тяжкими; коли депресія відступає, усе знову офарблюється в більше світлі тони. Так, люди, що страждають депресією в даний момент, згадують, як батьки відкидали й карали їх, у той час як люди, що страждали депресією в минулому, згадують батьків так само по-доброму, як і ті, хто ніколи не переживав депресії.
Едвард Хірт і його колеги, провівши дослідження серед фанатів баскетбольної команди університету штату Індіана, продемонстрували, як поганий настрій, викликаний поразкою, може породити досить похмурі думки. Вони просили вболівальників - і ті, хто перебував у депресії із приводу програшу своєї команди, і тих, хто радів із приводу перемоги - спрогнозувати результати майбутніх ігор команди й своє власне поводження. Після поразки команди люди більш похмуро оцінювали не тільки її майбутнє, але й свої власні майбутні успіхи, наприклад, при грі в дартс, розгадуванні анаграм і навіть в особистому житті. Коли справи йдуть не так, як нам хотілося б, може здатися, що вони завжди будуть іти не так.
Пригноблений настрій впливає й на поводження. Замкнута, похмура, незадоволена людина не викликає радісних і теплих почуттів у навколишніх. Стефен Стрек і Джеймс Коїн виявили, що страждаючою депресією близькі до істини, думаючи, що інші не схвалюють їхнього поводження. Їхній песимізм і поганий настрій викликають соціальне відкидання. Депресивне поводження може також викликати відповідну депресію. Студенти коледжу, що жили в одній кімнаті з людиною, що страждає депресією, теж починали почувати себе трохи подавленими. Для людей, що страждають депресією, збільшується ризик розлучення, звільнення з роботи або того, що їх будуть уникати навколишні. У такому стані люди можуть спеціально вишукувати людей, що озиваються про їх незичливо, тим самим підтверджуючи й ще більше підсилюючи невисоку думку пр самих себе.
Негативне мислення є причиною депресивного настрою
Багато з людей відчувають себе подавленими під час важких стресів: після втрати роботи, розлучення або розриву тривалого зв'язку, постраждавши від фізичної травми - тобто завжди, коли валить їхнє розуміння того, хто вони такі й у чому зміст їхнього життя. Такі смутні міркування можуть бути адаптивними: прозріння, що відбулося під час депресивної бездіяльності, може пізніше породити кращі стратегії для взаємодії з миром. Але люди, схильні до депресії, у відповідь на безрадісні події, як правило, надмірно зосереджуються на собі й винять себе у всім. Їхня самооцінка скакає туди-сюди - нагору за підтримкою й долілиць при погрозі.
Чому деякі люди легко впадають у депресію при найменшому стресі? Згідно з недавно отриманими даними, у формування депресивних реакцій вносить свій внесок негативний стиль пояснення. Колин Сакс і Дафна Бугенталь попросили декількох молодих жінок познайомитися з невідомим ним колись людиною, що іноді поводився холодно й недружелюбно, створюючи тим самим скрутну для спілкування обстановку. На відміну від оптимістично настроєних жінок, ті, кому був властивий песимістичний стиль пояснення, хто звичайно приписував неприємні події стійким, глобальним і внутрішнім причинам, реагували на соціальну невдачу депресією. Більше того, пізніше вони поводилися більш вороже з наступної зустрінутим ними людиною. Їхнє негативне мислення вело до негативної відповідної реакції, що, у свою чергу, вело до негативного поводження.
Дослідження дітей, підлітків і дорослих поза стінами лабораторії підтверджують, що ті, кому властивий негативний стиль пояснень, більше схильні випробовувати депресію, коли в них трапляються неприємності. «Готовий рецепт для важкої депресії - уже наявний песимізм, що зштовхнувся з невдачею», - зауважує Мартін Селигман. Більше того, пацієнти, що вийшли після сеансу психотерапії зі стану депресії, але не пояснення, що відмовилися від негативного стилю, мають тенденцію вертатися в «вихідний стан», коли знову відбуваються неприємні події. Ті ж, хто звичайно прибігає до оптимістичного стилю пояснення, приходять у себе, як правило, дуже швидко.
Дослідник Питер Левінсон зі своїми колегами звів всі ці фактори до логічно несуперечливого подання депресії з погляду психології. На їхню думку, негативний Я-Образ, атрибуції й очікування людини в стані депресії є істотною ланкою в тім порочному колі, рух по якому запускається негативними переживаннями - невдачею в навчанні або роботі, сімейним конфліктом або соціальним відторгненням. У людей, уразливих для депресій, стреси приводять до нового витка смутних міркувань, до замкнутості на собі, до самозвинувачень. Подібного роду міркування породжують подавлений настрій, що круто змінює думки й дії, які, у свою чергу, посилюють негативні переживання, самозвинувачення й подавлений настрій. Експерименти показують, що настрій людей зі слабко вираженою депресією різко піднімається, коли видане їм завдання перемикає увага на щось зовнішнє. Таким чином, депресія - це одночасно й причина, і наслідок негативних міркувань.
Мартін Селігман уважає, що зосередженість на собі й самозвинувачення допомагають пояснити порівнянне з епідемією кількість випадків депресії в сучасному західному світі. У Північній Америці, наприклад, молоді люди пережили в три рази більше депресій, чим їхньої бабусі й дідусі, незважаючи на те, що в старшого покоління причин прийти в подібний стан було набагато більше. Селігман думає, що знецінювання ролі релігії й родини плюс ріст індивідуалізму породжують безнадійність і самозвинувачення, коли справи йдуть погано. Невдача в навчанні, кар'єрі або шлюбі приводить до розпачу, коли ми залишаємося з нею один на один і нам не на що й не на кого обпертися. Якщо, як проголошує реклама, опублікована в журналі «для крутих чоловіків» Fortune, ти можеш «зробити це сам» «своєю напористістю, своєю зухвалістю, своєю енергією, своїм честолюбством», то чия ж провина, якщо ти цього не зробив? У культурах, відмінних від західної, де більше тісні взаємини й співробітництво є нормою, важка форма депресії не настільки поширена й менш пов'язана з відчуттям провини й самозвинуваченнями із приводу пережитої невдачі. У Японії, наприклад, люди в депресії замість цього звичайно говорять, що вони почувають сором, тому що підвели свою родину або співробітників.
Проникнення в суть стилю мислення, що супроводжують депресії, спонукало соціальних психологів вивчати схеми мислення, властивим людям, яких мучать інші проблеми. Як сприймають себе ті, хто страждає від самітності, боязкості або жорстокості навколишніх? Наскільки добре вони пам'ятають свої успіхи й невдачі? Чому вони приписують свої зльоти й падіння? На чому зосереджено їхня увага: на самих собі або на інших?
Соціальне пізнання й самотність
Якщо вважати, що серед психологічних розладів депресія - це «звичайна застуда», то самотність - це «головний біль». Самотність, постійне або тимчасове,- це хворобливе усвідомлення того, що наші соціальні взаємини не настільки великі й значні, як нам хотілося б. Джені де Джонг-Гірвельд провела дослідження серед дорослого населення Голландії й з'ясувала, що люди, не одружені й не мають прихильності, більше схильні почувати себе самотніми. Це навело неї на думку про те, що сучасний упор на індивідуалізм і знецінювання шлюбу й сімейного життя може «провокувати самотність» (а також депресію). Мобільність, пов'язана з роботою, також відповідальна за те, що слабшають сімейні й соціальні зв'язки й росте почуття самітності.
Але бути самотнім і залишатися наодинці із собою - не те саме. Можна почувати себе самотньо, перебуваючи у великій і веселій компанії. І можна залишитися одному - як я зараз, коли пишу ці рядки в самоті окремого кабінету Британського університету за п'ять тисяч миль від будинку,- і не почувати себе самотньо. Бути самотнім - значить почувати, що ти виключений із групи, що тебе не люблять навколишні, що тобі не з ким поділитися своїми особистими переживаннями, що ти - чужий серед своїх.
Подібно людям, що страждають від депресії, хронічно самотні люди, очевидно, залучені в таке ж порочне коло деструктивних когніцій і соціального поводження. Їхній стиль пояснення нагадує негативний стиль пояснення людей у подавленому настрої: вони обвинувачують себе в поганих взаєминах з навколишніми й уважають, що багато речей перебувають за межами їхнього контролю. Більше того, вони й інших сприймають негативним образом. Спілкуючись із незнайомцем тієї ж підлоги або із сусідом по кімнаті, студенти, що почувають себе самотніми, швидше за все, сприймуть його негативно.
Такий негативний погляд на речі може одночасно й відбивати переживання самотньої людини, і накладати на них певний відбиток. Упевненість у своїй соціальній нікчемності й песимізм заважають самотнім людям діяти так, щоб не почувати себе настільки самотніми. Самотні люди часто зазнають труднощів, коли їм потрібно представитися, зателефонувати або взяти участь у груповій діяльності. Вони звичайно надто соромливі й мають низьку самооцінку. Розмовляючи з незнайомою людиною, вони більше розповідають про себе й проявляють менше інтересу до співрозмовника, чим люди, що не страждають від самітності. Після таких розмов нові знайомі часто залишаються невтішної думки про самотніх людей.
Соціальне пізнання й тривога
Якщо потрібно пройти співбесіду при прийманні на роботу, що дуже хочеться одержати; призначити комусь перше побачення; переступити поріг кімнати, де повно незнайомих людей; виступити перед серйозною аудиторією,- то нервувати буде практично кожний з нас. Деякі люди, особливо соромливі або легко бентежаться, почувають тривогу майже в будь-якій ситуації, де можуть почати оцінювати їх самих і їхнє поводження. Для таких людей тривожний стан - скоріше постійна риса характеру, чим тимчасовий стан.
Що змушує нас почувати занепокоєння в соціальних ситуаціях? Чому деякі люди перебувають у лещатах власної боязкості? Баррі Ляпанці й Марко Лірі відповідають на ці питання за допомогою теорії самопрезентації. Теорія самопрезентації припускає, що ми прагнемо подати себе так, щоб зробити гарне враження. Підтекст соціальної тривоги простий: ми почуваємо тривогу, коли хочемо зробити враження на інших, але сумніваємося у своїх здатностях зробити це. Такий простий принцип допомагає пояснити результати, отримані в різноманітних дослідженнях; кожний з них може містити в собі правду про ваш власний досвід. Ми найбільш тривожні:
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--